ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЦЕ ЦІКАВО
НАЙДАВНІША ЛЕГЕНДА ПРО ЗАСНУВАННЯ КИЄВА

«Історія початків Київської держави належить до найтяжчих питань всесвітньої історії, не так через брак відомостей, як завдяки своїй традиції, з котрою й досі наука не може собі дати ради».
Михайло Грушевський

Кожен киянин від самого дитинства знає легенду про заснування рідного міста. Розповідь про братів Кия, Щека, Хорива та сестру їхню Либідь міститься в давньому літописі, що являє собою, поза сумнівом, величну енциклопедію цінних відомостей про Київську Русь. Ідеться про «Повість временних літ» (модернізований варіант назви — «Повість минулих літ»).
Ті рядки літопису (на початку його), у яких викладено переказ про виникнення «матері міст руських», не раз і не два ставали об’єктом і ґрунтовних наукових досліджень, і романтичних поетичних інтерпретацій. Здавалося б, що тут іще можна додати?
Але, як виявляється, навіть найвідоміші, найпопулярніші й найбільш досліджені легенди мають таємничі сторони, які потребують прискіпливої уваги вчених. Сказане безпосередньо стосується й оповіді про заснування столиці України. «М. Я. Марр припускав, що та сама легенда відома також у давньовірменському варіанті, у якому Київ названий Куаром»,— читаємо в статті під назвою «Кий», написаній відомими мовознавцями і культурологами В. Івановим і В. Топоровим і вміщеній в енциклопедії «Міфи народів світу». Але хто такий М. Марр? Що являє собою вірменський варіант легенди про заснування Києва?
Академік Микола Якович Марр (1864–1934) — унікальний учений, який помітно вирізняється з-поміж інших не тільки своєю творчістю, а й навіть своєю біографією. Він народився від шлюбу 85-літнього шотландця й молодої грузинки, вчився в Петербурзькому університеті одразу на чотирьох відділеннях і оволодів протягом свого життя сімдесятьма мовами, якими міг майже вільно спілкуватися. Упродовж останніх років свого земного буття він був віце-президентом Академії наук СРСР, директором Інституту мови і мислення (якому ще за життя Марра було надане його ім’я), головою Державної академії історії матеріальної культури. В історію науки Марр увійшов як видатний археолог і мовознавець, що спеціалізувався головним чином на вивченні історії, культур і мов Кавказу і став у цій галузі величиною світового масштабу. Учений приділяв велику увагу й українознавчим темам (походження української мови, найдавніші етапи розвитку української культури). У 1934 році за видатні заслуги перед українською і світовою наукою М. Марр був висунутий Інститутом мовознавства та Інститутом історії матеріальної культури Всеукраїнської академії наук (ВУАН) для обрання в дійсні члени (академіки) ВУАН, але цьому обранню перешкодила смерть ученого.
Серед численних праць М. Марра звернімо особливу увагу на ту, що має назву «Книжні легенди про заснування Куара у Вірменії й Києва на Русі». Ця винятково цікава праця була спершу виголошена як доповідь на урочистих щорічних загальних зборах Державної академії історії матеріальної культури (1922), потім надрукована в третьому томі «Відомостей» цієї академії (1924) й, нарешті, увійшла до п’ятого тому його «Вибраних творів» (1935). Вчений приєднується до думки видатного українського історика Миколи Костомарова про те, що «переказ про засновника Києва є дорогоцінною відомістю». За словами самого Марра, це — «один з найцінніших переказів Понтійського району» (Понтом, точніше Понтом Евксинським, у давнину називали Чорне море). Учений спеціально підкреслює, що така історична тема, як заснування Києва, має пряме відношення до його спеціальності. Він ставить питання про скіфське походження легенди про трьох братів і намагається висвітлити її з позицій кавказознавства.
За М. Марром, легенда про заснування Києва «тим більше збуджує саме реально-історичний, народно-історичний інтерес, що її паралель переповідалася ще в IV–V століттях на берегах Ванського озера у Вірменії». Письмово легенду вперше виклав відомий давньовірменський історик Зеноб Глак, діяльність якого, за науковими уявленнями, припадає на VII століття (але традиція відносить його життя до V століття). М. Марр зазначає, що «сама легенда своїм єством, ґрунтовним ядром сягає часів, значно давніших за IV–V століття н. е.».
Імена трьох братів у вірменській легенді — Куар, Мелтей (в іншому прочитанні — Мегтей) і Хореан. Кожному ясно, що є спільного і що відмінного в цих іменах та в іменах трьох братів у київській легенді.
М. Марр детально аналізує зв’язки вірменського варіанта легенди та її героїв з вірменською мовою, культурою, релігійним життям давніх часів. Учений доходить висновку про те, що маємо справу з племінною легендою скіфів (давніх жителів України, відомих історикам ще 2500 років тому). Три брати, на думку дослідника, символізують три різних племені, які об’єднуються між собою в своїй творчій роботі на терені містобудування. Марр прямо пише, що Кий — це скіф, який був засновником не одного Києва, а навіть «десятка (а можливо, десятків) поселень».
