ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БЕЗПЕКА
СТИХІЯ ВІДСТУПИЛА, БІДА ЗАЛИШИЛАСЯ...
Вересень 2007 року, безперечно, ввійде в історію Прикарпаття чорною сторінкою. Бо саме цей місяць приніс краянам численні біди, втрати і страждання. Повінь, спричинена рясними опадами, взяла в полон практично всю гірську частину області. Струмки перетворилися на повноводі потоки, рівчаки — на бурхливі річки, а ті, напоєні зливами, вийшли з берегів і розлилися на десятки тисяч гектарів.

Бурхлива вода у стихійній люті зносила на своєму шляху містки і руйнувала мости, нищила будинки та дороги, навіть забирала течією худобу.

Вибрики природи
Унаслідок підвищення рівня води в річці Бистриці Надвірнянській виникла реальна загроза затоплення села Березівка Тисменицького району. На місце події прибули голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації Роман Ткач та начальник головного управління МНС в області генерал-майор служби цивільного захисту Василь Яремчук, які особисто керували діями служб, залучених до ліквідації стихії.
Дощі призвели до розливу Бистриці Надвірнянської й у селі Фітьків Надвірнянського району. Там стихія зірвала підвісний міст, який тепер провис над річкою. З боку присілка вода забрала близько 25 метрів берега. Цей міст завдовжки 360 метрів з’єднує село з присілком, де в 75 хатах живе 260 осіб. Тепер до Фітькова їм потрібно добиратись через сусідні села. Діти з присілку до школи, що на іншому березі, не ходять. Усі чекають, коли спаде вода. Окрім того, водна стихія розірвала лінію газогону — отож присілок без газу. Газовики, які приїхали на місце події, оптимізму не додали: потрібно поміняти 400 метрів газопроводу, скільки це коштуватиме і скільки часу потрібно на відновлення підвісного мосту, наразі ніхто ще не може сказати.
У селі Яблунька Богородчанського району розбурхана стихія на кілька днів змусила горян покинути усе напризволяще. І старе, і мале в цератових плащах і гумових чоботях цілодобово сновигали дорогою, з острахом споглядаючи на норовисту Бистрицю Солотвинську, котра прорвала захисну дамбу й ринула зі звичного річища на село. Усе пасовище замулене, на лугах замість зеленої паші — гори каміння й піску. Дивом вдалося врятувати центральну асфальтовану дорогу Богородчани — Стара Гута (в народі її охрестили президентською, позаяк веде до резиденції глави держави), нашвидкуруч укріплюючи її вирваними з корінням величезними смереками та ялицями. Пошкоджено автомобільний міст через Бистрицю Солотвинську з Яблуньки на Кричку. Чимало горян залишились без урожаю городини, без сіна: вода забрала все, затопила льохи. Тепер яблуньці картають і себе (досі байдуже споглядали за руйнуванням дамби, бездумним вибиранням каміння й заготівлею піску біля неї), і владу (за 16 років її представники так і не довели до пуття берегоукріплення, кинувши горян у боротьбі із водною стихією напризволяще). А ще яблуньці бояться пророцтва, за яким майже сто років тому згоріла сільська церква. Майстри, відбудовуючи її, провістили, що нинішній храм має поплисти за водою під час повені. Якщо держава не допоможе горянам якнайскоріше, то цей невтішний прогноз направду може справдитись. Яблуньці пригадують повінь 1969-року, коли Бистриця затопила все село й забрала з собою кілька будинків, чимало худоби.
Наробила повідь чимало лиха в селах Стара Гута, Гута, Пороги, Раковець, Монастирчани, Жураки, смт Солотвин. В останньому, приміром, поплив дерев’яний місток, а на вулиці Замковій (нею кружляє гірський потічок, який під час водопілля стає морем, що хвилями б’є у вікна) трохи що бракувало, аби хати не позносило. Однак рятувальні служби тут так і не з’явилися: жінки поважного віку втекти до сусідів на гору так і не змогли.
До речі, у 60-х роках минулого сторіччя річка Бистриця Солотвинська так розмила береги, що попливли житлові будинки, крамниця з їдальнею, контора відділу робітничого постачання Солотвинського лісокомбінату (загинув працівник, рятуючи сейф з документами), міст. На жаль, сумна історія нічого не навчила: річка, яка дала ім’я цьому містечку, розділивши його навпіл, щороку чинить свою руйнівну справу, позаяк берегоукріплення тут недоброякісне.
Низинні райони Івано-Франківщини стихія оминула, окрім населених пунктів, що розкинулись поблизу Дністра. Приміром, у селі Козарі Рогатинського району річка вийшла з берегів, затопивши пасовища, городи на десятках гектарів. Опіляни зостались не лише без врожаю картоплі, інших овочів, але й без грубих кормів для худоби.
Унаслідок сильних дощів постраждали населені пункти, сільськогосподарські угіддя та мости в Косівському, Богородчанському, Рожнятівському, Коломийському, Тисменицькому, Долинському, Надвірнянському районах та на території Яремчанської міської ради. Через негоду повністю без електропостачання залишилось близько 30 населених пунктів області, а вісім — частково. Стихія наробила чимало біди: за попередньою інформацією, підтоплено 59 житлових та три адміністративні будівлі, сільськогосподарські угіддя, зруйновано сотні, ба навіть тисячі метрів берегів річок, не менше підмито й берегоукріплень, пошкоджено п’ять автомобільних мостів, 3,5 кілометра дорожнього покриття...
Насправді ж лиха від природної стихії набагато більше. І не лише матеріального. Адже ніяка суха статистика не враховує моральних страждань, страху, відчаю людей, які є заручниками природних катаклізмів. Та й не всі горяни біжать до сільрад сповіщати про втрати, бо, навчені гірким досвідом минулих років, давно махнули рукою на допомогу держави, котра начебто й асигнує кошти потерпілим, але гроші так і не доходять до адресатів, часто-густо прилипаючи до рук чинодралів.

