ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОСТАТІ
ЗАЛИШИВСЯ НАД ЧАСОМ
Неможливо переоцінити видатний внесок Єжи Ґедройца в налагодження польсько-українських відносин. На думку лауреата Нобелівської премії Чеслава Мілоша, внесок Ґедройца в історію «полягає в тому, що він розумів, яке велике значення мають взаємини між націями-сусідами у Європі». Не випадково 27 липня, напередодні 101-ї річниці від дня його народження, влада Мінська, міста, звідки він походить, надала одній з вулиць ім'я славетного діяча.

Разом з українцями
Після Другої світової війни в жовтні 1947 року Ґедройц переїхав у Мезон-Ляффіт під Парижем, де розгорнув широку видавничу діяльність. Головне його видання — всесвітньо відомий журнал «Культура». З Ґедройцем співпрацювала низка українських журналістів і політиків — Богдан Осадчук, Роман Шпорлюк, Юрій Шевельов. Ґедройц входив до редакційної ради українського квартальника «Віднова».
Єжи Ґедройц, один з найвидатніших польських видавців, дбаючи в еміграції про розвиток рідної польської культури, вбачав національний інтерес Польщі в збалансованій політиці і повазі до сусідів.
Концепція польсько-українського порозуміння разом з ідеєю незалежної України як фактора зміцнення незалежності Польщі була головним напрямом політичної думки «Культури». Ґедройц покладається у цих питаннях передовсім на Адольфа Бохенського, який у циклі статей і в книзі «Між Німеччиною і Росією» виклав цілий набір аргументів на користь польсько-українського союзу. Обидва вони ще у тридцятих роках налагоджують живе спілкування з українцями, серед яких були адміністратор Гуцульщини Пйотр Контний, греко-католицький архієпископ Хомишин, Іван Кедрин, головний редактор «Діла», ідеолог українського євроцентричного націоналізму Дмитро Донцов, віце-маршалек сейму в 1935–39 роках Василь Мудрий.
У 1950 році Ґедройц на конгресі з проблем свободи культури в Берліні встановив контакти з Борисом Левицьким і Богданом Осадчуком, які стали головними партнерами польсько-українського діалогу. Головний редактор «Культури» підтримував прагнення українців до незалежності всупереч позиції більшості поляків — і в середовищі емігрантів, і на батьківщині.

Церква і політика
Єжи Ґедройц вважав себе і був католиком, але критично і стримано ставився до політичної діяльності церкви. На його думку, католицька церква, попри її помилки, залишаючись центром незалежницької думки, відіграла колосальну історичну роль.
В одній з розмов Ґедройц зауважив, що в Польщі всі любили Папу Івана Павла ІІ, але небагато людей насправді чули й розуміли його, і майже ніхто не читав його енциклік. Показовою була реакція самого Івана Павла ІІ під час зустрічі з вірними в одному з міст: аби притлумити надмірний ентузіазм вірних, він вигукнув: «Перестаньте галасувати, почніть слухати! Почніть слухати і думати!». Ґедройц не приховував свого розчарування тим, що в Польщі є так мало людей, які вміють мислити державницькими категоріями і ставлять загальне добро вище за власну кар'єру й вигоду.

