ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ВИБОРИ ПИШЕМО, РЕФЕРЕНДУМИ — НА ДУМЦІ?
Чим ближче до парламентських виборів, тим агресивніше поводяться їхні учасники. Причому дехто з них не гребує навіть витягати з нафталіну старі, перевірені (?) засоби. Як, приміром, члени Партії регіонів, котрі нещодавно знову, як і рік тому, осідлали своїх антинатовського та проросійського «коників».

НАВІЩО УКРАЇНСЬКІ ПОЛІТИКИ ВЗЯЛИСЯ ЗА ДИСКРЕДИТАЦІЮ ІДЕЇ ВСЕНАРОДНИХ ПЛЕБІСЦИТІВ
«Регіонали» почали збирати підписи за те, аби провести референдум щодо статусу російської мови та позаблокового статусу. Щоправда, до цих двох традиційних тем тепер додається ще одна — виборності глав районних і обласних держадміністрацій. Ще одна відмінність з минулим роком — тоді з постановкою двох перших питань на референдум носилися не самі «регіонали», а їхні побратими з СДПУ(о). Нині, коли дехто з «об’єднаних» набув стовідсотково «регіонального» забарвлення (Нестор Шуфрич, Михайло Папієв), а СДПУ(о) навіть на вибори не йде, ПР вирішила узятися до справи самотужки.
Як заявляє один із тлумачів ініціатив Партії регіонів Юрій Мірошниченко, «регіонали» планують, що правовий статус потенційного референдуму буде консультативним. Мовляв, усі питання, котрі мають намір на нього виносити, є такими, що потребують внесення змін до Конституції. Це означає, що у разі підтримки громадянами ініціатив ПР, вони намагатимуться «провести» їх через Верховну Раду. Певна річ, для цього їм знадобиться 300 голосів.
Якщо ж і їх вдасться нашкребти, то, за словами політика, після цього потрібно буде провести ще один референдум, на якому остаточно закріпити запропоновані конституційні зміни.
Власне, ідея з настільки складним механізмом внесення змін може пояснюватися лише одним: вочевидь, «регіонали» побоюються, що Президент Віктор Ющенко не погодиться підписати такі зміни до Основного закону. Щодо цього, до речі, свій (як завжди, архіоригінальний) вихід пропонує лідер Соцпартії Олександр Мороз. За його словами, у парламенті (недієздатному, до речі) зареєстровано законопроект, за яким зміни до Конституції, ухвалені Верховною Радою, не потребуватимуть підпису Президента.
«Нині ми зареєстрували проект закону про внесення змін до Основного закону, в якому ухвалення закону про внесення змін до Конституції Президентом не підписується і вето на цей закон накласти не можна»,— фантазує спікер ВР п’ятого скликання. Так, саме фантазує, бо з якого це дива саме на цей закон не можна накладати вето?
Майже всі заяви пана Мороза більше скидаються на політичну істерію, як, наприклад, щодо імпічменту Вікторові Ющенку одразу після дострокових виборів.
Утім, повернемося до ідеї з референдумом. Схоже на те, що «регіонали» вирішили запустити цю ініціативу як такий собі «підстрахувальний» варіант. Мовляв, торік ця ідея добряче спекулювалася і знаходила підтримку серед певних мас. Чому б не повторити фокус знову? Усе це означає: «регіонали» не надто розраховують, що їхній популізм, скажімо, стосовно 50-тисячної допомоги після народження третьої дитини, «проковтнуть» навіть їхні прихильники. От і вирішили перестрахуватися.
Ініціативу про виборність керівників областей та районів, вочевидь, вирішили додати, як «свіжу кров». Це щось на кшталт появи Нестора Шуфрича та Інни Богословської у списку. Їх називають новими обличчями ПР. А «губернаторські» ініціативи — це, мабуть, нові ідеї, які, до речі, не надто збігаються з ідеями соціалістів (чи їхнього лідера?). Пригадується, Олександр Мороз хоче так «розширити» місцеве самоврядування, щоб міських, селищних і сільських голів обирали не місцеві громади (як тепер), а відповідні ради.
До речі, ще один віднедавна знаменитий соціаліст — міністр внутрішніх справ Василь Цушко — вважає референдумну ініціативу «регіоналів» політичним блефом, а заразом додає: нічого подібного не проводитиметься, «оскільки усе це — політичні спекуляції». Хоча Цушко, посилаючись на якісь дані з соціалістичної прогнозної «скрині», наголошує: 75–80 відсотків українців виступають проти вступу країни в НАТО.
Щодо російської мови, то тут Цушко стовідсотково солідарний зі своїм партійним босом, котрий два роки тому розробляв відповідний законопроект. «Потрібно дати право місцевим радам вирішувати: чи потрібна їм друга державна мова»,— каже Цушко. І додає, мовляв, якщо місцеві громади зможуть фінансувати витрати, пов’язані із запровадженням другої державної мови, вони мають право це зробити. Нібито й демократично... Але як прикро, що на 17-му році незалежності подібні питання досі порушують, а так звані політичні діячі на них спекулюють.
Нарешті, щодо виборності «губернаторів» областей та районів, то тут соціалісти взагалі проти своїх поки ще коаліційних «партнерів».
Тож можна констатувати, що референдумні ідеї нині «гуляють» у головах вітчизняних політиків, ніби вітер у полі. Бо і запеклі опоненти Партії регіонів — Блок Юлії Тимошенко — «носиться» з темою всенародного опитування не перший день. Там також йдеться про Конституцію. Щоправда, не про якісь поодинокі зміни до неї, а про принципово новий текст.
Тема референдуму надзвичайно цікава. Можливо, не зайвим було б проконсультуватися з народом із певних моментів, адже політикум наразі перебуває якщо не а глухому куті, то близько до нього. Проте існує інша небезпека: що ідея з референдумом (чи референдумами?) навіть без їхнього проведення незабаром буде дискредитована так само, як за кілька місяців була остаточно дискредитована судова система на чолі з Конституційним Судом.
Зрозуміло, що заявляючи про проведення референдуму, політичні сили різного покрою переслідують, так би мовити, перспективні ідеї. В БЮТі, й в «Нашій Україні — Народній самообороні», і в Партії регіонів розуміють, що після 30 вересня життя триватиме. Незалежно від результатів виборів, слід обов’язково творити якусь політику в державі. От і вишукують вони заняття для себе уже тепер.
Але водночас опоненти намагаються дискредитувати ідеї своїх «запеклих друзів», не надто переймаючись, що у такий спосіб дискредитується все і вся. Нині цей процес пішов у геометричній прогресії.
Пригадується, років із десять тому автор цих рядків брав інтерв’ю в тодішнього заступника голови Верховної Ради Віктора Мусіяки. Оскільки той був причетний до ухвалення Конституції, мова зайшла і про неї. Так от, він висловив тоді думку, що нам років на 20–25 потрібно ухвалити мораторій на внесення змін до Основного закону. «Не потрібно чіпати Конституцію, ніби священну корову»,— вдався до образності парламентар і, мабуть, мав рацію. Бо зміни, внесені до Основного закону, вже майже три роки не дають спокою політикам: якщо можна раз, то бажано і вдруге, втретє. Коли дискредитація досягне апогею, може не залишитися нічого, навіть самої держави. Пригадується, щось подібне ми проходили у 1918 році, в часи занепаду Центральної Ради. Не зайве можновладцям про це нарешті згадати.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ПЕРЕДВИБОРНИЙ БЮДЖЕТ
• ЗДОРОВА ЛЮДИНА — ЗДОРОВА НАЦІЯ
• ХТО ЗА КОГО?

назад »»»