ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
МАТ’Є АРДЕН: «Я ЩИРО ЗАЗДРЮ ТИМ, ХТО ВІЛЬНО ВОЛОДІЄ УКРАЇНСЬКОЮ ТА РОСІЙСЬКОЮ»

Культурне життя в Києві важко уявити без активної та різноманітної діяльності Французького культурного центру, котрий і нині втримує «пальму першості» серед аналогічних організацій інших країн, що розмістилися в столиці України.

Безліч виставок робіт художників і фотографів, презентації книжок, зустрічі з видатними і просто цікавими діячами культури, науки, перегляди найкращих зразків кінематографічних творів, гастролі артистів балету і драматичних театрів, музикантів, а також знаменитий і популярний щорічний фестиваль — «Французька весна в Києві», курси з вивчення французької мови — основна сфера його діяльності.
Про те, що нового планує організувати цей центр у 2007 році, про його найближчі перспективи і власні враження, а також про себе особисто розповів кореспондентові газети нинішній директор Французького культурного центру, високоосвічена, інтелігентна людина і приємний співрозмовник — пан Мат’є Арден.
— Пане Арден, як і наскільки змінилось Ваше уявлення про Україну за час перебування тут?
— Уперше я побував у Києві в 1979 році, коли був учнем ліцею, а потім приїздив ще кілька разів, але ненадовго. А от у грудні минулого року оселився тут на тривалий час. Отже, я можу порівнювати: усе змінюється дуже швидко і, на мою думку, на краще.
Добре пам’ятаю порожні полиці магазинів, дефіцит продуктів і товарів, хоча тепер це здається неймовірним. Звісно, помітно, що є багаті і бідні, проте й раніше не було суцільної рівності.
До речі, у Франції до «помаранчевої» революції 2004 року вважали, що Україна — це частина Росії, а нині усі розуміють, що це — інша держава.
Мене приємно дивує, що з незнайомими людьми у вас можна відверто спілкуватися просто на вулиці, сидячи на лавці чи їдучи в поїзді, у купе вагона. Ваші громадяни цікавляться усім, вони «відкриті» для спілкування, а от французи не до такої міри щирі. Тепер я можу сказати, що дуже добре знаю і поважаю киян.
— Що спільного було між народами наших країн у минулому?
— Контакти між нашими країнами розпочалися ще в ХІ столітті, коли дочка князя Ярослава Мудрого вийшла заміж за французького короля Генріха І. Тоді Київська Русь була могутньою державою, і чимало європейських монархів укладало династичні шлюби з дочками київських князів. Але після монголо-татарської навали і занепаду Київської Русі ці стосунки припинились.
Вдруге французи розпочали «відкривати» для себе Україну після того, як її відвідав Гійом де Боплан у XVII ст. А суттєво наші зв’язки активізувалися після приїзду Оноре Бальзака до України. Тут він одружився з польською графинею Евеліною Ганською, яка володіла великим маєтком у Верхівні, а церемонія їхнього вінчання відбулася в Бердичеві.
Чимало нашим обопільним контактам сприяла та обставина, що дворяни запрошували з Франції гувернанток і гувернерів для виховання своїх дітей та навчання їх французької мови, котра до Першої світової війни була мовою міжнародного спілкування.
Французи пам’ятають, що видатні танцівники і хореографи Вацлав Ніжинський та Серж Лифар народилися і виросли в Києві. А Україну в нас сприймають як частину Європи, яка через певні історичні причини перебувала в складі інших держав.
— У яких містах України Вам довелося побувати і які з них справили на Вас найліпше враження?
— Я вже встиг відвідати Одесу, Ялту, Львів, Дніпропетровськ, Харків, Донецьк. Найбільше сподобалась Одеса — це зелене, чисте місто з безліччю красивих старовинних будівель, у якого є свій шарм. А ще дуже приємне враження залишилось від центральної частини Дніпропетровська, котра зберегла своє «обличчя» від початку ХХ ст. Багато зелені, бульвари і тихий ритм життя чарують з першого погляду.
А Львів — це дуже гарне і мальовниче місто, воно схоже на міста центральної Європи, але не типове для України.
— Ваші улюблені місця і вулиці в Києві?
— У Києві чимало куточків, які я люблю, але найбільше мені подобається вулиця Городецького і площа біля театру імені Івана Франка, а також Липки, переважно вулиці Шовковична і Липська. Вони затишні, тихі, зелені і мають неповторне архітектурне обличчя. Ще подобається парк імені Тараса Шевченка (він дуже чистий й облаштований) і верхня частина вулиці Горького.
— Кілька слів про себе, де Ви вчились і чи вже очолювали подібний центр?
— Я народився і виріс на південному заході Франції в Біаріці. Це регіон Пеї-Баск (Баскський край), неподалік кордону з Іспанією. Завдяки дружині імператора Наполеона ІІІ Ежені це місто в другій половині ХІХ ст. перетворилося на фешенебельний курорт. Там для неї побудували розкішний палац «Ежені» (тепер це готель «Гран-Пале») і відтоді там відпочивав імператорський двір, знать. І нині в ньому проводять відпустку багатії та люди із середнім статком.
Після 1917 року в Біаріці оселилися емігранти з Росії, серед них були дворяни, у місті є російська православна церква.
Я закінчив там ліцей, у якому викладали російську мову, її я почав вивчати з 13 років. Раніше викладання російської у французьких школах було більш поширеним. Потім я навчався в університеті міста Нантер, біля Парижа, де опановував російську мову і літературу. Пізніше захистив кандидатську дисертацію за творчістю Олександра Блока.
