ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
БРАТИ КАПРАНОВИ ВІДКРИЛИ ЗАКОН...
На щастя, не перевелися в Україні письменники, здатні розмовляти не лише з уявним читачем (або вести монолог) на сторінках власних книжок, а й ті, які не бояться зазирнути в очі реальному читачеві й спробувати заговорити з ним. Коли буваю на літературних презентаціях і дискусіях, що їх регулярно організують письменники й видавці, брати Віталій та Дмитро Капранови, розумію, що їм оце друге, складніше завдання — до душі й снаги. Вони від живих розмов із публікою просто-таки «кайфують».

Учасниками цих своєрідних ток-шоу стають люди відомі й не дуже — письменники, артисти, науковці, журналісти, а зрештою всі охочі. Теми розмов завжди животрепетні, котрі викликають неабиякий резонанс у суспільстві. Ще одна властива риса — погляди співрозмовників на вирішення проблем, запропонованих для обговорення, надто різні, часто діаметрально протилежні. Температура відмінності поглядів та запалу суперечок сягає найвищих позначок, але опоненти ніколи не виходять розсварені, й в цьому теж заслуга організаторів — кмітливих, дотепних і трохи хитрих братів Капранових. Уміють вони виступати в ролі ведучих, не такій простій, як комусь може видатись.
Пригадую одну з таких зустрічей, що відбулася навесні у літературній кав’ярні «Бабуїн». Брати-близнюки обрали для неї цікаву й провокативну тему, та що там казати — на «святе» замахнулись — на Національну премію України імені Тараса Шевченка. Вирішили зібрати розумних людей і поміркувати, чи взагалі потрібна ця нагорода, чи зрозумілі нам критерії її присудження, що дає премія лауреатам (окрім 100 тисяч гривень) і тому подібне. У тривалій, але не нудній розмові висвітилось стільки непомітних, на перший погляд, граней означеної теми! Під такими різними кутами зору подивилися на премію її прибічник Микола Жулинський та опонент Оксана Забужко! Врешті-решт у слухачів з’явилося чимало нових думок і питань, над якими ще належить подумати.
Недавно вигадники брати Капранови вирішили знову подискутувати, чи то пак інтелектуально зімпровізувати. Для цього вони написали й видали книжку «Закон братів Капранових». Потім провели презентацію цього видання у жанрі «Вечори інтелектуальної імпровізації», що зібрав повну актову залу Культурно-мистецького центру Києво-Могилянської академії. «Сьогоднішній інформаційний простір міцно забитий завченими фразами і читанням з підкажчиків. Якісна імпровізація — рідкісний жанр, бо вона під силу лише висококласним солістам. Хочеться живої, свіжонародженої думки, що виникає при вас і не боїться помилки. Основою сьогоднішнього вечора стане музика, вчитимемось імпровізувати у музикантів». Таким вступним словом розпочали вечір ведучі. Деякі моменти цієї імпровізації, можливо, були більш вдалими, деякі — менш, але загалом вона була поліфонічною та змістовною (чудове музичне тло створила піаністка Марія Портникова, яка виконувала композиції, що відповідали тональності розмов).
Обговорити було що, приміром, деякі розділи з нової книги: ті, в яких ідеться про те, що таке державна мова й навіщо вона державі, про кобзарство як альтернативу глобалізації, сутність національної ідеї й чому її не можуть знайти. Було з ким обговорити — солістами на вечорі виступали публіцист і політолог Сергій Грабовський, журналіст, ведучий «Свободи слова» на каналі ICTV Андрій Куликов, народний артист України Богдан Бенюк, кіноактор і ведучий радіопрограм Дмитро Чекалкін. Кожна «сольна партія» була багатою на думки, слухали її уважно й толерантно. Навіть попри заяву братів Капранових про те, що жодних обмежень словесної й іншої поведінки (крім, зрозуміло, бійок) вони не запроваджують (хочете лаятись — будь ласка, хочете співати — на здоров’я), промови зі сцени й репліки із залу були інтелігентними та аргументованими.
Та хоч якою б захопливою була презентація «Закону братів Капранових», вона не могла дати повного уявлення про видання. Раджу прочитати цю книжку, і ви зробите деякі приємні відкриття. Цей матеріал я розпочала оптимістичним твердженням: є ще, мовляв, письменники, котрі не бояться живого читача. Завершу не менш позитивною тезою, навіяною читанням названої книги — збірки публіцистичних статей Віталія та Дмитра Капранових, надрукованих у періодиці та на Інтернет-сайтах. Слава Богові, маємо сучасних письменників, які вміють писати не лише чорнуху й порнуху, а й про те, як зберегти свою мову й гідність, вижити культурній, освіченій людині в цьому божевільному світі. А головне про те, що це є можливим. Винайдений ними закон громадського життя автори нікому не нав’язують, лишень діляться ним і дозволяють вільно користуватися власним винаходом. Тільки просять під час цитування посилатися на авторів, як того вимагає науковий етикет.
також у паперовій версії читайте:

• НЕВЖЕ РЕНЕСАНС?
• РОЗМАЇТТЯ ВИСТАВКОВОЇ ПАЛІТРИ

назад »»»