ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
«СОЛДАТ СОЛДАТА НАРОДЖУЄ» (ПРИСЛІВ’Я)

Незважаючи на те, що чинне законодавство дозволяло йому не призиватись до війська, Олександр Кальнорчук вирішив виконати свій конституційний обов’язок. Насамперед тому, що з раннього дитинства Сашка його батьки — Олександр Микитович та Ганна Василівна — виховували свідомим громадянином.
— Хто не служив у війську, того не можна вважати справжнім чоловіком,— повторював Кальнорчук-старший.
А ще Сашко з дитинства захоплювався військово-патріотичною літературою, у свої 18 років устиг прочитати мемуари Г. Жукова, В. Чуйкова, К. Рокосовського та інших видатних полководців часів минулої війни.
— Аби знайти істину, потрібно зіставляти різноманітні погляди, аналізувати їх,— говорить Олександр.— Особисто мене обурює, коли чую, що, мовляв, не було ніякої Вітчизняної війни, або що всі вояки УПА були бандити.
Слухаючи цього не по роках розсудливого хлопця, ще раз переконався, яка важлива роль батьків у вихованні молоді. Я помітив закономірність: у сім’ях, де з повагою ставляться до нашого минулого, поважають державність України, сини, як правило, зростають патріотами. На щастя, таких тат і матерів, як у молодшого сержанта Кальнорчука, багато. Вони можуть бути впевнені: юнаки з честю виконають обов’язок із захисту Батьківщини. А в листах, навідуючись до них, завжди цікавляться їхніми службовими справами.
...Якось під час складання військової присяги воїнами однієї з частин я познайомився з полковником у відставці Юлієм Кириловим.
— Прийшов, аби привітати з цією знаменною подією свого племінника Юрія,— розповів Юлій Миколайович.— А ще, так би мовити, проінструктувати його, як саме треба служити.
Останні слова ветерана мене трохи здивували: як інструктуватиме колишній авіатор водія спеціального автомобіля, що виконує досить специфічні завдання? Що саме мав на увазі відставний полковник під словом «проінструктувати» я дізнався згодом, коли в моїй присутності він сказав племіннику:
— Я щиро радий за тебе, Юро. І дід твій, котрий дійшов до Берліна і розписався на рейхстазі у переможному 1945-му, теж пишався б тобою. Коли тобі буде важко — а без цього військова служба неможлива,— згадай свого діда і подумай: а йому було легко пройти дорогами війни, звільнити пів-Європи? Чи, може, мені всі 36 років, які я служив у Радянській Армії, було як у Бога за пазухою?
До слів родича приєдналася і Тамара Митрофанівна — мати юнака.
Завітали того дня і до інших юнаків родичі. До Сергія Козодуба приїхали мати, Катерина Петрівна, і два дядьки — Анатолій Петрович та Григорій Андрійович, котрі свого часу проходили службу в Забайкаллі та Прибалтиці.
— Сергій — мій племінник, я завжди вболіваю за його майбутнє, особливо під час служби у війську,— розповідав Анатолій Петрович.
...Того дня, коли рядовий Ігор Осипець присягав на вірність народові України, синоптики не радили громадянам сідати за кермо власних авто: заметіль, сильний вітер могли призвести під час руху до небажаних наслідків. Але...
— Хіба я можу спокійно всидіти вдома, коли син складає присягу? — запитав Осипець-старший у дружини Ганни Михайлівни — матері Ігоря. Та ще рота, так би мовити, не встигла відкрити, аби щось відповісти, як Володимир Михайлович сказав: «Збирайся в дорогу!» І Осипці таки приїхали з Чернігова до столиці, аби привітати сина з урочистою подією в його житті.
— Я намагався виховувати сина на справжніх цінностях, які сповідували й наші пращури — благородство, мужність, готовність виконати свій громадянський обов’язок перед народом,— розповідав мій співбесідник.— Бо з власного досвіду знаю, як багато залежить від того, з якими поглядами прийде юнак до війська. І ще. Доля хлопців, які на півтора року одягли солдатські однострої, залежить насамперед від того, як виховали їх батьки.
І він має рацію. Адже коли юнак налаштований чесно відслужити і повернутись додому з гордо піднятою головою, то так воно і буде.
Який батько — такий і син. Український народ створив чимало влучних прислів’їв, і всі вони — підсумок мудрих спостережень багатьох поколінь. Їхню справедливість доводить, як і раніше, саме життя. Це, зокрема, видно і з наведених прикладів. Тому, що, за відгуками командирів підрозділів, їхніх заступників з виховної роботи, де служать герої цього матеріалу, роблять це вони сумлінно і старанно.

також у паперовій версії читайте:

• І КЛОНДАЙКИ ВИЧЕРПУЮТЬСЯ...
• КОЛИ «ЖАРТ» ЖАЛИТЬ...

назад »»»