ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ
НАУКИ ВЧЕНИХ ДАМ БЕНТЕЖАТЬ...
Нині ЗМІ подають нам сучасних учених дам, як героїнь телесеріалів, книг і глянцевих журналів. А що говорить історична пам’ять про найперших жінок-учених світу?

Першою жінкою-доктором хімії на неосяжних просторах Російської імперії була Юлія Лермонтова (1846–1919). До речі, її батько — троюрідний брат поета Михайла Лермонтова. А доктором філософії за розділом «Хімія» Юлія Всеволодівна стала 1874 року з відзнакою в дипломі тих часів: «Сum magna laude» (з великою похвалою). Справжній феномен — Марія Склодовська-Кюрі (1867–1934), яка одержала дві Нобелівські премії — одну з хімії, іншу з фізики. Імена жінок-хіміків, які були і залишаються «на слуху»: Маргарет Тетчер, нині баронеса, прем’єр-міністр Великої Британії в 1979–1990 роках, котра закінчила хімічний факультет престижного Самервілл-коледжу Оксфордського університету. Говорять, що до політичних уподобань вона була здібним інженером-дослідником. А як не згадати про її королівську високість принцесу Таїланду Чалабхорн Махідол, молодшу дочку таїландського короля. Вона — директор дослідного інституту в Бангкоку та професор хімії в університеті Махідол. У колі її наукових інтересів — хімія природних сполук. Цей напрям досліджень належить до новітнього розділу знань — біоорганічної хімії. Не обійдемо увагою й Катерину Фурцеву (1910–1974) — хіміка за освітою. Вона була секретарем ЦК КПРС, працювала міністром культури СРСР.
Та завжди у мене в аудиторії знаходиться студент, який хоче заглянути ще глибше в історичні глибини.
Тож найдавніші свідчення того, що дами конкурували в науці з чоловіками, датуються приблизно 4000 роком до н. е. Історія не зберегла жіночих імен, але зображення шумерських жриць-лікарів, що висічені на камені, дійшли до наших днів. Більше повезло єгиптянці Марії Птах. Її портрет прикрашає одну з гробниць у Долині царів Арета з Кірен (IV ст. до н. е.).
Таппуті-Белатекаллім, як повідомляють глиняні клинописні таблички, в XIII ст. до н. е. була начебто головним дослідником-технологом із виробництва парфумів (приблизно так перекладається друга частина її ім’я). Причому Таппуті не лише керувала виробничим процесом, а й займалася пошуковою роботою, синтезуючи нові різновиди парфумерії.
Приблизно з 3000 до 600 року до н. е. учених дам згадують нечасто. У середньому раз за 300 років. Зате в період з 600 до 200 р. до н. е. кількість відомих нам жінок-учених помітно зростає. Причина — розквіт давньогрецької науки, особливо піфагорійської й платонівської наукових шкіл. У цей період участь жінок у науці всіляко заохочувалася. Принагідно нагадаємо нашим можновладцям, що це принесло чудові плоди. В історію увійшли імена Теані (керувала піфагорійською школою після смерті її засновника), Артемізії з Кариї (прославилася працями з ботаніки), Ареті з Кірен (обдарована фізик і філософ), Піфії з Ассоса (вивчала морську зоологію).
У пізній античності більшість дам-натуралістів займалася алхімією. Найбільшої популярності досягла Марія Іудейська, відома також як Марія Олександрійська. Вона прославилася ще й тим, що винайшла або вдосконалила лабораторне устаткування, яким користувалися алхіміки, а потім хіміки ще тисячу років після неї. Серед інших винаходів Марії — водяна баня-нагрівач реакційної суміші, яку іспанці-хіміки й дотепер називають Banjo de Maria.
Останньою із видатних учених античності була жінка-математик, астроном і фізик Гіпатія чи Іпатія (370–415). Вона жила в Олександрії-Єгипетській, тодішньому інтелект-центрі світу. Викладала в Олександрійському університеті. Їй була уготована доля мучениці, котра прийняла мученицьку смерть на багатті. Загибель Гіпатії практично збіглася в часі з пожежею знаменитої Олександрійської бібліотеки. Обидві ці сумні події ознаменували закінчення античності й настання темних століть — тривалого занепаду розвитку науки.
Та вже до середини X ст. європейські науки почали відроджуватись. Кількість жінок-учених зросло. Деякі з них здобували освіту і займалися науками в університетах. Проте першу скрипку відігравали монастирі. Жінки-вчені були черницями різних релігійних орденів. Серед них — німкеня Хільдегарда Бінгенська (1098–1179). За її енциклопедіями й нині сyдимо про досягнення середньовічної науки. До речі, московське видавництво «Мой мир» нещодавно надрукувало «Семейный лечебник. Советы легендарной целительницы».
Здавалося б, у епоху Відродження — період великого розквіту наук і мистецтв у Європі — жінки-учені будуть помітні, як ніколи. На жаль, після 1400 року їх число різко знижується й залишається без змін аж до XVII ст. Причина цьому — не чума, що «викосила» третину Європи, й не Столітня та інші війни. Страшнішим від чуми було полювання на відьом. Тут навіть не виручала професія лікаря. Найбільшої небезпеки піддавалися не жінки-алхіміки, як можна було очікувати, а саме лікарі — їх звинувачували поголовно. Полювання на відьом досягли такого розмаху, що в XVII ст. за обвинуваченням у чаклунстві було репресовано не менш як сорок тисяч (!) жінок. Нема сумніву, що багато видатних учених потрапили в їхнє число. Дивно, як «жіноча наука» піднялась після цього й нині має визнані здобутки й традиції?

Григорій КОВТУН, професор
також у паперовій версії читайте:

• ХЛОПЧИКІВ НАРОДЖУЮТЬ СИЛЬНІ, РОЗУМНІ ТА БАГАТІ МАМИ
• З ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ТРОЯНД
• ЦІНУЮТЬ НЕ КРАСУ, А... КІЛОГРАМИ

назад »»»