ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
КИЄВУ ПОНАД 1600 РОКІВ?
Як зазначалося, легенда про заснування Києва, згідно з висновками академіка Миколи Марра, не лише «переповідалася ще в IV-V століттях», а й навіть «сягає часів, значно давніших за IV-V століття н. е.». Підтвердження цього датування можемо знайти в давньогерманських (готських і скандинавських) пам’ятках.

ПРОДОВЖУЄМО КОМЕНТУВАТИ НАУКОВУ ДИСКУСІЮ ПРО ВІК «МАТЕРІ МІСТ РУСЬКИХ»
1.
Спочатку звернемо увагу на згадки скандинавських фольклорних текстів про місто на Дніпрі — Данпарстад, яке навіть певний час було столицею держави, створеної готськими племенами. (Нагадаємо, що готи належать до східної гілки германців, німці, англійці, голландці — до західної, а скандинави, тобто шведи, норвежці, датчани, ісландці,— до північної). Свідчення про Данпарстад відносять до IV ст. н. е.
Ототожнення Данпарстада з Києвом уперше запропонував ісландський дослідник Г. Вігфуссон. Цю теорію підтримали такі відомі вчені, як В. Антонович, О. Веселовський, В. Іконников, М. Петров, О. Соболевський, Ф. Браун. Одним з аргументів, який висувався для доведення існування Києва в IV ст., був скарб цього часу, знайдений на Оболоні.
«Поширення римських монет та інших знахідок II–IV ст. н. е. на території Києва давало підстави дослідникам вбачати тут окремі поселення, а Київ розглядати як великий торговий центр»,— пише Я. Боровський у ґрунтовному дослідженні «Походження Києва». Ця праця має енциклопедичну цінність.
Докладну критику гіпотези, яка передбачає ототожнення Данпарстада з Києвом, виклав М. Дашкевич у праці «Придніпров’я й Київ за деякими пам’ятками давньопівнічної літератури». Однак із цією критикою не завжди можна погодитися, бо деякі аргументи дослідника викликають сумніви. Так, учений вважає, що в одному з давньоскандинавських текстів («Промови Хамдіра») згадуються не «Дніпрові береги», а схожий за звучанням вираз «глибокі береги». Але при цьому не зрозуміло, як тлумачити вислів «глибокий берег».
У «Пісні про Хльода» згадуються «могили священні та камінь чарівний у звивинах Данпа», тобто Дніпра. Відомий дослідник М. Стеблін-Каменський, коментуючи північногерманські (скандинавські) пісні готського походження, де згадується Данп, зазначає, що «перебування готів на Дніпрі належить до IV ст., коли Києва, вірогідно, ще не було». Проте, зважаючи на всю сукупність історичних і фольклорних свідчень (деякі з яких розглядаються далі), можна зробити вірогідний висновок про те, що в IV ст. Київ усе-таки існував.

