Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Жовтень 14, 2014
ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА
ЛЮДИНА І ПРАВО
РОЗЛУЧЕННЯ ПО-КРИМІНАЛЬНОМУ
Сімейним кодексом України визначено дві категорії майна сім’ї. До першої належить майно, що є особистою приватною власністю чоловіка або дружини. Друга категорія — це майно, набуте подружжям за час шлюбу, воно є спільною власністю чоловіка та дружини. Може здатися, ніби особисту власність становить лише майно, котре було набуте одним з подружжя ще до шлюбу, але це далеко не так. Відносна межа між особистою приватною та спільною сумісною власністю членів сім’ї часто-густо стає причиною запеклих конфліктів, іноді пов’язаних з криміналом.
Сучасні кримінальні телесеріали рясніють сюжетами про те, як він і вона розривають шлюб і, щоб не ділити майна (якщо, звісно, є що ділити), замовляють послуги кілерів. У кримінальній хроніці такі випадки трапляються досить рідко, тож хай ця невідповідність реаліям життя залишиться на совісті сценаристів і режисерів.
Моду виносити сімейні конфлікти на публіку до нас завезли іноземці. Найбільш масштабний у вітчизняній історії шлюборозлучний процес відбувся у 1762 році між російським імператором Петром ІІІ та його дружиною Катериною ІІ. Я називаю цей випадок частиною вітчизняної історії не лише тому, що Україна була тоді частиною Росії, а й тому що активну участь у цьому конфлікті (на боці переможної сторони) брав наш гетьман Кирило Розумовський.
Програвши справу, Петро ІІІ ладен був поступитися цілою імперією та задовольнитися маленьким герцогством Голштинія, котре, говорячи сучасною мовою, належало йому на підставі особистої приватної власності, оскільки дісталося йому в спадок не лише до того, як він уклав шлюб з Катериною, а й до того, як доля взагалі занесла його до Росії. Однак йому і в цьому не пощастило. Колишня дружина хотіла вбезпечити своє майбутнє від несподіваних вибриків чоловіка, а тому вірні їй офіцери, зрозумівши мовчазний натяк, забили бідолаху до смерті, інсценувавши п’яну сутичку.
Що ж до нинішніх часів, то, згідно з уже згадуваним нами Сімейним кодексом, особистою приватною власністю чоловіка або дружини вважається не лише те майно, котре належало кожному до шлюбу. Якщо, наприклад, людина, вже перебуваючи в шлюбі, отримала що-небудь у подарунок або в спадщину, скажімо, квартиру, машину, дачу, то вона вважається її особистою приватною власністю.
До цієї категорії майна належать також премії й нагороди, отримані за особисті заслуги. Окрім того, особистою приватною власністю вважаються компенсації та страхові виплати. Якщо, наприклад, автомобіль, котрий належить чоловікові чи дружині на правах особистої приватної власності, потрапить в аварію і його власникові буде виплачена як відшкодування певна сума грошей, то вона йому належатиме теж на правах особистої приватної власності. Ще до названої категорії належать речі індивідуального користування, навіть якщо вони були придбані за спільні кошти подружжя.
У кожному з перелічених пунктів є свої «підводні камені». Уявіть собі ситуацію: автомобіль потрапив у дорожньо-транспортну пригоду й був пошкоджений. Поки водій-чоловік доводив у судах, що аварія сталася не з його вини (а такі процеси можуть тривати роками), подружжя за спільні кошти відремонтувало машину. А коли чоловік нарешті домігся виплати компенсації, він має повне право заявити, що ці гроші належать йому як особиста приватна власність, котрою він ділитися ні з ким не буде. Несправедливо, зате цілком законно.
Однак найбільш слизькі моменти містяться в інших пунктах. Наприклад, особистою приватною власністю є майно, набуте чоловіком чи дружиною за час шлюбу, але тільки за його чи її особисті кошти. Знову уявіть цікаву ситуацію: він продав автомобіль, що дістався у спадщину від батька, й купив натомість шубу дружині. Вона продала квартиру, що дісталася їй у спадок від мами, й купила на ці гроші заміський будиночок. А в разі розлучення дружині залишаться і шуба, і будиночок.