Стабільність Польщі твориться на Сході
У 1952 році Юзеф Маєвський писав: «Якщо раптом дійде до третьої світової війни й можливої поразки Совєтської Росії, наш апетит щодо Львова і Вільна маємо остаточно вгамувати. Нам натомість треба звернути погляди на Вроцлав, Ґданськ, Щецин і будувати Польщу на її власній землі. Тоді наші східні й північні сусіди напевно відчують до нас довіру. Після залучення до співпраці України і Литви Федерація центрально-східної Європи стане доконаним фактом».
Те, що пропагувала «Культура», яку Ґедройц редагував упродовж 55 років, розхитувало комуністичні засади. І коли на київському Майдані побували Валенса, брати Качинські, брати Вуєци, Борусєвич, Бердиховська, а президент Квасневський підняв «на ноги» всю Європу й змусив її стати на захист України, значною мірою є результатом прозорливості думки редактора. Як і те, що попри невиразність ситуації в Україні керівництво Польщі («праві» змінили посткомуністичних «лівих») зовсім не змінило позитивної налаштованості до України, є також результатом зусиль Ґедройца. І ніщо, треба визнати, не лежало так близько до серця Ґедройца, як наша Україна, бо тут, у Києві, він бачив ключ до всієї східної політики не тільки Польщі, а й усієї Європи. В одній з передач на польському радіо він скрушно визнав: полякам властива національна мегаломанія і безпідставне почуття вищості щодо східних сусідів за одночасного комплексу нижчості стосовно Заходу.
У 1977 році з ініціативи Ґедройца вдалось оприлюднити декларацію щодо незалежності України, яку підписали польські, чеські, угорські і російські діячі. Тоді вони проголосили пророчі слова: «...Радянський Союз нині є останньою колоніальною імперією у світі, і рано чи пізно загальний рух національного визволення мусить завдати удару його анахронічному існуванню». У «Декларації» зазначалось: «...Передусім наголошуємо на українцях як найбільшій у межах СРСР поневоленій нації, а також нації, що найнаполегливіше — поряд з литовцями — прагне вибороти собі незалежне державне буття... Саме українських патріотів найбільше у в'язницях й таборах, опір в Україні став синонімом національного опору в імперії».
Демократична, суверенна Україна є не тільки запорукою існування Польщі, бо як зазначав Юзеф Пілсудський, «без вільної України не може бути вільної Польщі». Вільна Україна потрібна і Європі, якщо вона хоче не лише зберегти свою незалежність, насамперед енергетичну, а й розвиватись і не втратити геополітичної ролі. Зрештою, вільна Україна потрібна демократичній Росії, бо без вільної України Росія не може бути вільною і демократичною країною. Усе це випливає з концепції Ґедройца, яку він наполегливо поширював. Підтвердженням цього є слова московського журналіста і публіциста Павла Бикова: «Це парадокс, але всупереч усталеним переконанням, Росія без України набагато більш демократична і більш державницька, ніж Росія з Україною...».
Позитивне ставлення Ґедройца до України було не романтичним вираженням почуттів, а глибоким розумінням національних інтересів Польщі, які не суперечили національним інтересам України: «Ми не усвідомлюємо, наскільки важливим для нас є питання незалежності України. І не тому, що я українофіл, а тому, що це велика держава, котра є буфером між нами і Росією. Тож нормалізація українсько-польських стосунків, підтримка незалежності України — цілком в наших інтересах».
За чиєюсь доброю порадою президент Леонід Кучма нагородив Єжи Ґедройца орденом «За заслуги» третього ступеня.

Державний інтерес і мислення
Незалежність Ґедройца і його здатність до постійного перегляду усталених поглядів є зразком інтелектуального самовираження і пошуку. Його думки були безцінними для поляків, які ставились до патріотизму не сентиментально, а як до завдання, праці й обов'язку.
Поза всяким сумнівом, Єжи Ґедройц був одною з найзначніших і впливових постатей польського культурного і політичного життя ХХ століття, творцем інституції, яка спрямувала спосіб мислення значної, якщо не більшої частини польської інтелігенції. Не можна не відзначити його гарячого патріотизму, таланту і політичного мислення, заслуг у поширенні польської культури, особистої самовідданості і жертовності. В «Автобіографії в чотири руки» Ґедройц сформулював своє бачення Польщі, яке він реалізовував все життя: «Не впадаючи в національну мегаломанію, ми маємо провадити політику самостійну, а не залежну від Сполучених Штатів чи якоїсь іншої наддержави. Нашою головною метою мусить бути нормалізація польсько-російських та польсько-німецьких відносин, й одночасно захист незалежності України, Білорусі та країн Балтії, а також тісна співпраця з ними. Ми маємо усвідомити: що сильніші наші позиції на Сході, то більше зважатимуть на нас у Західній Європі». Ґедройц звернув погляд частини польської еліти на Схід, до якого у Польщі ставились дещо зверхньо.
Його мрією була польська держава з моральними політиками, які не піддаються низьким спокусам заради власної користі і партійних інтересів. Він не раз висловлював захоплення маршалом Юзефом Пілсудським — політиком, який беззастережно реалізує інтереси держави. Від Пілсудського він перейняв політичний реалізм, який не можна було похитнути гуманітарними розмовами про «права людини», а також турботу про те, щоб польська політика не була залежною (зокрема фінансово) від закордонного впливу.
Розглядаючи розвиток політичної ситуації в Європі внаслідок розширення ЄС, Єжи Ґедройц заявив: «Одне є цілком зрозумілим: якщо Україна буде виштовхнута із Західної Європи, то скоро повернеться в зону російського впливу. Вона не здатна провадити самостійної політики. А Москва тим часом ніколи не відмовиться від намагань підпорядкувати собі Україну. Це необхідно для неї, щоб знову стати імперією. Україна означає для Росії економічний потенціал та військові бази на Чорному морі». В іншому інтерв'ю Ґедройц розвинув цю думку: «Незалежність України для Польщі навіть важливіша, ніж наша належність до Північноатлантичного союзу».
Голова сенату Польщі, відомий дисидент у роки ПНР, Богдан Борусєвич зазначає, що діяльність «Культури» відіграла величезну роль у формуванні в умовах підпілля польської демократичної еліти і чітких концепцій демократичної політики, обов'язковою складовою якої є «підтримка незалежності України, Білорусі, Латвії, Литви та Естонії».

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ЙОМУ ПРИСВЯЧЕНО «ГАЙДАМАКІВ»

назад »»»