ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
ЯКБИ ЗНАТИ, ДЕ ВПАДЕШ, ТО Б СОЛОМКИ ПІДСТЕЛИВ...
Менше, ніж місяць лишився до дня проведення позачергових парламентських виборів. Політики курсують рідними просторами, виборці намагаються розібратися, чиї обіцянки правдоподібніші, а Центрвиборчком із олімпійським спокоєм вимальовує прообраз майбутнього виборчого бюлетеня. Нині основні гравці майбутніх позачергових «перегонів» відомі, тому шановним читачам пропонуємо уважніше на них поглянути.

Торішній переможець парламентських виборів — Партія регіонів — і цього разу почувається впевнено. Принаймні, її офіційні та неофіційні спічрайтери вголос не допускають навіть думки, що ПР прийде до фінішу не перша. Найсміливіші прогнози зводяться навіть до того, що «регіоналам» буде до снаги самотужки сформувати парламентську більшість.
Насправді ж картина може виявитися для партії не настільки райдужною. Принаймні, автор цих рядків нещодавно побував на Донеччині, де позиції «регіоналів» традиційно вважаються не просто сильними, а непорушними. Так от, розчарованих політикою уряду Януковича вистачає і тут. Звісно, земляки глави уряду не «перефарбовуються» у помаранчеві чи білі з сердечком кольори. Однак відсоток тих, хто не має наміру йти на вибори, або збирається проголосувати проти всіх, тут, можливо, вищий за центральні й західні регіони.
Звісно, «регіонали» ще не застосували свого козиря — обіцяного підвищення пенсій з 1 вересня, але цей фокус також не новий, згадайте 2004 рік. Тоді це спрацювало лише частково, а нині...
Блок Юлії Тимошенко раз за разом святкує маленькі тактичні перемоги. Спершу Юлія Володимирівна через суд змусила ЦВК зареєструвати свій блок без переписування відомостей про конкретне місце проживання її кандидатів. Потім БЮТ спільно з «Нашою Україною — Народною самообороною» відбив нападки Соцпартії, активісти якої воліли виключити представників опозиції з окружних комісій. Мовляв, раз бютівці і «нашоукраїнці» склали мандати, то і їхнім представникам в окружкомах — не місце.
Нарешті третя тактична перемога — це незгода суду із рішенням Центральної виборчої комісії, яке фактично давало змогу будь-кому голосувати вдома. Причому ця тактична перемога може з часом перерости в стратегічну, якщо, звісно, це сприятиме запобіганню фальсифікацій. До речі, про фальсифікації. Мало не щодня опоненти звинувачують один одного в підготовці до них. А відповідь на запитання: у кого доступ до адмінресурсу більший? — усе ще лишається за сімома печатками.
НУ—НС, як було сказано, отримала кілька перемог разом із бютівцями. Однак найбільшим досягненням свого блоку Юрій Луценко не раз називав саму його появу. Соціологічні дослідження відводять приблизно однакову кількість симпатиків БЮТ і НУ—НС. Хоча цього разу вони не «мочать» один одного так відверто, як торік, боротьбу за друге місце у «великих перегонах» ведуть ще ту, не забуваючи про своїх, так би мовити, офіційних опонентів із Партії регіонів.
Бо і «регіонали» про них не забувають: нещодавно вони мало не перехопили ідею «нашоукраїнців» про скасування депутатської недоторканності. Та й досі не відомо, чи не ініціюватиметься відповідне голосування десь після 4 вересня. Представники ПР заявили, що визначаться стосовно своєї участі в можливій сесії лише наступного тижня.
Повертаючись до «Нашої України — Народної самооборони», слід сказати, що цього разу вони перевершили всіх за кількістю біг-бордів. От тільки зараз важко визначити: піде це пропрезидентському блокові на користь чи шкоду?
Сильні сторони комуністів — це, по-перше, їхня традиційна безапеляційність. Петро Симоненко, де лише може, говорить про необхідність скасування інституту Президента і про... незаконний характер нинішніх позачергових виборів. І от же ж, курйози нашої політики — це при тому, що КПУ найпершою здала до Центрвиборчкому свої списки і, як результат, найпершою була зареєстрована.
До цього можна додати несподівано велике бажання лідера комуністів посісти спікерське крісло. Та про цей «козир» компартійців ми детально писали в одному з минулих номерів.
Для соціалістів найбільшим позитивом може стати проведення парламентської сесії. Щоправда, не позачергової, як хотів Олександр Мороз. Двічі ця його ідея зривалася, попри нелюдські намагання довести сесійну «колотнечу» до пуття. Тепер же ідея фікс може злетіти втретє.
На цьому тлі також можна виокремити ще одну новинку від соціалістів. Уперше (!) з часів появи цієї партії вона почала користуватися величезними рекламними біг-бордами. Досі Олександр Мороз обмежувався максимум листівками. Навіть торік, коли СПУ була партією, представленою в Кабінеті Міністрів, їхні лідери не ділилися з нами своїми ідеями з плакатів. Тепер міністр освіти Станіслав Ніколаєнко в багатьох містах розповідає українській громаді, скільком студентам він забезпечив державне замовлення, й все це — із солідних стендів.
Щодо Олександра Мороза, то він і на біг-бордах собі не зраджує, говорячи про самоврядування. Натяк на продовження політреформи зрозумілий. Немає лишень біг-бордів ще з двома соціалістичними міністрами — Василем Цушком і Миколою Рудьковським. Мабуть, соціалісти побоюються, що не всі співвітчизники погоджуються з дещо «вицвілим» постулатом про те, що «Цушко врятував Україну»? А Рудьковський останніми місяцями взагалі став надто непопулярним, особливо серед пасажирів залізниці.
Активізувалися останнім часом й прибічники Володимира Литвина. Можливо, так сталося тому, що дехто з політологів пророкує його блокові своєрідну політичну «рокіровку» із соціалістами. За будь-яких обставин про те, що «Країні потрібен Литвин» нині знають і на Сході, й на Заході. От тільки чи поділяють цю думку?
До беззаперечних сильних сторін голови Верховної Ради четвертого скликання можна віднести те, що нині він позиціонується, як найменш заплямований політик. Однак приблизно з такими самими пасажами він ішов на торішні вибори. Наразі у Володимира Михайловича навіть список бідніший на яскраві особистості: немає Софії Ротару, Леоніда Каденюка. Щоправда, у його блоці з'явився Михайло Сирота — людина, причетна до ухвалення Конституції 28 червня 1996 року. Та про нього також не надто пам'ятають.
Ще більш в'яло проходить кампанія Прогресивної соцпартії. Про ПСПУ стовідсотково можна сказати лише одне: які б політичні розклади в державі не були, список цієї політичної сили очолюватиме Наталія Вітренко, а другим номером стоятиме Володимир Марченко. Проте для отримання трьох відсотків голосів цього замало, хоча виключати можливість повернення Вітренко до парламентських стін не варто.
Решта партій та блоків, хоча їх не так багато, як минулоріч (удвічі менше!!!), певніше за все, виконуватимуть традиційну технічну роль. Вочевидь, керуючись олімпійським принципом про те, що головне — не перемога, а участь. Але ж ми не в Стародавніх Афінах...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• НА ВИБОРИ — З «ФЛОТСЬКОЮ» ЗАКУСКОЮ?

назад »»»