2.
Варто наголосити, що ототожнення Данпарстада (столиці готської імперії Германаріха) з Києвом не означає, що Київ заснований племенами готів. (Так само факт, що у ХІІІ ст. Київ захопили монголо-татари, не означає, що місто було ними засноване). Адже є свідчення на користь того, що головне місто України існувало ще раніше, але це тема окремої розмови.
Розглянемо ще кілька важливих свідчень. Готський історик Йордан (VI ст. н. е.) розповідає про братів із племені росомонів, одного з яких звати Сарус, а іншого — Амміус. Брати, бажаючи помститися за смерть своєї сестри Сунільди, яку стратив готський король Германаріх, напали на нього й поранили. Припускають, що ця розповідь мала в своїй основі готську героїчну пісню.
Звернемо пильну увагу на імена, згадані в цій історії. Росомони — це, можливо, видозмінене іншомовною передачею словосполучення «руські люди», «люди Русі» (у германських мовах «ман» — «людина»), тобто жителі України, яка в давнину називалася Руссю, Київською Руссю. Імена братів і сестри в дещо інших, але близьких формах повторюються в скандинавській пісні «Промови Хамдіра», яку вважають мало не найдавнішою з усього циклу скандинавських героїчних сказань.
Слова братів у «Промовах Хамдіра» звучать як бойовий гімн, духом своїм дещо нагадуючи перлину літератури Київської Русі «Слово о полку Ігоревім»: «Ми стійко билися. На трупах ворогів ми — як орли на гілках дерев. Зі славою помремо сьогодні чи завтра, ніхто не уникне вироку долі».
Скандинавська пісня називає братів не Сарус і Амміус, а Сьорлі й Хамдір (зв’язок імен тут явний, але їхнє значення залишається без задовільного пояснення на матеріалі скандинавських мов), а сестру їхню Сунільду — Сванхільд. Дослідники вважають, що цю легенду лише згодом ввели до циклу скандинавських міфів, а спершу це був окремий (отже, за походженням не скандинавський) переказ. Мати дівчини, закликаючи своїх синів до бою, говорить: «Дочка мені була за всіх дітей дорожча. Яскраво сяяла Сванхільд у світлиці, як сонячний промінь сяє і блищить».
Потребує уваги ім’я Сванхільд, до якого входить германська назва лебедя («сван»). Тут, звичайно, одразу згадуємо ім’я сестри Кия, Щека і Хорива — Либідь. Треба зауважити, що походження імені Либідь остаточно не з’ясоване. За одним припущенням воно є звуковим варіантом слова «лебідь» (згадаймо царівну-лебідь у слов’янських казках), за іншим — пов’язане зі словом «любити».
Якщо Сунільда в готському історичному тексті й Сванхільд у північногерманській пісні — це слов’янська діва Либідь, то це дає змогу ще раз перевірити дату фіксації легенди, адже готський король Германаріх помер у 375 році н. е. Отже, легенда про Либідь могла бути відома в третій чверті IV ст., що добре узгоджується з іншими джерелами (передовсім із розглянутим нами вірменським текстом. Див. «ДУ» від 24 серпня ц. р.).
Звертаючись до давньогерманських джерел, зокрема скандинавських фольклорних текстів, слід зважати на те, що культура давніх скандинавів має тісні зв’язки з Півднем, Середземноморсько-Чорноморським регіоном. Це стосується найперше міфології й писемності. Так, у скандинавських міфах є майже точні паралелі давніх легенд про фракійського співця і релігійного вчителя Орфея, про критського майстра і чаклуна Дедала.
Досліджуючи культуру давніх слов’ян (язичницького періоду), вчені знаходять цікаві написи, які значною мірою нагадують особливі германські писемності — руни. Звідси деякі дослідники роблять висновок про те, що, крім германських рун, існували ще й слов’янські. Проблеми дослідження слов’янських язичницьких написів і різні спроби їхнього дешифрування викликають палкі суперечки з XVIII ст., тобто понад двісті років. Була навіть спроба пов’язати з рунами давню слов’янську абетку — глаголицю. Враховуючи такі давні стосунки та зв’язки слов’янських племен із германськими, ми не повинні дивуватися тому, що слов’янська, а точніше давньокиївська легенда про Либідь та її братів може побутувати і у готів, і у скандинавів.
І. Забелін у дослідженні 1876 року пов’язував ім’я Либеді з країною Лебедією поблизу Дону. В скандинавських піснях теж згадується Дон, іноді поряд із Дніпром. Напевно, слов’яни контактували з германцями на півдні, саме в ті давні часи київська легенда про Либідь увійшла в германський фольклор.

3.
Відомі дослідники слов’янських старожитностей — В. Іванов і В. Топоров — порівнюють ім’я й образ князівни Либідь з героїнею чеських легенд Лібуше. Це одна з трьох дочок Крока, який був засновником одного давнього міста. Лібуше мала ще двох сестер, але була серед них наймудрішою. Після смерті Крока її обрали вождем і суддею племені, а згодом вона передбачила майбутнє заснування Праги. Батько і три сестри в чеському переказі нагадують трьох братів і сестру в переказі, поширеному на берегах Дніпра.
Відомий український мовознавець І. Ющук, звертаючись до питання про значення і походження імені Либідь, порівнює його з назвою річки, що протікає в Чехії (саме там, де відома чеська Либідь,— Лібуше) та Німеччині й називається чеською мовою Лаба, а німецькою Ельба. Давня римська назва цієї річки — Альбіс — точно збігається, як нам удалося визначити, з давньогерманською назвою лебедя — «альбіз». Однак треба звернути увагу на те, що на Кубані, в Краснодарському краї, є річка з такою самою назвою — Лаба (ліва притока Кубані). Не треба виключати того, що ця спільність назв річок — ще одне свідчення про контакти слов’янських і германських племен на півдні, внаслідок яких переказ про Либідь перейшов у германський фольклор від слов’ян. Сталося це, як було сказано, не пізніше 375 року.
Насамкінець слід додати, що мета автора цієї статті — не участь у складній і тривалій дискусії про час виникнення Києва і достовірність легенди про трьох братів і сестру, а лише висвітлення і критичне узагальнення, а за потреби коментування деяких маловідомих для широкого загалу фактів, джерел і думок. Адже різні питання, що стосуються виникнення Києва, легенди про його заснування цікаві не лише для науковців.

Юрій МОСЕНКІС, професор Відкритого міжнародного університету «Україна»
також у паперовій версії читайте:

• АРХЕОЛОГІЧНІ РОЗКОПКИ В БАТУРИНІ
• ЯК У ГАВРИЛІВЦІ СКАСОВУВАЛИ ПАНЩИНУ

назад »»»