ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
СТОВБУРОВІ КЛІТИНИ: НАДІЇ ТА СУМНІВИ
Захоплення стовбуровими клітинами (СК) — новітнім еліксиром від невиліковних хвороб і неминучої старості — набуло небаченого розмаху. Особливо наполегливі косметологи, пропонуючи диво-препарати для процедур і омолодження на основі начебто СК й супроводжуючи рекламними запевненнями у цілковитій безпеці. Хоча, зрештою, краса — велика сила. Для того щоб виглядати молодо й привабливо, дехто готовий віддати останні гроші й проекспериментувати на собі.

Тож величезний платоспроможний попит на лікування за допомогою стовбурових клітин перетворює цей новітній напрям молекулярної біології та генетики з наукової проблеми в товар. Це породжує нездорову конкуренцію й сприятливий ґрунт для шахрайства, а ученим заважає цілеспрямовано працювати. Так над чим вони трудяться? Які небезпеки й надії приховує використання СК?
На запитання відповідає фахівець у галузі молекулярної біології та генетики, доктор біологічних наук, завідувач відділу біоінженерії Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України Анатолій Галкін.
— Анатолію Павловичу, коли говорять про СК людини, про які клітини йдеться?
— Стовбурові клітини є основою або «стовбуром», з якої розвивається «древо» всього організму. Після кількох днів перебування в утробі матері вони, образно кажучи, «домовившись» між собою, починають дев’ятимісячну роботу зі створення геніальної конструкції під назвою «людина». Одні починають «будувати» ноги, інші — руки, треті — пальці. Словом, стають спеціалізованими в цьому виді діяльності. Однак і серед них до кінця життя зберігаються «універсали», про всяк випадок, якщо раптом відбудеться поломка органа, за який вони несуть відповідальність. Немов лікарі «швидкої допомоги», вони поспішають лікувати хворе місце: вбудовуються в ряди спеціалізованих клітин, що гинуть, і заміняють їх, самі стаючи спеціалізованими. Але от неприємність — чим більше поломок, тим менше «універсалів». А «ламатися» наш організм починає все частіше після 25 років. Для порівняння: у дитини одна стовбурова клітина перетворюється на десять тисяч звичайних, а в 70-річої людини — одна на мільйон.
— Як же допомогти цьому одному «воїнові в полі»?
— Треба надіслати йому на допомогу здорові СК, аби вони лагодили організм.
— Яка коротка історія цієї проблеми?
— Термін «стовбурова клітина» запроваджено в біологію російським гістологом і ембріологом, автором теорії кровотворення Олександром Максимовим у 1908 році. Однак родоначальником цього напрямку загальноприйнято вважати російського лікаря-емігранта Сергія Воронцова. Він ще в 30-ті роки в Парижі першим став робити модні за тих часів операції з підсадження до тканин людського організму так званих фетальних, тобто зародкових клітин, що залишалися після штучного аборту. Рідко, але іноді його віртуозні експерименти приводили до позитивних результатів. Домогтися їхньої стійкої повторюваності Воронцов так і не зміг. Не може добитися цього й нинішнє покоління фахівців. А вже основу науки про СК у 1960-ті роки заклали радянські вчені Олександр Фріденштейн із НДІ епідеміології та мікробіології РАМН і Йосип Чертков із Гематологічного центру РАМН.
— Потім, як це трапляється, їх «відкрили» заново американські вчені?
— 1990 року Едуард Томас спільно з Джозефом Маррі навіть одержали Нобелівську премію за виділення ембріональних стовбурових клітин із зародків. Авторитетні журнали, приміром, «Science»/«Наука», підбиваючи підсумки розвитку біологічної науки в XX ст., поставили це досягнення на третє місце після відкриття подвійної спіралі ДНК і розшифрування геному людини.
— В організмі СК спеціалізуються під впливом клітинного оточення. Як це реалізується в лабораторній культурі?
