ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ЙОГО ЖИТТЯ - ТВОРЧІСТЬ
Визначному скульпторові Василю Бородаю нині 90 літ. Його життєва доля склалася так, що починаючи з 50-х років минулого століття він завжди був в авангарді численного талановитого колективу українських художників — очолював Спілку художників України. Митець був депутатом Верховної Ради України двох скликань, багато років присвятив педагогічній роботі як професор і ректор Київського художнього інституту й керівник творчих майстерень Академії мистецтв СРСР у Києві.

Народився Василь Захарович 5 серпня 1917 року в м. Катеринославі (нині Дніпропетровськ). У молодому віці чотири роки віддав боротьбі з німецько-фашистськими окупантами, що вторглися на нашу землю: від початку й до кінця війни був на фронті. У 1945-му відзначений орденом Червоної Зірки та бойовими медалями (він повернувся до мирного життя).
Тільки в 1947 році, у 30-річному віці, майбутній митець розпочав навчання в Київському художньому інституті, який закінчив 1953 року в майстерні скульптора, професора М. Г. Лисенка. Молоді сили і набуті знання спонукали до звершень. Бородай створює кілька значущих творів, які дістали визнання фахівців і широкої громадськості. Однією з перших була скульптура «Юність» (1951 р.), яка експонувалася на виставці, а потім була передана до Сімферопольського художнього музею. Зазначимо, що це була робота Бородая-студента, а подібне в той час не часто практикувалось: вважали, що студент має тільки навчатися.
У 1953 році молодий скульптор створює динамічну композицію «Іван Богун», у якій переконливо трактує образ уславленого козацького полководця, сподвижника Богдана Хмельницького в Національно-визвольній війні 1648–1657 рр., хороброго й мудрого воїна. З історії відомо про його особливу заслугу, виявлену під час Берестецької битви, коли він у найтрагічніший момент бою зумів вивести із оточення основні козацькі сили. Втілений Василем Бородаєм образ Івана Богуна дістав схвальну оцінку, а скульптуру передали до експозиції Історичного музею в Києві.
Напрочуд вдалим було втілення митцем образу видатної поетеси Лесі Українки (1954 р.). Ця визначна особистість приваблює художників — живописців, графіків, скульпторів. Створену Василем Бородаєм скульптуру, що вирізняється правдивістю і силою виражених почуттів, поетичним настроєм, визнано однією з найкращих. Виконана як твір станковий, інтер’єрний, вона була потім винесена з музейних підвалів і встановлена в парку біля Маріїнського палацу в Києві, де чудово злилася з природним середовищем, яке імпонує авторці «Лісової пісні».
У 1950-х роках скульптор працював над роботами патріотичного характеру: «Уходили комсомольцы» (1955–1957 рр.), «Земле моя» (1957 р.) та іншими. Його разом із скульптором Миколою Суходоловим залучили до створення пам’ятника Миколі Щорсу, що споруджувався в столиці України за проектом скульптора М. Лисенка і архітекторів О. Власова та О. Заварова (відкрито в 1954 році). Взяті на допомогу молоді скульптори виконали основну частину роботи над кінною структурою та тематичними рельєфами на постаменті. Це бачили і знали численні фахівці, а тому на черговому з’їзді художників України (у виступах скульпторів Г. Кальченко, О. Ковальова, В. Селібера) йшлося про те, що імена В. Бородая і М. Суходолова мають бути серед прізвищ авторів пам’ятника. Так воно й сталося.
Значний позитивний резонанс викликала серія скульптурних і графічних робіт митця під назвою «По Єгипту», виконана у 1961–1964 рр. після його поїздки до країни давньої й високої культури. Серед багатьох творів особливе, визначальне значення мали символічний образ арабки («Мовчання», граніт, «У польоті», мармур, «Портрет скульптора Мустафи Нагіба», камінь). У шеститомному виданні «Історії українського мистецтва» зазначено: «Глибиною узагальнення образу, виразністю форми виділяється скульптура «Мовчання». У рисах обличчя жінки, у жесті тонкої руки, що торкнулися стулених вуст, відчувається якась таємничість, загадковість» (том 6, стор. 290).
У цей же період скульптор активно й успішно працює в портретному жанрі. У його творчому активі — «Портрет письменника Петра Панча» (мармур, 1960 р.), «Портрет Юліуша Словацького» (1960 р.), встановлений пізніше в Кременці на Тернопільщині, де народився польський поет, «Портрет угорської студентки» (1960 р.), портрети Павла Тичини (граніт, 1963 р.) та Левка Ревуцького (дерево, 1963 р.). Вдаючись до різних пластичних засобів, відповідно добираючи матеріали для кожного з творів, митець домагається виразного, глибокого розкриття духовного світу портретованих, образи поета П. Тичини й композитора Л. Ревуцького сповнені романтичного піднесення.