Це моє перше місце роботи в ролі директора такого центру. Коли мені запропонували обійняти цю посаду, я одразу погодився, хоча мені довелося відмовитися від викладацької діяльності під час навчального року, але я радий, що живу і працюю в Києві.
— Кілька слів про Вашу сім’ю. У Вас є діти?
— Моя дружина теж вивчала російську мову і літературу, а нині викладає їх у ліцеї Фенелона в Парижі. У мене троє дітей, вони також вивчали російську в школі, тому вдома ми всі часто спілкуємося російською. Дочка і старший син розмовляють вільно, а молодший усе розуміє, проте не хоче нею спілкуватися, навіть тоді, коли ми всі відпочиваємо в нашому будинку на Рів’єрі, поблизу Канн.
— Ваші улюблені письменники, поети, скульптори і композитори?
— Найбільш улюблені письменники — Іван Тургенєв, Еміль Золя, Стендаль, Герман Гессе, Томас Манн, а серед драматургів найбільше ціную Расіна, особливо його трагедію «Береніс». Серед сучасних — Ле Клезйо та Наталію і Тетяну Толстих, до речі, вони є онуками Олексія Толстого.
З-поміж поетів люблю символістів, і російських (особливо Олександра Блока), і французьких, передовсім Шарля Бодлера.
Але крім цих авторів, подобається читати й детективи, не тільки французькі, але й американські, німецькі, іспанські, російські (наприклад, книжки Марининої, Донцової, Дашкової). Отже, у мене різноманітні літературні смаки.
Серед скульпторів найбільше ціную Огюста Родена і Камі Клоель. Улюблений композитор — Лео Деліб, особливо його опера «Ламке». Я часто слухаю її в запису, а от класичний балет мені не подобається, надаю перевагу сучасній хореографії.
— Улюблена пора року, улюблені страви і напої вашої кухні і нашої?
— Звісно, літо, бо від холоду я страждаю. Улюблена страва — беф-бургінйон, це яловичина у винному соусі, а напій — біле вино з Бургундії — «Мерсо». Серед українських страв найбільше подобаються голубці, я їх завжди замовляю.
— У яких театрах і концертних залах Києва Ви найчастіше буваєте?
— Часто відвідую філармонію і Театр російської драми, але буваю і в інших театрах. Ваші музиканти чудові і талановиті, це підтверджують усі французькі диригенти, котрі тут виступають. У вас багато обдарованих акторів, але деякі з них занадто «переграють» на сцені.
— Ваше хобі?
— Люблю читати і дивитися телевізор, інколи і не кращі передачі (у цьому я не оригінальний). Мені подобаються пішохідні прогулянки містом, люблю дивитися, як живуть люди, і спілкуватися з ними. Люблю архітектуру усіх часів і стилів.
— Які риси найбільше цінуєте в людях?
— Щирість, коли люди відверто кажуть те, про що думають.
— Якими іноземними мовами володієте?
— Вільно розмовляю російською, розумію німецьку, але не спілкуюся нею. Трохи розумію українську і хотів би її вивчити, але для цього в мене мало часу. До того ж французам важко вивчати російську і українську. Я щиро заздрю тим, хто вільно володіє цими мовами, це дарунок долі.
— Що Ви думаєте про перспективи співпраці між нашими країнами у сфері культури, освіти і науки?
— Вони доволі значні, а місія Французького культурного центру і моя особисто як його директора — сприяти обміну в цих сферах між нашими країнами. Ось чому сюди повинні частіше приїздити наші художники, письменники і музиканти, а ваші митці їздити до Франції для ознайомлення з роботою їхніх колег, для прилучення до нашої культури. Наприклад, директор Музею О. Пушкіна в Одесі поїде на стажування до Франції вже у вересні.
— Які акції планує провести ваш центр протягом цього року?
— У вересні в костелі Святого Миколая відбудеться вистава-концерт сучасного автора під назвою «Люби». Сюди приїдуть наші письменники Олів’є Ролен і Ліонель Дюруа, вони дуже талановиті і вже отримали чимало премій. А ще відбудеться виставка фоторобіт Ані Асулін (про неї в нас багато пишуть).
У нашому центрі відкриється клуб «Дегустація вин», приблизно на 25–30 осіб, котрий буде вести раз на місяць відомий дегустатор з Франції. Він ознайомить з традицією куштувати вино з певним сортом сиру чи ковбаси.
Триватиме демонстрація французьких фільмів (безплатно) мовою оригіналу без субтитрів (у кінотеатрі «Дружба»), а також із субтитрами на території нашого центру.
До речі, не припиняється підготовка до відкриття двох бронзових пам’ятників Оноре Бальзаку: у Верхівні і в Бердичеві. Я бачив їхні макети і підтримую цю ідею. Автор — молодий талановитий український скульптор.
— Що необхідно для активізації відносин між нашими країнами, оскільки вони не такі інтенсивні, як хотілося б?
— Після того як у Парижі відкрився Український культурний центр, інтерес до вашої країни зростає. Я щиро сподіваюсь, що у Франції наші чиновники — і в мерії Парижа, і в різних міністерствах — будуть активніше допомагати і нам, і Українському культурному центру. Тут нам часом важко боротися з консервативним стилем роботи деяких чиновників, але, на щастя, є люди, котрі нам сприяють.
Зокрема, у нас виникла проблема з приміщенням, котре ми орендуємо. Воно занадто мале, проте, сподіваюсь, мерія Києва нам допоможе.
— Ваше життєве кредо?
— Я попри все вірю в мудрість людства, і мені здається, що варто довіряти людям, тоді й світ довкола зміниться на краще.

Бесіду вів Сергій ПИРОГОВ
також у паперовій версії читайте:

• ОКСАНА БІЛОЗІР ЗНІМАЄ КЛІП ПРО ГОЛОДОМОР
• ЛІТНІ БАРВИ НЕ ТЬМЯНІЮТЬ...

назад »»»