Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Жовтень 14, 2014
ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА
ЕКОНОМІКА
ЗАКОН ПАРКІНСОНА, або ХТО СКІЛЬКИ КОШТУЄ НАРОДУ
На початку літа Управління держслужби опублікувало дані, згідно з якими торік зарплати у сфері держуправління збільшились аж на 42 відсотки. Тобто зарплата чиновників зросла ушестеро більше, ніж збільшився торішній ВВП.
Держкомстат повідомляє, що економіка України продовжує зростати. За перші сім місяців 2007 року ВВП збільшився на 7,7 відсотка порівняно з тим самим періодом минулого року. Це — добрий показник, оскільки в середньому світова економіка нинішнього року має зрости десь на 3 відсотки. У наступні чотири роки таких блискучих показників не очікується. Мінекономіки нещодавно опублікував прогноз, за яким в 2010 році варто очікувати економічного зростання на 6,5 відсотка. Серед зазначених причин гаданого сповільнення, після підвищення цін на газ, погіршення зовнішньоторговельної кон’юнктури, на третьому місці — скорочення чисельності населення до 45,2 мільйона осіб у 2011 році. Що тут удієш? Менше робочих рук — менше випускають товарів і надають послуг.
В Україні щороку населення зменшується на 250–300 тисяч осіб. Можливо, процес, який демографи називають депопуляцією, посилиться. Проте є категорія населення, чисельність якої постійно зростає і, судячи з усього, збільшуватиметься в майбутньому. Йдеться про державних службовців, котрих ще, за давньою звичкою, називають чиновниками. З кожним роком їхнє утримання державі (точніше, платникам податків) обходиться дедалі дорожче. Проте навіть не це найгірше: коли кількість чиновницької раті у країні перевищує певну межу, в дію вступає відомий закон Паркінсона, управління всіма галузями та соціальною сферою стає нікудишнім. Тож про нормальний розвиток держави та забезпечення більш-менш гідних соціальних стандартів для населення можна лише мріяти. Образно кажучи, коли чиновників забагато, ВВП не збільшується, а «плаче».
Нещодавно вітчизняні ЗМІ охоче «пережовували» тему: хто скільки коштує народу? Спочатку виявилося, що народний депутат обходиться платникам податків у півтора мільйона гривень щороку. Лишень місячна зарплата чого варта — двадцять п’ять тисяч гривень! Та у відповідь пролунав контраргумент — а Президент України коштує дорожче, ніж усі депутати разом узяті, аж 860 мільйонів гривень щороку. Зауважимо, що від цього «перетягування канатів» Кабінет Міністрів намагався триматись якось осторонь, бо і його утримання вилітає народові в неабияку копійку, і зарплата далеко не перших осіб у міністерствах і відомствах (з усіма доплатами й дорахуваннями) теж здатна вразити уяву наших громадян.
Можна зауважити: за європейськими стандартами, зарплати наших народних депутатів і вищих чиновників не тільки великі, а, навпаки, нікчемні, а вартість утримання поважних державних інституцій в доларовому еквіваленті незначна. Справді, що це за зарплата у члена парламенту — 5 тисяч доларів на місяць? Це трохи вище від заробітку пересічного американця, з яким він усе життя не вилазить із боргів. Проте ж ми знаємо, що усе у світі не тільки відносне, а ще й пізнається у порівнянні. Тож у бідній державі повинен дотримуватись принцип: так кравець крає, як йому матерії стає. Карколомний розрив між оплатою праці звичайного народу та його «слуг» аморальний та небезпечний в економічному, соціальному й політичному планах.
На початку літа Управління держслужби опублікувало дані, за якими торік зарплати у сфері держуправління збільшились на 42 відсотки. Тобто зарплата чиновників зросла ушестеро більше, ніж виріс торішній ВВП. На утримання державних інституцій було виділено понад 12 мільярдів гривень, тобто більше, ніж на освіту та медицину — фактично десяту частину бюджету. Чисельність державних службовців становила понад 600 тисяч осіб, що могло б становити населення Черкас і Чернігова, разом узятих. Експерти вважають, що кількість цієї категорії населення і в майбутньому невпинно зростатиме, не хочеться навіть думати, до яких ще меж. Чи не станеться так, що у «контрольному», за прогнозами Мінекономіки, 2011 році на двадцятеро працюючих припадатиме один державний службовець? Чи пропорції будуть ще гіршими? Бо кожній свашці треба дати по ковбасці.
Елементарна логіка підказує: чим більше чиновників — тим складніша система управління, що більше ступенів вона має; більше тяганини, паперової (чи нині електронної) каруселі, неконкретності, безвідповідальності, необов’язковості, хабарництва й корупції. У міністра внутрішніх справ Василя Цушка нині, приміром, є аж дванадцять заступників зі своїми секретаріатами, службами. Можна уявити становище начальника райвідділу міліції, якому доводиться звітувати перед дванадцятьма вищими начальниками, кожен із яких має свій апарат. Коли ж тут ловити злочинців?
Тепер щодо згадуваного закону Паркінсона. В 1957 році поважний експерт, знавець світової бюрократії С. Паркінсон опублікував свої «Закони Паркінсона». Ось цитата з цієї публікації: «Коли в Кабінеті від 20 до 22 членів, він раптово зазнає особливого хімічного чи органічного перетворення, природу якого важко зрозуміти та описати.
П’ятеро корисних членів зустрічаються окремо й щось вирішують. Кабінету практично робити нічого, тож до нього можна ввести скільки завгодно людей. Зайвим членам не знадобиться зайвого часу, бо всі засідання тепер — порожня втрата часу».
...Так, відчувається щось рідне і знайоме. Проте не хочеться, аби чиновники в нашій, все ще бідній, хоч і суверенній Україні розмножувалися, жили й працювали за «законами Паркінсона».
Петро КОЛОМІЄЦЬ,
Укрінформ
також у паперовій версії
читайте:
- АМНІСТІЯ КАПІТАЛІВ?
- НАШ НОМЕР — 112
назад »»»
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».