ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
КЛОНУВАННЯ ЛЮДИНИ: ЧЕСНОТИ ЧИ ПОРОКИ?
Десять років тому світ облетіла сенсація: шотландські генетики під керівництвом професора Яна Вільмута вперше в історії клонували тварину. Це всім відома овечка Доллі. Проте її вік був недовгим — вона померла від раку легень. Різноманітні патології й відхилення — поки що звичайне явище для клонованих організмів, стверджують учені-генетики.

Особливим розмаїттям сенсацій щодо клонування живих організмів вразив початок XXI ст. Ученим під керівництвом Геральда Шаттена (США) вдалося клонувати макаку Тетру. Японські науковці зі стовбурових ембріональних клітин тварин виростили очі й вуха жаби. Росіянин Віталій Алексєєв і його американські колеги одержали мишу-альбіноса. А клони телят одержують у Росії, Японії, США... У Південній Кореї навчились навіть клонувати вовків. У листопаді 2001 року в журналі «Scientific American» опубліковано інформацію про перше в історії клонування людських зародків. Пізніше з'явилися суперечливі повідомлення від зарубіжної компанії «Clonaid» про народження клонованої дівчинки, котра начебто з'явилася на світ за допомогою кесаревого розтину. Назвали дівчинку претензійно — Євою. Друга клонована дівчинка народилася в січні 2003 року. Ще одна клонована дитина — хлопчик — з'явилася на світ у Японії... Проте чимало вчених відкинули чутки про успішне клонування людини, зауваживши, що досі не надано зразків ДНК уявних клонів. Лише такі зразки та повідомлення про умови їхнього одержання можуть довести, що клоновані діти взагалі існують. Та все ж саме поява Доллі поставила на порядок денний питання про можливість поширення генетичного процесу клонування на людей.
Чи можна вважати, що давня мрія людей створювати собі двійників вже не за високими горами?
На це та інші запитання відповідає фахівець у цій галузі знань, доктор біологічних наук, завідувач відділу біоінженерії Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України А. Галкін.
— Анатолію Павловичу, що ж таке клон?
— Цей термін походить від грецького кореня «clon» — тобто гілка, пагін, сукупність клітин або живий організм, який виник шляхом нестатевого розмноження. В основі клонування лежить прямий поділ клітини, за якого генетична інформація розподіляється порівну між утвореними клітинами. Таким чином, клон є генетичною копією оригіналу.
— Відколи беруть початок дослідження з клонування живих організмів?
— Історія цього явища бере початок в 1940-х роках, коли російський ембріолог Г. Лопашов уперше запропонував метод пересадження (трансплантації) ядер у яйцеклітину жаби. 1948 року він відправив до наукового журналу рукопис статті з матеріалами своїх експериментів. Та на його лихо в той же час відбулася сумнозвісна сесія ВАСГНІЛ, що затвердила безмежне панування в біології нашого земляка, агронома Т. Лисенка. Набір статті Г. Лопашова, готової до друку, був розсипаний, тому що вона доводила провідну роль ядра клітини в індивідуальному розвитку організмів. Про його працю надовго забули. Надалі професор Джон Гердон з Оксфорда (Велика Британія) здійснив клонування жаби і переконав наукову спільноту у своєму успіху 1962 року. Ось з того часу і починається бурхливий етап розвитку робіт з клонування живих організмів.
— Однак науково-фантастичні твори залишили в нашій уяві хворобливе враження, начебто людські клони виявляться бездумними зомбі або монстрами.
— Це неправда. В ідеалі, наголошую, клони людини повинні бути звичайними людськими істотами, зовсім не зомбі. Їх виношуватимуть звичайні жінки протягом дев'яти місяців. Вони народяться й будуть виховуватися в родині, як і будь-яка інша дитина. Отже, клон-близнюк буде на кілька десятиліть молодший за свого оригінала. Тому немає небезпеки, що люди плутатимуть клона-близнюка з оригіналом. Клон не успадкує нічого зі спогадів оригінального індивіда. Завдяки розбіжностям клон не стане «ксерокопією», повним двійником людини. Це ідентичний близнюк людини, котрий лише віднесений у часі до моменту відбору генетичної інформації.
— Як узагалі відбувається процес клонування? Чи є якийсь єдиний метод?
