ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ЛИСТИ З МИНУЛОГО — АКТУАЛЬНЕ ДОТЕПЕР

Відзначаю це з сумом, бо саме вони є найдостеменнішим відбитком свого часу, історичним документом, з якого дізнаємося про життя попередніх поколінь. Яку інформацію про себе залишить наша комп'ютерна епоха? Чи вдасться ще не народженим жителям Землі уявити, якими були їхні пращури, зрозуміти їхні почуття, прагнення, мотивацію вчинків? Якщо дотримуватись думки, що людина має розвиватись як homo sapiens, то такі знання не компенсує й найпередовіша техніка. На щастя, збереглися матеріали, які дають змогу відтворити сторінки історії, зокрема історії науки.
Пропонуємо читачеві фрагменти листування українських вчених, чиї імена прославили вітчизняну науку. У витягах збережено мову оригіналу. Листи, про які йдеться, адресовані першому директорові Інституту ботаніки ВУАН (тепер — Інститут ботаніки ім. М. Холодного НАН України), академіку АН УРСР Олександру Васильовичу Фоміну. Наполегливо займаючись організацією ботанічної науки, академік Фомін спілкувався з широким колом колег.
На жаль, збереглося небагато автографів самого академіка Фоміна. Тим цінніші рядки, написані до нього, бо доповнюють образ ученого, організатора науки, людини.
З досьЄ. Внесок академіка Олександра Васильовича Фоміна (1869–1935) у розвиток ботанічної науки є надзвичайно вагомим. Під його керівництвом на базі створеного ним раніше ботанічного саду засновано інститут, а сам Олександр Васильович став професором, доктором біологічних наук. Далекий 1914 рік, коли О. Фоміна запросили до Київського університету св. Володимира на посаду завідувача кафедри систематики і морфології рослин, став у його житті переломним. Відтоді доля видатного ботаніка завжди була поєднана з Українською Академією наук. Він бере безпосередню участь в організації академії в Києві, пізніше його обирають дійсним членом АН УРСР.
Тривалий час Олександр Васильович Фомін працював над створенням у Києві єдиного академічного науково-дослідного інституту ботаніки. Спочатку вдалося створити науково-дослідний Інститут ботаніки, підпорядкований Наркомату освіти.
Нарешті 1931 р. Інститут ботаніки — академічна установа, яку очолив академік Фомін, а згодом стає провідною ботанічною установою в Україні.

* * *

З досьЄ. Липський Володимир Іполитович (1863–1937), український ботанік, академік (1919) і президент (1922–28) АН України. Високо цінуються його наукові праці з систематики та географії квіткових рослин. Володимир Іполитович був знавцем ботанічних садів світу. У 1918 р., коли створювалась Українська Академія наук, саме він визначив структуру і основні напрями діяльності ботанічного саду як академічної установи і був обраний його директором. 1928 р. академік Липський переїхав до Одеси, де до кінця життя очолював Ботанічний сад університету.

В. Липський — О. Фоміну
Листи охоплюють одеський період життя академіка Липського. Після від'їзду з Києва колеги прагнули щонайчастіше бачитись. Здійснити це було не просто: заважали нездоров'я, фінансова скрута, завантаженість. «Поздравляю Вас всех с праздниками, желаю одного — здоровья! На счёт здоровья везде плохо. У меня прямо разгром». З листів Липського можна зрозуміти, що й Олександр Васильович не міг похвалитися здоров'ям: «Пишу Вам в твёрдой надежде, что Вы исправились и ведёте себя прилично, т. е. другими словами — поправились и встали с одра болезни. Есть много кой о чём поговорить с Вами, но это будет возможно, если Вы оправитесь».
Попри всі негаразди щирі запрошення приїхати надходили раз за разом. В одному з листів В. Липський пропонує О. Фоміну зупинитися у нього і просить повідомити дату приїзду, оскільки «трамваи у нас беспутны, а извозчики безумно дороги и ненадёжны». «Отослал Вам два своих отчёта, из которых видно, что у нас делается в Ботаническом Саду. 30.ХII (1931) мы устраиваем нечто вроде годового отчёта и очень просим Вас приехать на это заседание. Проезд туда и обратно будет уплочен, а остановитесь Вы у меня».
Знайомлячись з листами 1930-х рр., переконуєшся, що проблеми фінансування науки з часом тільки загострювалися. Обговорюючи можливість наукових експедицій, Липський зауважує: «Можно сказать, что теперь разница в путешествиях большая: прежде, имея 500 р., можно было устроить отличную поездку. Теперь же одни сапоги будут стоить больше. Нет ни одёжи, ни ботанического снаряжения, ничего...» «...Предполагаемая экспедиция может и не осуществиться. Именно продолжение работы по Чёрному морю. Другая, близкая работа — по лиманам. Но, как знаете, это всё относительно: не дадут денег и темы повисли в воздухе». «Уже отправил два плана работы. Несмотря на обещание, до сих пор ещё деньги не получены. Вот этого то именно я и боюсь: когда придётся ехать в командировку, то окажется, что и этих грошей не вытянешь».
Невже йдеться про такі далекі від нас часи?! Ось нещодавно тричі зривалось моє наукове відрядження: «Грошей немає і не буде». У відрядження я все ж з'їздила. Нині, як і раніше, чиновники щедро спускають на наші голови бюрократичні циркуляри, постійно змінюють вимоги до звітів, планів і т. п. До речі, й цієї теми не оминають у листах вчені-класики.
«Обыкновенно Академия наук присылает требование о подаче плана на следующий год, а затем ещё неоднократно напоминает. На этот раз выйдет наоборот. У меня этот план готов и я сам посылаю его, не дожидаясь требования». «Нужно думать, что мне уже не придётся писать такие длинные (и совершеннно бесмысленные) отчёты». «Что касается тематики на вторую пятилетку, то это... не совсем надёжно. Да и всякие обстоятельства меняются. Составишь, потом не выполнишь, станут придираться. Поэтому я даю лишь краткий эскиз».
Безумовно, в листах якнайширше обговорюються наукові питання: про визначення нових видів водоростей, збереження гербарних екземплярів, про спостереження під час експедицій, підготовку до друку праць, реорганізацію академічних установ... Тому і читаються ці пожовклі сторінки як глави історії вітчизняної науки. І хочеться, щоб вони слугували джерелом знань ще не одному поколінню, бо в них і діапазон наукових інтересів, й етика академічних стосунків.