«Нам важливо тепер відзначити діяння старшого героя — Куара чи Кия, старшинство якого визнається обома версіями самої легенди, а він — скіф, як його справа — скіфська справа, як і саме старшинство його у версіях легенди, очевидно,— скіфський внесок, результат скіфської усної народної редакції, тобто в обох книжних легендах маємо скіфський племінний переказ»,— підбиває підсумок академік М. Марр.
Звернімося безпосередньо до тексту вірменської історичної легенди (яка, між іншим, була надрукована і в перекладі українською мовою — в «Антології літератур Сходу», виданій у Харкові в 1961 році). «...А Куар побудував місто Куари, і назване воно було Куарами за його іменем; а Мелтей побудував на полі тому своє місто й назвав його за іменем Мелтей; а Хореан побудував своє місто і назвав його за іменем Хореан. І з плином часу, порадившися, Куар, Мелтей і Хореан піднялися на гору Каркея і знайшли там чудове місце з гарним повітрям, оскільки був там простір для полювання і прохолода, а також безліч трав і дерев, і побудували вони там селище, і поставили вони двох ідолів, одного на ім’я Гісаней, другого на ім’я Деметр».
Легенда ця, хоч їй уже понад півтори тисячі років, хвилює сучасного читача, бентежить науково-творчу уяву дослідника. Згадувана тут область Палуні (де збудував своє місто Хореан) пов’язується з назвою племені полян, до якого належали і яке очолювали князь Кий і його брати. На це плем’я може вказувати і згадка про поле (де побудував своє місто Мелтей) — адже назву племені полян давно вже пов’язують зі словом «поле».
На особливу увагу заслуговує свідчення вірменської легенди про язичницьких ідолів. Це, поза сумнівом, означає, що переказ цей був відомий іще до прийняття Вірменією християнства. Але ж християнство стало державною релігією Вірменії ще в IV столітті!
Однак усе-таки близькі між собою варіанти легенди мають певні, подекуди доволі істотні відмінності. Якщо у давньовірменському варіанті переказу кожен з трьох братів засновує місто свого імені, то в давньоруському (давньокиївському) варіанті йдеться про одне місто на Дніпрі (Київ) й одне на Дунаї (Києвець), і при тому обидва названі іменем одного — старшого — брата. Крім того, троє братів дають імена трьом горам: «І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, від чого й прозвалася вона Хоривицею».
Повернемося до тексту статті академіка М. Марра. Він підкреслює, що близькість цих двох легенд «вражає збігом не тільки окремих конструктивних деталей, числа й імен героїв, їхніх діянь, а й описом природи». Вартий уваги висновок ученого про «повну відповідність загального характеру й істотних фактичних деталей» обох легенд чи, точніше, двох варіантів однієї прадавньої легенди, про їхній «безсумнівний генетичний зв’язок».
Аналізуючи різноманітні етнографічні свідчення про тісні й давні стосунки України з Кавказом (цим питанням він цікавився ще від часу свого навчання в Кутаїській гімназії), академік М. Марр вказує на те, що «на півночі Понту (тобто Чорного моря) ми і знаходимо на пам’ятках зображення скіфів із тим характерним чубом», який бачимо також в українців, гірських кавказьких народів і давніх вірменів.
Слід мати на увазі, що культурні зв’язки України з Кавказом мають надзвичайно давню історію (точніше, праісторію) й сягають епохи трипільської культури V— III тисячоліть до н. е. Традиції цих контактів розвивалися тисячоліттями — так, варто згадати, що найбільш авторитетна думка про походження слова козак пов’язує це слово з Кавказом. Кавказького походження і слово меч, і назви таких українських річок, як Ворскла, Псел, Ібр. Пряме відношення до Кавказу мають і кімерійці, що жили на території України близько трьох тисяч років тому, і скіфо-сарматські племена, що прийшли їм на зміну й успадкували від них деякі культурні явища. Тому можна цілком погодитися з науковою позицією такого провідного кавказознавця, як М. Марр: дослідження проблеми походження легенди про заснування Києва, як і взагалі дослідження найдавніших культур і мов України, буде дуже неповним без залучення відомостей про мови й культури Кавказу.
Таким чином, усна легенда про заснування Києва побутувала задовго до того, як на початку ХІІ століття була укладена «Повість временних літ». Давньовірменська літописна фіксація цієї легенди може свідчити не лише про тривале збереження фольклорної традиції, а й про те, що Київ, можливо, був заснований значно раніше, ніж досі уявлялося, тобто більш ніж 1520 років тому.

Ю. МОСЕНКІС, професор Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»
також у паперовій версії читайте:

• ОКУЛЯРИ НІЧНОГО БАЧЕННЯ
• ВИЯВЛЕНО ПЛАНЕТУ, НА ЯКІЙ Є ВОДА
• АРОМАТИЗОВАНІ ОЛІВЦІ ДОПОМАГАЮТЬ ДУМАТИ

назад »»»