— Можна виділити три методи клонування. Перший засновано на розрізанні ембріона на половинки або четвертинки. Практикується цей метод давно. Таким шляхом були отримані особини різних видів ссавців — мишей, корів, овець, коней. Таким шляхом була отримана в США макака Тетра. Недоліком цього методу є те, що більше, ніж на чотири частки надійно розрізати ембріон не вдається. І якщо за життєздатністю половинки ембріона практично не відрізняються від цілих зародків, то життєздатність четвертинок є істотно нижчою.
Другий метод полягає в пересадженні ядер передімплантаційних ембріонів до енуклеїрованих клітин (тобто позбавлених власного генетичного матеріалу). Коли, приміром, використаний ембріон, що складається з 16 клітин, то в ідеальному випадку можна одержати 16 нових генетично ідентичних ембріонів. Ці ембріони можуть бути повернуті в статеві шляхи самки для одержання генетично ідентичних дорослих особин. Саме таким чином були отримані особини різних видів ссавців, у тому числі й мавпи.
Третій метод засновано на використанні генетичного матеріалу ядер клітин дорослої особини й пересадженні їх у яйцеклітину, що попередньо позбавлена власного генетичного матеріалу. Але тут виникають певні проблеми. По-перше, клітина дорослого організму вже завершила свій розвиток і не завжди можна її «перепрограмувати». По-друге, потрібно якось синхронізувати розвиток двох часток — ядра й яйцеклітини без клітинного ядра.
— І все-таки, як клонували знамениту ягничку?
— Професор Вільмут зі співробітниками взяли клітину молочної залози вагітної вівці, одержали з неї культуру розмножених у «пробірці» клітин. Потім генетичний матеріал цих клітин ввели до яйцеклітини, поміщеної до сурогатного материнського організму. При цьому експериментатори витратили 236 яйцеклітин овець, перш ніж одержали життєздатний ембріон. Фактично, Доллі — єдиний ссавець, у якого немає батька, зате аж три матері! Це вівця, що дала свій генетичний матеріал, вівця, від якої взяли яйцеклітину, і, нарешті, вівця-реципієнт, котра виношувала знамените ягня.
— Народження Доллі викликало бурхливу реакцію у світі. Почалася глобальна дискусія: чи можна клонувати людину? Які тут аргументи «проти»?
— Науковий світ сприйняв ідею клонування людини загалом з недовірою. Адже метод клонування технологічно ще недосконалий, його ефективність є низькою навіть в експериментах на тваринах. Виникає надзвичайно високий ризик для здоров'я жінок — потенційних учасниць генетичних експериментів. Крім того, вірогідною є поява неповноцінних індивідуумів, незрозумілість їхнього правового статусу та стусунків із суспільством, що створює передумови деградації сім'ї, руйнації людських та соціальних цінностей. «Заборонити будь-яке втручання, яке ставить за мету створення людської статі, ідентичної іншій — живій або мертвій» — саме таким є зміст 1-ї статті додаткового протоколу до Європейської конвенції про права людини і біомедицини. Неофіційна його назва «Протокол про заборону клонування людини». Під ним поставили підписи понад 27 країн, у тому числі Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Італія. За повну заборону усіх досліджень, пов'язаних з можливістю клонування людини, висловилася наукова рада при міністерстві освіти Японії. Аналогічною є позиція офіційного Вашингтона. Найкатегоричнішою є церква. Наприклад, Ватикан не раз наголошував на цілковитій неможливості втручання в акт божественного творіння.
— Чи визначила свою позицію Україна?
— У нас це питання оформлено законодавчо: 2004 року Верховна Рада ухвалила Закон про заборону репродуктивного клонування людини. Відповідно до нього не дозволено ввозити на територію України чи вивозити з неї клоновані ембріони людини. До речі, клонування буває не тільки репродуктивним (спрямоване на відтворення людської істоти як спосіб розмноження), а й терапевтичним.
— Що мається на увазі під терміном «терапевтичне клонування»?