І вже зовсім вільне трактування допускає стаття 58 Сімейного кодексу України, котра заслуговує на те, щоб процитувати її повністю: «Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди) він є власником цих плодів, приплоду або доходу.» З тим, що плодоносить чи дає приплід, більш менш зрозуміло: це, скажімо, яблуневий сад чи стадо корів. А от акції, котрі приносять дивіденди, тільки-но тепер входять у повсякденний обіг. Хоча кожному пересічному громадянинові вже відомо, що одна й та сама акція сьогодні може бути прибутковою, а завтра — збитковою. І навпаки.
Один доволі резонансний шлюбно-майновий конфлікт стався декілька років тому в Києві.
Дійові особи цієї історії — Лариса та Володимир — ще з радянських часів працювали у сфері торгівлі й були добре знайомі між собою років з десять. У кожного з них була своя родина, але так сталося, що одночасно чоловік Лариси наклав на себе руки, лишивши її з дорослою донькою, а коханка Володимира покинула його й виїхала до Ізраїлю. Відтак вони й поєднали свої долі. У Лариси з донькою була одна двокімнатна квартира, у Володимира — аж три: одна власна, дві інші — спадок від матері та сестри, котрі виїхали до Америки. Після серії оборудок вони замість чотирьох квартир отримали дві: одну трикімнатну, іншу — шестикімнатну, обидві в престижному районі в центрі міста. Першу вони мали намір залишити Ларисиній доньці Ользі, котрій уже прийшов час виходити заміж, другу — здати в оренду якій-небудь фірмі за великі гроші, на які можна буде безтурботно жити в Америці.
Та поки у квартирах тривав ремонт, Володимир з Ларисою встигли десять разів пересваритися, а один раз — розірвати шлюб. І одразу виникло питання, як ділити квартири. Якщо виходити з принципу, що кожен володіє тим, чим володів до укладення шлюбу, то нічого не вийде, оскільки вони всі свої квартири продали, а гроші вклали то в одну, то в іншу оборудку.
Їхню квартирну справу не раз розглядав районний суд, ухвалюючи рішення на користь того варіанта, котрий пропонував Володимир, однак Лариса щоразу подавала апеляцію до міського суду, знаходячи все нові й нові свідчення того, що велику шестикімнатну квартиру вони придбали таки за спільні кошти. Міський суд повертав справу до районного на повторний розгляд у зв’язку з тим, що відкрилися нові обставини.
Різноманітних нюансів при розподілі майна виникнути може багато, й саме для їх вирішення у новому Сімейному кодексі України, схваленому у 2002 році, Верховна Рада узаконила таке поняття, як шлюбний договір, котрий ще називають контрактом. Він, до речі, може бути укладений (обов’язково у письмовій формі та обов’язково засвідчений у нотаріуса) і під час одруження, й після весілля. Шлюбним договором регулюються лише майнові права та обов’язки подружжя, але в жодному разі не їхні особисті взаємини чи стосунки з дітьми.
Варто додати: шлюбний договір не повинен суперечити законам України, насамперед положенням Сімейного кодексу. Якщо виявиться, що він якимось чином зменшує обсяг прав дитини або ставить одного з подружжя в надзвичайно невигідне становище, то цей документ може бути визнаний недійсним.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії
читайте:
- ОБКРАДАЛИ
І КОЛЕГ, Й ДЕРЖАВУ
- ТЕЛЕФОН ДЛЯ СКАРГ
- ВАМ ЗАКОРДОННИЙ ПАСПОРТ? ЗАЧЕКАЙТЕ!
- ЛІКАРНЯНИЙ — ДЛЯ СУПРОВОДУ
назад »»»
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».