ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
НЕЛЕГАЛИ
Ще зовсім недавно слово «нелегал» асоціювалося здебільшого із законспірованим співробітником розвідки, котрий під чужим іменем з чужими документами живе у чужій країні, виконуючи важливе завдання. Нині цим словом називають переважно емігрантів із країн Азії та Африки, котрі полишили рідні місця, шукаючи кращу долю в інших країнах, через що правоохоронні органи цих країн мають з ними неабиякий клопіт.

Нині, приміром у Києві, на обліку органів внутрішніх справ перебуває 24 тисячі громадян інших країн. Можна сказати, що кожний сотий мешканець міста — іноземець. Це — низький показник як для столиці європейської держави. У Лондоні, Парижі чи Варшаві прошарок іноземців набагато вищий. Отже, з цих 24 тисяч осіб — 10 тисяч постійно живуть у Києві, 8 тисяч — навчаються, ще 4 тисячі — перебувають у місті у своїх службових чи приватних справах, і близько однієї тисячі мають статус біженця.
Усі перелічені категорії громадян перебувають у нашій країні на законних підставах, решта (це близько тисячі) нелегальні мігранти. Зрозуміло, що їхня кількість не може бути сталою. Так, протягом першої половини 2007 року з Києва за порушення законів України депортовано 803 іноземця, в тому числі 146 — у примусовому порядку. Заборонено подальший в'їзд в Україну 787 особам, 2314 — скорочено термін перебування в країні.
Статистика сусідньої з Києвом столичної області дещо скромніша, адже групі нелегалів набагато легше заховатися в одній з квартир багатоповерхівки, розташованій у центрі великого міста, ніж у глухому селі. Як повідомив начальник управління боротьби з торгівлею людьми ГУМВС України в Київській області полковник міліції Сергій Ковган, протягом цього року його підлеглими було затримано шість груп нелегальних мігрантів загальною кількістю 42 особи. Серед них — три групи по десять громадян у кожній з Пакистану, Індії та В'єтнаму, вісім громадян Сомалі, ще кілька китайців і шріланкійців. За фактами затримання груп було порушено сім кримінальних справ, однак через прибутковість цього виду «бізнесу» кількість іноземних громадян, які бажають нелегально транзитом через Україну потрапити до Європи, не зменшується.
Нещодавно оперативники обласної міліції виявили в одному з будинків села Мила Києво-Святошинського району групу «студентів-іноземців». Вони жили у підсобному приміщенні будинку — шестеро молодих чоловіків віком від 24 до 29 років, із них двоє із Шрі-Ланки, а четверо — з Індії. Молодики ночували в кімнатці розміром два на три метри, спали на трьох зіставлених поруч ліжках.
Цікаво, що вони зовсім не розмовляли ні російською, ні, тим більше, українською мовами, але непогано володіли англійською. Схему їхнього маршруту можна назвати класичною для подібних до них груп нелегалів. Ще на батьківщині хлопці домовилися з контрабандистами, що за 6,5 тисячі доларів США з кожного їх переправлять до Німеччини. Першим кроком була легальна туристична мандрівка до Росії авіарейсом «Делі — Санкт-Петербург». Там на берегах Неви вони близько трьох місяців жили на «конспіративній» квартирі, чекаючи, поки відкриється «вікно» на російсько-українському кордоні. Потягом азіати дісталися до однієї з прикордонних залізничних станцій, а кордон перетнули мікроавтобусом.
Їхній провідник заздалегідь потурбувався про місце, де його клієнти чекатимуть «вікна» на українсько-польському кодоні: ходив по селах від будинку до будинку, поки не знайшов у селі Мила бабусю, котра погодилася пустити до себе нібито іноземних «студентів». Із нею домовилися про 10 гривень за добу з кожного, при цьому чоловікам було заборонено вдень виходити зі свого помешкання. Так вони прожили близько місяця, але хтось із селян все-таки їх помітив і повідомив куди треба.