— Завдяки дії особливих факторів, що створюються дослідником у живильному середовищі. Тому теоретично в лабораторії можна культивувати СК і одержувати з них спеціалізовані клітини. Знову-таки, теоретично СК, введені до хворого організму, мають диференціюватися, аби вплинути на власні клітини пацієнта й відновити ушкодження. Проте на практиці далеко не все так просто.
— Які відомі типи СК і звідки їх може одержати дослідник?
— Можна відзначити чотири основні типи стовбурових клітин. Перший, або саме те, що не є СК — ембріональні. Їх добувають з ембріона на ранній стадії розвитку, коли він являє собою бластоцисту, тобто кульку, всередині якої перебуває клітинна маса (100–200 клітин). Із цієї маси беруть клітини для культивування. Проте змусити СК перетворитися в потрібний дослідникові клітинний тип непросто. Неправильно диференційована клітина, нехай навіть одна на мільйон, в організмі може утворити злоякісні пухлини. Крім того, лінії стовбурових клітин не можна довго культивувати, бо це призводить до численних мутацій.
Із тканин 9–12-тижневих ембріонів виділяють також названі фетальні СК. Вони менш універсальні, ніж ембріональні, але їхня поведінка більш передбачувана. За допомогою фетальних стовбурових клітин дослідники намагаються створювати «штучні органи». Під час використання фетальних СК, на жаль, теж не виключено імунний конфлікт.
Більші надії вчені покладають на третій тип стовбурових клітин, узятих із ембріонального мозку: вони можуть утворити всі типи клітин центральної нервової системи людини. Пересаджуючи ці клітини до ушкоджених ділянок, медики пробують лікувати травми головного й спинного мозку, ушкодження сітківки й нейродегенеративні захворювання (хвороби Альцгеймера та Паркінсона).
— Може, цей підхід стане універсальною панацеєю від недуг?
— Сумнівно. Приміром, при лікуванні хореї Гентингтона (спадкове захворювання, що виявляється порушенням руху та прогресуючим слабоумством) фахівці відзначали поліпшення й стабілізацію в трьох пацієнтів із п’яти протягом шести років. На жаль, спинити нейродегенерацію за допомогою клітинної терапії неможливо тому, що хвороба спричинена генетичним дефектом. Крім того, виявилося, що метод полегшує життя не всім, і поки не зрозуміло, за якими критеріями відбирати пацієнтів.
Нарешті, є четвертий тип СК. Це звичайні або соматичні клітини, приховані в тканинах дорослого організму: кістковому мозку, м’язовій, жировій чи нервовій тканинах, крові, шкірі тощо. Їхній потенціал диференціації ще менший, ніж у фетальних. Але для клінічних цілей достатній: вони утворюють всі клітинні типи тканини, з якої виділені, а домогтися їхнього диференціювання простіше, ніж у випадку ембріональних СК. Соматичні стовбурові клітини можна виділити із тканини пацієнта, розмножити і йому ж увести, тоді не буде проблем з імуносумісністю. На них проведена більша частина відомих лабораторних досліджень і клінічних випробувань. Соматичні СК нині одержують, головним чином, з кісткового мозку пацієнта. Процедура небезпечна й неприємна, тому медики намагаються її уникнути. Вони або шукають інші джерела стовбурових клітин (наприклад, жирову тканину, пуповинну кров, у якій стовбурових клітин також багато), або змушують організм стимулювати вироблення СК у кістковому мозку.
— Як розібратися з переліченими й багатьма іншими проблемами та неузгодженостями?
— Критерій істини один — практика й лише практика, тобто копіткі дослідження. Щоправда, на це потрібний час. Тому великі надії й пов’язаний з ними поспіх можуть бути небезпечними. Не слід думати, що переможний хід нового методу стримує тільки нестача кваліфікованих кадрів і самих СК. Проблема набагато серйозніша: лікування неможливо зробити безпечним швидко. Для кожного випадку треба вибрати оптимальний тип стовбурових клітин. Потім слід дібрати методи культивування й відпрацювати всю процедуру на тваринах. Але, скажімо, миша далеко не у всьому схожа на людину, і лабораторні випробування не замінять клінічних. На цій стадії випробувань важлива кількість пацієнтів і час спостереження за ними, бо як інакше оцінити віддалені наслідки? Коли технологія буде відпрацьована до автоматизму й стануть відомі межі її застосування, залишаться майже «дрібниці» — налагодити виробництво сертифікованих СК й інших необхідних препаратів у потрібному обсязі.