* * *

З досьЄ. Навашин Сергій Гаврилович (1857–1930) — цитолог та ембріолог рослин, один із засновників цитогенетики. Академік РАН (1918), АН України (1924), АН СРСР (1925). Відкрив явище подвійного запліднення у покритонасінних рослин. На початку ХХ ст. Сергій Гаврилович читав студентам Київського університету св. Володимира курси лекцій, вів практичні заняття, керував семінаром з екології, був головою Київського товариства природознавців. Серед його учнів — відомі вчені-ботаніки Г. Левитський, В. Фаворський, М. Холодний. Студентам імпонувало, що він поводився незалежно, його сприймали як опозиційну фігуру, що належала до лівого крила університетської професури. Після Києва Навашин працював у Тифлісі.

С. Навашин — О. Фоміну
«Это письмо Ваше опять очень тронуло меня своим сердечным тоном. Конечно, не подлежит никакому сомнению, что мы могли бы славно ужиться вместе при одном саде и ботаническом Институте и в Киеве, и в другом городе, но что же делать, когда суровый закон заставляет нас на старости лишь танцевать кадриль, меняясь кафедрами, как дамами» (1916).
У найважчі роки громадянської війни і революційного перевороту Фомін був єдиним, з ким академік Навашин підтримував зв'язок. Крім спеціальної тематики, вони обговорювали роль науки для суспільства, покликання вченого, питання моральності та професіоналізму.
«Наше горе, что пристраиваются к науке такие личности, которые ровно ничего к науке не питают, а двигаются в направлении наименьшего сопротивления. Область науки должна была бы быть аристократична и безупречно нравственна, противоположные элементы должны быть гонимы безжалостно...»
З такою ж прямотою висловив Навашин своє ставлення до влади більшовиків: «Не завидую коллегам, которым приходится выносить революционный натиск. Я в своё время пережил натиск реакционный, так что считаю себя вправе уклоняться от настоящих воздействий большинства: всё ведь в сущности по-старому, только обратилось своей изнанкой. Как тогда, так и теперь хуже всех приходится тем, кто остаётся самим собою, не перекрашивается и не держит носа по ветру».
«Пишу Вам в канун Рождества Христова (1917), но не приходит на ум ни поздравление с большим праздником, ни с Новым Годом: не то на уме и на сердце... Скорее хочется надеть траур, чтобы носить его до конца жизни по тому, что было немногого хорошего в России и что погибло или погибнет непременно... Погода в Тифлисе в эту зиму... добивает бедных людей, сидящих дома без дров и выходящих из дома без тёплого платья. В эту зиму не смог поработать с микроскопом». Крім того, не щастило з організацією лабораторії, «и это при увеличении числа и размеров всяких канцелярий». Все ж наукова робота й тоді не припинялась. Фомін і Навашин якимось неймовірним чином обмінювались насінням рослин, які потім досліджували, Навашину вдалося створити в ботанічному саду Тифліса розсадник, де вирощували лікарські, технічні та інші необхідні для наукових спостережень рослини. Та все це вдавалось робити уривками. «Работать летом тоже не придётся, так что всё время пройдёт в попечениях о хлебе насущном и ожидании чего то лучшего, что никак не хочет определиться». Чи зміниться, зрештою, очікування кращого на гідну реальність? Мабуть, для цього необхідно глибше вивчати уроки власної історії.

Віра ШМИГОВСЬКА

також у паперовій версії читайте:

• КОЗЯЧЕ МОЛОКО ЛІКУЄ
• ІМУНІТЕТ ДО РАДІАЦІЇ
• ВУГЛЕВОДИ ШКОДЯТЬ ЗОРУ
• КОФЕЇН ЗАХИСТИТЬ ШКІРУ

назад »»»