ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БЕЗПЕКА
ДВОБІЙ З «ІРЖАВОЮ» СМЕРТЮ
Ще 1932 року в Запоріжжі було створено 31-й окремий батальйон протиповітряної оборони, який згодом переформували в інженерно-протихімічний. Щоправда, особовий склад не стільки воював із ворожими літаками, скільки з наслідками бомбардувань, розбираючи зруйновані будинки, знешкоджуючи бомби, що не вибухнули. З січня 1944-го місцем постійної дислокації частини обрано столицю України.

Солдати й офіцери відбудовували зруйнований Київ, знешкоджували боєприпаси, що залишилися після визволення міста і загрожували його жителям.
За роки незалежності України воїни-сапери центрального аварійно-рятувального загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій знешкодили близько 50 тисяч вибухонебезпечних предметів. Особовий склад брав активну участь в ліквідації наслідків паводків, буревіїв та іншого стихійного лиха у Закарпатті, на Одещині, Кіровоградщині, Черкащині. Особлива сторінка в історії частини — Чорнобильська катастрофа. Передовий загін полку на чолі з його командиром полковником Володимиром Гребенюком першим прибув на станцію і вранці 27 квітня проводив радіаційну розвідку навколо неї, про що писала наша газета. За участь в ліквідації наслідків катастрофи десятки офіцерів і солдатів частини були нагороджені орденами і медалями. Словом, нинішнім рятувальникам є на кого рівнятися.
— Наш загін складається з таких основних підрозділів, як групи рятувальних робіт і забезпечення, центрів хімічного захисту і розмінувань,— говорить перший заступник командира підполковник внутрішньої служби Микола Кравчук.
...Одного спекотного липневого дня рибалки, пірнаючи за раками, виявили на дні Сіверського Донця — на теренах Слобожанщини — чотири артилерійські снаряди. Про небезпечну знахідку зателефонували до Головного управління МНС у Харківській області, а звідтіля до штабу загону. За кілька хвилин група підводного розмінування на чолі з капітаном внутрішньої служби Сергієм Адамовим виїхала на виклик.
— Ми ретельно обстежили дно і знайшли ще 87 снарядів,— розповідає офіцер.— Обережно витягали їх з річкового мулу і поклали у спеціальні контейнери, з яких вивантажували на автомобілі й відвозили до місця знищення.
У червні піротехнікам-підводникам довелося працювати в затопленому кар’єрі неподалік міста Малина, що на Житомирщині: там знайшли кілька мін часів Другої світової війни. Сергій Адамов і його товариші занурювалися на глибину близько 20 метрів. Вони підняли на сушу 21 міну німецького виробництва.
— Подібних «скарбів» у нас вистачає,— каже заступник начальника центру розмінування капітан внутрішньої служби Дмитро Юрчук.— Адже в роки минулої війни на теренах України точилися жорстокі бої, до того ж, вона майже три роки була окупована німцями. А їм при відступі, мабуть, було не до снарядів.
Зоною відповідальності загону є адміністративна територія Києва. Але коли у водоймах Житомирської, Чернігівської, Сумської, Черкаської, Полтавської та Київської областей знаходять вибухонебезпечні предмети, то піротехнікам доводиться їх знешкоджувати, оскільки в розпорядженні обласних управлінь МНС немає таких груп.
Перебуваючи в загоні, я не міг не поцікавитись, чи важко потрапити до нього.
— Ні,— відповів мені вже згадуваний Микола Кравчук.— Ми беремо громадян віком до 30 років, які служили у війську і придатні за станом здоров’я. Визначившись з майбутніми спеціальностями, вони відбувають до навчального центру служби цивільного захисту, що знаходиться у Харківській області, де протягом трьох місяців опановують їх. Піротехніки продовжують навчання ще й у військово-інженерному інституті Кам’янець-Подільського державного аграрного університету, здобуваючи там поглиблені знання щодо поводження з вибухонебезпечними предметами. Служба в нашому загоні та аналогічних йому підрозділах є небезпечною справою, бо пов’язана з ризиком для здоров’я, а то й життя. Наприклад, при локалізації аварій техногенного характеру бійці можуть зазнати ураження залежно від класифікації аварії — дихальних шляхів, інших важливих органів. Кілька років тому було ухвалене рішення про комплектування подібних підрозділів винятково військовослужбовцями за контрактом.
— За той час, відколи у нас служать контрактники, ми переконалися, що наші керівники не помилилися,— говорить начальник відділу по роботі з персоналом Ігор Бурак.— Вони мають певний життєвий досвід, сумлінно ставляться до виконання своїх обов’язків. Якщо солдат-строковик зазвичай потребував цілодобового контролю над собою з боку офіцерів, то цього ніяк не скажеш про контрактника: акцент робиться на свідомість людини й матеріальне заохочення. Проте воно не відповідає моральним, фізичним навантаженням, яких зазнає особовий склад.
Важко не погодитись з Ігорем Богдановичем. Приміром, грошове забезпечення капітана Володимира Качкана, який бере участь в розмінуванні,— 1700 гривень. На його рахунку десятки тисяч знешкоджених гранат, мін, артилерійських снарядів і навіть авіаційних бомб часів минулої війни, які, зважаючи на їхній «вік», від одного необережного дотику можуть вибухнути. А зарплата його колег, з якими він мало не щодня вступає у смертельний двобій з «іржавою» смертю, не дотягує і до тисячі. Таке вкрай низьке, зважаючи на специфіку виконуваних завдань, грошове забезпечення є причиною того, що особовим складом, тобто рятувальниками, піротехніками загін укомплектований лише на 60 відсотків. Люди не хочуть ризикувати своїм життям за таку винагороду. Адже в Києві водії тролейбусів і навіть двірники — за всієї поваги до цих професій — отримують значно більше. До речі, саме у військовослужбовців Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій — найнижче грошове забезпечення, ніж у їхніх колег з МО, МВС, СБУ, Прикордонної служби.
Попри всі проблеми, бійці центрального аварійно-рятувального загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України з честю виконують покладені на них державою завдання. Тривалий час вони працюють на території 275-ї ракетно-артилерійської бази Міністерства оборони, що поблизу села Новобогданівка Запорізької області. На ній, як відомо, кілька років тому сталися вибухи, внаслідок яких майданчик бази і прилегла територія усіяна десятками тисяч ракет і снарядів. Вони можуть здетонувати будь-якої миті. Для того, аби цього не сталося, піротехніки загону шукають їх і знешкоджують. Такий красномовний факт: група піротехніків на чолі із Володимиром Качканом за кілька місяців перебування на базі знешкодила 25381 вибухонебезпечний предмет.

Сергій ЗЯТЬЄВ,
підполковник запасу
також у паперовій версії читайте:

• ДІОКСИН, ПОЛОНІЙ, ФОСФОР...

назад »»»