— Але ж серйозні дослідження вимагають чималих грошей?
— Так, скажімо, закладка одного зразка до банку стовбурових клітин коштує близько $1,5 тисячі, ін’єкція, що стимулює викид СК у кров,— $3 тис. Клінічні випробування — значно більші витрати. Нові клітинні технології почнуть приносити дохід через п’ять—десять років. Проте багато хто бажає одержувати прибуток прямо тепер.
— Чи існують методики лікування за допомогою стовбурових клітин в Україні, Росії?
— Поки в нашій країні не існує офіційних методик використання СК для лікування. Читачі, напевно, пам’ятають ажіотаж у ЗМІ навколо пологового будинку № 6 у Харкові. Там нібито виділяли стовбурові клітини і окремі органи померлих немовлят для подальшого використання за кордоном. За неодноразових перевірок правоохоронними органами наведені факти були, як відомо, спростовані.
У московській клініці гематології й клітинної терапії імені Максимова використовують новітні технології пересадження кровотворних СК при захворюваннях крові, нервової системи тощо. Методика пересадження стовбурових клітин дає змогу досягти хороших результатів. Трансплантація кровотворних СК у цій клініці проводиться відповідно до протоколів Європейської асоціації трансплантації кісткового мозку та за стандартами Міжнародного товариства клітинної терапії, не маючи нічого спільного зі скандально відомими методами «стовбурово-клітинної терапії».
— Нещодавно західні вчені обговорювали результати роботи китайського нейрохірурга Хонгьюна Хуанга. Його співробітники провели понад 400 трансплантацій фетальних нервових клітин хворим із травмами спинного мозку.
— Метод широко рекламувався як ефективний і безпечний. У чергу на операцію записалося більше, ніж три тисячі осіб, готових заплатити за лікування по $20 тисяч, причому багато хто збирався приїхати зі США й інших країн, де роботи з фетальними СК заборонено. Вчені Сполучених Штатів Америки, Швейцарії й Канади, котрі могли спостерігати за прооперованими пацієнтами, запевняють, що нікому з них не полегшало. До того, ж п’ять осіб після трансплантації страждають на менінгіт. За деякими даними, від ускладнень методу померло вже 13 чоловік. Експерти вважають, що китайський нейрохірург використовує невідомо які клітини, звинувачують його в недотриманні міжнародних стандартів, шахрайстві й дискредитації науки.
На жаль, щодо дискредитації науки наша країна має неабиякі «традиції». Ім’я нашого земляка, агронома-академіка Трохима Лисенка і його внесок у розвиток вітчизняної біології широковідомі. Тоді він пообіцяв миттєві результати. Швидкої віддачі очікує від науки й нинішня влада. Вона, наприклад, виділяє гроші під інноваційні проекти, щоб через два-три роки одержати готову до впровадження технологію лікування. Вчені розуміють, що це нереально, але з’явилися комерсанти від науки, які, не маючи медичної чи біологічної освіти, беруться догодити сильним світу будь-яким замовним результатом. Кон’юнктурники неминуче відтісняють від джерел фінансування справжніх дослідників. Чи не чекає на нашу науку нова лисенківщина?

Розмову вів Григорій КОВТУН
також у паперовій версії читайте:

• ВАРТО ПРИМРУЖИТИ ОЧІ...
• ОКЕАНСЬКИХ ТЕЧІЙ ПРИБУЛО
• МЕНШЕ СПИШ — БІЛЬШЕ ГЛАДШАЄШ

назад »»»