Паралелі, що не перетинаються...
Водопілля спало, але лихо по ньому зосталось. Нині рятувальники щодня виїжджають для надання допомоги населенню у відпомповуванні води з підтоплених підвальних приміщень. Працівники ВАТ «Прикарпаттяобленерго» та Івано-Франківського облавтодору облікували збитки й взялись ремонтувати пошкоджені шляхи, мости. Особовий склад головного управління МНС в області переведено на посилений варіант несення служби, для рятувальних робіт залучено всю резервну техніку. Але це аж ніяк не додає оптимізму, навпаки, спонукає задуматись, чому щороку держава змушена долати наслідки стихії, а на відвернення лиха шкодує грошей.
Теза про дуалістичну сутність життя знаходить підтвердження і тут. З огляду на природні катаклізми ми поділили себе на дві категорії — тих, хто постраждав, і на тих, хто не постраждав. Останні, особливо можновладці, відчуваючи свою ефемерну захищеність, вважають, що готовність до повеней, буревіїв, снігопадів тощо — це нібито вчасно зайняти місце перед екраном телевізора, споглядаючи, що воно там у зонах стихійного лиха відбувається, а відтак, коли небезпека відступить, поїхати в глибинку й вдавано поспівчувати людям, покерувати ліквідацією наслідків стихії, пообіцяти примарну допомогу.
Нині на Прикарпатті, як і на решті території країни, вирує виборча кампанія. Дивує, що жодній з політичних сил, що рвуться до парламенту, й на гадку не спало під час перегонів пообіцяти горянам сухі оселі. Обіцянки зміцнити береги гірських річок можна побачити хіба що в програмах претендентів на посаду голови якогось віддаленого села, ще й не в кожного, та й то пунктом десятим. Iншi проблеми чомусь вважаються для політиків усіх кольорів і мастей головними: ВВП, НАТО, ЄС, СОТ... А повінь — то, мовляв, лихо стихійне. А дехто із заїжджих навіть повчає горян, мовляв, ваші біди від того, що захаращені малi річки й потічки. Ніде правди діти, трапляється й таке. Але люди цю версію вважають хибною. Кажуть, села йдуть під воду таки через вирубування карпатських лісів. Доросле дерево своїм корінням тримає дві з половиною тонни води. Нема дерева — вода лине вниз, змітаючи все на своєму шляху. Нині ліс — питання номер один: рубають — i за валюту збувають за кордон. Це — головна причина паводків. Щоправда, тепер вирубувати почали менше, ніж раніше, кажуть місцеві бойки й гуцули. А ще взялися садити новий ліс. Інша річ, що йому ще рости й рости не одне десятиліття.
Водна стихія, яка вкотре завдала шкоди багатьом селам Прикарпаття, знову загострила проблеми, що потребують нагального розв’язання. Мова не тільки про укріплення берегів та побудову дамб, припинення варварського вирубування пралісів та розширення площ лісових насаджень. Є нагальна потреба у створенні програми єдиного протипаводкового комплексу та прогнозування повеней і зон затоплення, оперативного оповіщення всіх учасників водогосподарського комплексу Прикарпаття про загрозу виникнення та проходження паводків. Та головне — активне управління паводковим стоком завдяки організаційним та інженерним заходам на водозбірній площі, чого досі не було в жодній з протипаводкових програм Івано-Франківської області. Чи не тому й збитки від минулих повеней такі значні. На Закарпатті подібну програму вже виконують, а на Прикарпатті чекають, либонь, на милість Всевишнього. Якщо не поквапляться, то й далі повінь не лише руйнуватиме міста і села, а й поглинатиме у своїх каламутних водах мільярдні бюджетні асигнування на подолання наслідків стихії.

Іван ДМИТРІВ,
Івано-Франківська область
також у паперовій версії читайте:

• ЩЕ РАЗ ПРО ГРИБИ

назад »»»