ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
МИ — УКРАЇНЦІ!
ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Вікопомного дня, 24 серпня 1991 року, започатковано новий державотворчий період в житті українського народу. Верховна Рада ухвалила важливий документ — Акт проголошення незалежності України. Це стало початком творення самостійної української держави:

Україна в день оцей
Відкрила двері в світ,
Принесла волю для людей,—
Вже їй шістнадцять літ.
Є така держава Україна, є великий український народ зі своєю історією і культурою. І як не згадати в день великого національного свята слова відомого гетьмана Павла Скоропадського, звернені до співвітчизників: «Знайте, що коли ми будемо міцні духом, свідомі своїх цілей, об’єднані єдиною волею і готові на всяку жертву для рідного краю,— тоді ніякий ворог нам не буде страшний».
Що ж цікавого до цієї дати варто згадати про нашу державу? Її назву вчені пояснюють по-різному. Вперше її згадано в літописі 1187 року, тоді вона позначала Переяславську, Київську та Чернігівську землі. А в Галицько-Волинському літописі подибуємо таку назву: «Україна Галицька». Французький мандрівник Гійом де Боплан у книзі «Опис України» вжив її стосовно Галичини і Поділля. У Західній Європі вона відома з 1661 року. За часів козаччини побутувало словосполучення «Україна козацька». Починаючи з ХІХ століття Україною називають територію проживання українців, а з 1917 року, після проголошення УНР, ця назва утверджується як офіційна. У 1919–1991 роках офіційною назвою нашої країни була «Українська Радянська Соціалістична Республіка». Остаточно історичну назву «Україна» було повернено нашій державі після проголошення її незалежності у 1991 році.
Щодо території нашої країни, то вона простягається із заходу на схід на 1316 кілометрів, з півночі на південь — на 893 кілометри, її площа дорівнює 603,7 квадратних кілометрів. Нині в Україні живе 46,491 мільйона чоловік. Серед населення 37 мільйонів становлять українці. Крім них на нашій землі живуть росіяни, білоруси, болгари, євреї, молдавани, поляки, румуни, угорці, татари та інші народи. За чисельністю населення Україна посідає шосте місце в Європі та 21-ше — у світі. У містах живе 31,694 мільйона громадян країни.
Українці мають особливості у зовнішності, поведінці, харчуванні тощо залежно від місця проживання. У 60-х роках ХХ століття вчені визначили п’ять антропологічних областей: центрально-українську, карпатську, нижньодніпровську, деснянську та ільменсько-дніпровську.
Цікаві й символи нашого народу, його етикет. Так, український національний одяг — це національна святиня, одна з форм народної індивідуальності. Одяг певним чином впливає на формування суспільної поведінки людини. А вишита сорочка, вишитий рушник, хустка — з давніх-давен вважаються найсвятішим подарунком кожному, хто вирушає в далеку дорогу. Ці традиційні обереги споконвіку супроводжували українців від народження й до могили. Повага до національного одягу в Україні уособлює повагу до свого роду-народу, а нехтування ознаками національного вбрання веде до стирання індивідуальних відмінностей, зовнішніх родових ознак людини, що, зрештою, позначається на її внутрішньому стані. Особливе ставлення в українців було до дівочого віночка. Виплітали їх з різних квітів і трав весною, влітку й восени. Кожен віночок був не тільки окрасою дівчини, він був оберегом. Повний український вінок налічує 12 лікарських трав і квітів, таких як деревій, калина, безсмертник, ружа, незабудки, чорнобривці, любисток, волошки, барвінок, ромашки, півонія, мальва, а ще цвіт яблуні та вишні й вусики хмелю. До віночка прив’язують кольорові стрічки, які оберігають дівоче волосся від чужих очей. Одягали такі віночки тільки на великі свята.
Серед рослинних символів України відомі верба, калина, дуб, тополя, клен, береза, м’ята, любисток, лепеха, волошка тощо. Верба вважається серед дерев праматір’ю всіх слов’янських народів, тому саме вербові гілочки освячують у Вербну неділю. Її використовують і в обрядових діях на Водохреще.
Пісенні символи України — тополя, яка уособлює і світове дерево, і козацьку долю, та калина, що уособлює дівочу долю. Калина — улюблениця всього нашого народу, у його свідомості вона є символом Батьківщини, краси й сили життя, людської долі, єдності нації. «Моя Україно, червона калино... Коли чуєш слова цієї пісні, в уяві вимальовується калина в лузі. З давніх-давен вона вважається однією з найшанованіших рослин на нашій землі. Цвіте вона у травні-червні, а ягоди дозрівають у жовтні і можуть триматися на гілках впродовж зими. Калина постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших поетичних образів. Її завжди супроводжує епітет червона, що уособлює жіночу красу, дівочу цноту. Із замилуванням писав про неї Тарас Шевченко:

Зацвіла в долині червона калина,
Ніби засміялась дівчина-дитина.

Калина біля хати — завжди найперша і найзаповітніша ознака оселі українця. Існує гарний звичай, який, на жаль, подекуди вже починають забувати: коли починали будувати хату, калину садили біля застільного вікна, як символ надійного життєвого благополуччя та достатку. А восени між шибками подвійних вікон клали пучки червоних грон. У найлютіші морози і хурделицю вони живили оселі теплом і красою.
Червоний колір здавна мав значення символу мужності, відваги та сили, а ще вірного кохання. Та й нині в пам’яті народній живуть слова: «А дівчина, як калина, личком рум’яная». Саме через образ калини у народних піснях передається туга дівчини за коханим. Чимало було в побуті пісень про калину, у яких йшлося про велике материнське щастя народити й виховати дітей, виливалося і горе вдови, яка залишилася молодою з дітворою дрібною; бриніла туга рекрута за отчим краєм, домівкою, коханою.
Картину широко використовували в народній обрядовості, зокрема весільній: китицями калини прикрашали весільний коровай, калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце.
Як і багато інших рослин, калина поєднує в собі «красиве і корисне». Любив і любить її народ не тільки за красу, а й за те, що вона має неабиякі цілющі властивості, її плоди збагачували раціон наших предків. Тож відродімо давній народний звичай — садити калину лише на щастя і радість. Кущ калини біля хати, її грона на покуті — це не просто окраса життя, це символ любові до своєї землі. Оптимістичні рядки з пісні «А ми тую червону калину підіймемо...» стали гімном нашого національного відродження.
також у паперовій версії читайте:

• ПІСНЯ — ДУША НАРОДУ
• ОБЕРІГ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

назад »»»