Під час затримання гостинна господиня клялася, що не знала про справжній статус її «квартирантів» й здавала житло, аби лишень мати скромний додаток до пенсії. Однак формально вийшло так, що бабуся стала співучасницею злочину, котрий кваліфікується ст. 332 Кримінального кодексу України — «Незаконне переправлення осіб через державний кордон». Утім, бабусю затримувати не стали й вона, певніше за все, буде звільнена від кримінального переслідування. А от гостей зі Сходу помістили до одного з приміщень місцевого райвідділу міліції, де вони перебуватимуть до того часу, поки не буде вирішене питання про їхню депортацію на батьківщину.
Якщо хтось думає, що в цьому випадку затримання зловмисника та пред'явлення йому звинувачення увінчує роботу оперативника, той глибоко помиляється. Виявити нелегала непросто, але ще більш непросто дочекатися його депортації. Очікування може тривати місяцями, а за цей час людину треба десь тримати, чимось годувати, а часом й лікувати. Це питання є найслабшим місцем у всій системі боротьби з нелегальною міграцією.
Один із таких випадків, що стався нещодавно у Закарпатській області, можна б було назвати смішним анекдотом, якби це не було правдою. Якось співробітники Управління по боротьбі з організованою злочинністю спільно з їхніми колегами з СБУ в ході ретельної оперативної розробки спіймали групу нелегалів у складі 43 осіб — індусів, пакистанців, в'єтнамців. Вони прямували до кордону у вантажному автомобілі, кузов якого був заставлений упаковками зі скляними банками, а у шпаринках між цими упаковками ховалися нелегали. Затриманих привезли до спеціального приймальника, підпорядкованого прикордонній службі, але там їх приймати відмовилися: люди, мовляв, були затримані за межами прикордонної зони, тож, згідно з інструкцією, мають утримуватися в тому районному відділі внутрішніх справ, на території якого їх спіймали.
Затриманих повезли до районного відділу, однак тамтешній начальник теж категорично відмовився їх приймати, бо його приміщення не було пристосоване для такої великої кількості людей. Цікаво, що як прикордонний, так й міліцейський начальники, зі свого боку, мали рацію. Адже якщо хтось з нелегалів захворіє небезпечною хворобою чи, не приведи Господи, помре, прокурор у першу чергу запитає: «На якій підставі затриманий перебував у підвідомчій вам установі?». Якщо виявиться, що він перебував там у порушення відомчої інструкції, начальника обвинувачуватимуть у скоєнні злочину, який кваліфікується як перевищення влади чи службова недбалість.
Тож оперативникам УБОЗу не лишалося нічого іншого, як привезти затриманих до себе в управління, розмістити у своєму актовому залі й протягом кількох днів, поки це питання не вирішилося в законному порядку, купувати їм харчі за власні гроші. Як кажуть, спіймали на свою голову. Цікаво, чи буде після цього в оперативників бажання надалі проводити операції із затримання нелегалів?
До речі, за роз'ясненням Генеральної прокуратури України, затриманих нелегальних мігрантів заборонено утримувати в ізоляторах тимчасового тримання і приймальниках-розподільниках МВС, де зазвичай утримуються кримінальні злочинці, дрібні хулігани та бродяги. Для нелегалів мають бути особливі приймальники, але вони створені лише у Закарпатській та Чернігівській областях. Нещодавно у Київській міськдержадміністрації порушувалося питання про те, щоб створити ще один такий приймальник у столичному регіоні на базі одного з колишніх піонерських таборів під Вишгородом, однак на втілення цієї ідеї в життя потрібно чимало часу й коштів.
Тож поки ця проблема не буде вирішена, працівники міліції надалі змушені будуть на свій страх і ризик утримувати нелегалів у непридатних для цього приміщеннях і годувати їх власним коштом.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• ХРОНІКА ПРИГОД
• ВИКРИТТЯ ПОДАТКОВИХ ЗЛОЧИНІВ

назад »»»