ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЗВИЧАЇ
ЧАРИ НАГРУДНИХ ПРИКРАС БУКОВИНОК
Важливе місце в художньому оформленні буковинського народного костюма, в його декоративному та композиційному завершенні належить прикрасам. Вони виступали у синтезі з різними видами народного декоративного мистецтва, посилюючи художню образність народного вбрання. Виготовляли прикраси з металу (срібло, латунь, мідь), каменю (корали, бурштин, перли, гранат), скла, смальти, вовни, пір’я, квітів, листя й плодів рослин. Різняться вони способом виготовлення, формою, кольором і декором.

Чимало прикрас були продукцією місцевих ремісників або їх виготовляли власноруч селяни, чи завозили з інших країн, продавали на сільських ярмарках та у спеціальних торгових рядах великих міст.
Залежно від місця розташування прикрас, їх розподіляли на нагрудні, нашийні, наручні, прикраси голови і пояси. Нагрудні та нашийні прикраси були найпопулярнішими, їх носили і бідні, й багаті жінки та дівчата.
Найдавнішою складовою жіночих нагрудних прикрас було намисто, яке в народі мало такі назви: «мониство», «пацьорки», «цятки», «корали», «порцелянки», «стекляруси», «блискавки», «гармузи» («формуси»), «грусталі» тощо. Воно вирізнилось як за матеріалом, кольором, формою, так і способом носіння. Найбільше цінувалося намисто з дорогих природних матеріалів — коралів, бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти. За кольором воно називалось так: кровавниці, блискавки, перли. Дорого поціновувалось намисто з різнокольорового скла, що спеціально завозилося з Венеції.
Дорогі прикраси були недоступними для широких верств населення, тому прості селянки носили різнокольорове скляне (не дуте), або камінне намисто фабричного виготовлення. Воно було білого, блакитного, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів. У різних частинах Буковини спостерігалися різні кольорові поєднання; іноді на одній нитці було нанизано різнокольорові намистини. Часто навколишня природа, багата і різноманітна, давала чимало матеріалу для намиста сільському населенню: гарні овочеві коробочки, зерна, кісточки ягід або й самі ягоди. Так, на Гуцульщині у свята зазвичай прикраси доповнювало намисто з ягід гірської рослини «клокічки» («клекачки»).
Найпоширенішим у буковинських селах, як і по всій Україні, було коралове намисто, хоча воно було малодоступним для бідного населення, яке носило дешевші штучні корали. Коралове намисто часто називали: добре намисто, справжнє намисто, щирі корали, мудре намисто. Корали були різними за якістю, розміром, обробкою й кольоровими відтінками.
Дешеві корали — це нарізані у формі трубочок маленькі циліндри, так зване колюче намисто. Дорогі червоні корали обробляли у вигляді овалів чи барилець; високо цінувалися зразки з великими намистинами в центрі. Кількість зразків коралового намиста (до 25) і характер обробки свідчили про добробут власниці. Крім того, кількість разків була пов’язана з певними особливостями вбрання. Так, на території, де була поширена вишивка на комірі й грудях сорочки, кількість разків була менша, ніж там, де вишиванки не було.
На Буковині серед нашийних прикрас переважали бісерні. Для виготовлення прикрас використовували прозорий і темний, фарфоровий і скляний дрібний бісер круглої форми. Найдавнішим способом виготовлення бісерних прикрас було плетіння — нанизування — силяння бісеру на кінський волос. Прикраси, виготовлені таким способом, називали «силянки», «гердани», «герданики».
Другий спосіб виготовлення прикрас з бісеру — ткання. Тканні прикраси відрізняються від силяних тим, що не мають ажуру, їхня фактура щільна. Вони виготовляються за допомогою невеликої дощечки-підставки.
На Буковині таким способом виготовляли чоловічі нагрудні прикраси — «вівсьорки», так їх називали на Заставнівщині, у Вижницькому районі — «герданиками». Вони мали форму п’ятикутника з витягнутим верхнім кутом. Орнаменти їх різноманітні. Зустрічаються «вівсьорки», де геометричний орнамент поєднаний з рослинним і орнітоморфним. Оскільки прикраси дівчата виготовляли для своїх обранців, то на них зустрічаються ініціали хлопців, або, можливо, майстрині. Чіплявся «вівсьорк» на хутряну безрукавку — «кептар» з лівого боку. Поєднана техніка ткання і силяння у нагрудних бісерних прикрасах українців і молдован — «асмах», «шклярнях». Такі прикраси являли собою довгу бісерну стрічку, кінці якої з’єднані між собою, утворюючи прямокутне завершення. На місці такого з’єднання могло закріплюватись люстерко.
Давнім видом нашийних і нагрудних металевих прикрас були «згарди», поширені на Буковинській Гуцульщині, та «салби», «маництва», «дукати» — на рівнині й передгір’ї. «Згарди» — намиста із нанизаних на шнурок або дротик металевих хрестиків різних типів і форм. Для виготовлення «салб», «маниств» на шматок полотна чи оксамиту або на стрічку нашивали монети — «дукати», «шустки», «центики» різної величини. Найчастіше для виготовлення прикрас використовували великі срібні монети Австро-Угорської держави США, Канади.
Прикраси були не лише доповненням до народного одягу, а мали охоронну функцію. Так, намисто своєю формою нагадує замкнене коло або вінець і призначене для особистого користування, але воно виконувало також індивідуальну тотемічну роль. З намистом пов’язано чимало вірувань. Коли розривався разок коралів, то це віщувало лиху долю або нещастя. Щоб уберегтись від злої напасті, в разок намиста засиляли один-два вовчі зуби.

К. ПОГОРІЛА, заввідділу
Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту, Г. ЗАСЛАВЕЦЬ
також у паперовій версії читайте:

• ЯГЕЛЛОНСЬКИЙ ЯРМАРОК: П’ЯТЬ ДНІВ У СЕРПНІ
• УКРАЇНСЬКІ РУШНИКИ — В ЛУВРІ

назад »»»