У наступні, 1970-ті роки, портретна галерея митця поповнилася погруддям Т. Г. Шевченка, встановленим в Арров-Парку поблизу Нью-Йорка (США, 1970 р.), де за допомогою України в діаспорі створено алею видатних поетів: О. Пушкіна, Т. Шевченка, А. Міцкевича, У. Вітмен та інших, а також портретами художників — Василя Касіяна (1973 р.) та Тетяни Яблонської (1974 р.), які дістали схвальну оцінку фахівців і широкого кола шанувальників мистецтва.
Як і багато інших радянських художників, Василь Бородай звертався у своїй творчості до історико-революційної тематики, що завжди вирішується складно. Портрет (рельєф) В. І. Леніна, створений скульптором для київського Палацу піонерів і школярів вважався одним з найбільш вдалих. Кількарічну роботу здійснив колектив скульпторів і архітекторів, у складі якого працював Василь Бородай, проектуючи й споруджуючи монумент на честь Жовтневої революції (демонтований за нових політичних умов).
Як людина, що пройшла важкими дорогами війни, митець звертався до тем, пов’язаних з боротьбою проти окупантів. Глибоким сумом пройнята його скульптура «А мати чекає». Гігантом зобразив скульптор загиблого воїна в проекті пам’ятника воїнам Південно-Західного фронту, які полягли в боях, вириваючись з оточення. Художньо-узагальненим, динамічним, сповненим великої духовної сили є образ партизана-ковпаківця, пам’ятник якому встановлено в Яремчі на Івано-Франківщині.
Особлива роль належить Василеві Бородаю як організатору і керівникові колективу скульпторів, які спільними зусиллями виконали великий обсяг складних робіт, створюючи у 1974–1981 роках «Меморіальний комплекс «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років». Після смерті 12 квітня 1974 року автора проекту Є. Вучетича, загальне керівництво і здійснення архітектурних робіт було покладене на архітектора В. Єлізарова, а скульптурних робіт — на В. Бородая і, зокрема, доопрацювання статуї Матері-Батьківщини, образ якої від самого початку, ще під час розгляду ескізного проекту, був підданий критиці. Викликали заперечення її озброєність мечем і щитом, занадто великий розмір, невизначений характер одягу, орієнтованість фасадом на північний схід, а спиною до міста тощо.
Доопрацьовуючи проект комплексу, авторський колектив вирішив дещо його покращити: зробити вхід до Меморіалу з боку міста, а не з набережної Дніпра, від мосту Патона, як раніше передбачалось; зменшено розмір статуї до 62 м, замість 100 м, як пропонувалося раніше (висота Великої дзвіниці Києво-Печерської лаври — 96,52 м); зорієнтовано статую фасадом більше в бік міста. Була спроба змінити й характер статуї, надати їй миролюбного змісту й урочистості. Замість меча і щита пропонувався вінок, у який вплетено дві зірки — бойової і трудової слави, як символи єдності фронту й тилу, завдяки якій була досягнута перемога у війні. Проте під час обговорення цієї пропозиції В. Щербицький сказав: «Хто це у нас такий пацифіст? Нам ще рано випускати з рук меча. Давайте робити добру справу, а не ставити палиці в колеса». Тож залишилось те, що нині бачимо на пагорбі.
Меморіальний комплекс був урочисто відкритий 9 травня 1981 року, а групу авторів, в тому числі й Василя Бородая, удостоєно Ленінської премії.
У 1982 році відзначалася ювілейна дата — 1500-річчя Києва. До святкування було чимало зроблено для благоустрою майданів, вулиць, окремих будівель міста, здійснено цінні книжкові, альбомні та інші видання з історії і сучасності міста. З-поміж творів мистецтва найбільш визначним став пам’ятний знак на честь літописних засновників міста — братів Кия, Щека, Хорива та їхньої сестри Либеді, встановлений на березі Дніпра-Славутича, авторами якого є скульптор В. Бородай й архітектор М. Фещенко. Постаті засновників вдало розміщені в човні давньої форми, переконливо трактовано їхні образи, доречно застосовано матеріал для човна і скульптурковану мідь. Твір набув також поширення в малій формі, як подарунковий варіант на згадку про Київ.
Василь Захарович Бородай чимало прожив й багато зробив. Його трудові звершення пошановано багатьма орденами, преміями, найбільшими почесними званнями народного художника України й СРСР, обрано дійсним членом Академій мистецтв України і СРСР. Та найцінніший скарб митця — виконані ним скульптурні твори та підготовлені учні — майбутнє нашого мистецтва.

Дмитро ЯНКО
також у паперовій версії читайте:

• РІЗНОБАРВНИЙ СВІТ АНДРІЯ ГЕТИ
• ВИСТАВКА ВАСИЛЯ МІРОШНИЧЕНКА

назад »»»