— Це фактично те саме, що й репродуктивне, але з обмеженим до 14 днів терміну росту ембріона або, як кажуть фахівці, «бластоциста». Терапевтичним, або медичним, таке клонування назване тільки тому, що після перших 14 днів ембріональні клітини здатні надалі перетворюватися в специфічні клітини окремих органів: серця, нирок, печінки, підшлункової залози тощо — і використовуватися в медицині для терапії багатьох захворювань. Такі клітини майбутніх органів названі «ембріональними стовбуровими клітинами». Думаю, що нова медицина базуватиметься на двох основних процесах: на вирощуванні здорової тканини зі стовбурових клітин і пересадженні такої тканини на місце ушкодженої або хворої. В основі ж методу створення здорових тканин лежать два складних біологічних процеси: первісне клонування людських ембріонів до стадії появи «стовбурових» клітин і наступне культивування таких клітин та вирощування в живильному середовищі тканин і, можливо, органів. Професор В'ячеслав Тарантул з Інституту молекулярної генетики РАН навіть пропонує з моменту народження будь-якої дитини створювати з ембріональних клітин (наприклад, його ж пуповини) банк її стовбурових клітин. Скажімо через 40–50 років у разі захворювання або ушкодження яких-небудь органів і тканин з цього «банку» можна буде виростити заміну («запчастину») ушкодженої тканини, причому генетично цілком ідентичну цій людині. Жодні чужорідні донорські органи і трансплантації в такому випадку будуть не потрібні.
— Які ж аргументи «за» клонування?
— Прихильники цієї ідеї зазвичай наводять два поширені аргументи. Перший: цей метод можна успішно застосовувати в сільському господарстві. На відміну від традиційного схрещування свійських тварин, результати якого зазвичай важко передбачити, клонування дає можливість одержувати генетичні копії тварин з надзвичайними показниками: корів із високою удійністю, свиней з особливими характеристиками м'яса, овець із високоякісною вовною. Другий фактор стосується репродуктивної функції людини. За допомогою клонування безплідні пари зможуть відчути радість батьківства, даючи життя дітям. Щоправда, в разі успішної операції такий нащадок буде схожий тільки або на матір, або на батька, тобто на того, у кого було взято ядро клітини незалежно від яйцеклітини й сурогатної матері. Незважаючи на те, що генотипи донора й клонованого однакові, це не означає, що вони матимуть абсолютно однакові здібності. Адже, як відомо, на людину значною мірою впливають зовнішні обставини й соціум.
— Що найбільше бентежить Вас?
— Побоююся, що заборона буде накладена не тільки на репродуктивне клонування, а й на терапевтичне, роль якого надзвичайно важлива для лікування деяких недуг — приміром, хвороб Альцгеймера і Паркінсона, цукрового діабету, переломів хребта з розривом спинного мозку тощо. Але мені здається, що заборонити експерименти на людях в майбутньому не вдасться. Процес зайшов надто далеко. Для сучасної ембріологічної лабораторії немає нічого недоступного. Люди, які стали жертвами хвороб, породжених природою, не повинні бути жертвами філософії або неосвіченості щодо досягнень генетики. Питання лише в тому, що потрібні однозначні законодавчі правила, які б регулювали цю важливу сферу наукової діяльності. Очевидно, що для цього мають розроблятися національні стандарти, технологічні регламенти, відомчі інструкції. А особливо важливо, щоб вони узгоджувалися із міжнародним правом.
— Ми важко звикали до пересадки людських органів, дітей з «пробірки», сурогатного материнства...
— Зрештою, звикли, тому що переміг здоровий глузд. Так само, напевно, буде в майбутньому й з клонуванням людини. Адже поганий чи добрий метод залежить від цілей, для яких ми його збираємося застосовувати.
— Чи займаються терапевтичним клонуванням в Україні?
— Україна має значний науковий потенціал у галузі молекулярної біології та генетики. Але безпосередньо наші фахівці не займаються цією проблемою: дослідження коштують неймовірно дорого. Крім того, потрібне спеціальне обладнання. Необхідне глибоке вивчення на тваринах усіх складових проблеми.
* * *
Отже, з нашої розмови випливає, що вчені у світі дотримуються різних поглядів щодо клонування людини. Але об'єднує їх одне: будь-які генетичні пошуки мають бути моральними! Нині, наприклад, модними є дискусії про створення так званих ДНК-чипів. За їхньою допомогою будь-яка людина зможе оперативно перевірити свої гени на наявність хвороботворних мутацій чи схильність до них. Потім їх можна буде мобільно виправляти. Але ж необхідно юридично захистити право людини на таємницю геному. Геномний портрет людини, який потрапить в розпорядження роботодавців, страхових компаній, приймальної комісії вузу — будь-кого, від кого залежить її доля, цілком імовірно, буде використаний на шкоду індивіду.

Розмову вів Григорій КОВТУН, член-кореспондент НАН України
також у паперовій версії читайте:

назад »»»