ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
РОЗМОВА БЕЗ СЛІВ
Відомо, що 7% інформації людини передається самими словами, тобто за допомогою вербальних засобів, 38% — звуками, зокрема тоном голосу і його інтонацією, і 55% — невербальними засобами, тобто мімікою і жестами. Ученими зареєстровано понад 1000 невербальних сигналів і знаків. Психологи дійшли висновку, що повідомлення «мовою тіла» впливає на співрозмовника сильніше, ніж словесне.

Не вір вухам своїм
Будь-яка особа не в змозі контролювати кожен свій рух і враження, що вона справляє на оточення, за винятком, мабуть, спеціально для цього натренованих. Мова жестів, міміка обличчя — це те, що «зраджує» людину. Ці сигнали не підвладні волі людини (особливо дитини), оскільки відбуваються на підсвідомому рівні. Класичний приклад. Зіґмунд Фрейд помітив: пацієнтка, що переконувала його, ніби щаслива в шлюбі, несвідомо знімала з пальця і надягала обручку. Фрейд зрозумів значення цього мимовільного жесту і не здивувався, коли в подальшій розмові стали спливати сімейні проблеми дами.
Одного разу я працювала з дуже замкнутим і завжди невеселим хлопчиком, що, однак, запевняв дорослих, що в нього «все нормально». Я почала його тестувати на готовність до школи. Звичайно діти відразу розкріпачуються в кабінеті психолога, де багато іграшок і кожну можна взяти в руки, роздивитися. А з Грициком було інакше. Він сидів напружений, скутий і мовчав. Я звернула увагу на те, що його руки схрещені на грудях. Цей жест належить до захисних. Отже, маля чогось боїться. Багато днів на запитання хлопчик відповідав тільки «так» або «ні». У мене майже не залишилося надії, що підопічного вдасться розговорити. Раптом бачу: Гриць крутить і розстібає ґудзичка на джемпері. Цей жест підказав, що дитина розкривається, перестає боятися мене. Поступово перейшли до малюнків. Хлопчик намалював свою родину, а себе назвав найсумнішим. Коли я спробувала довідатися чому, він замовк і сховав руки за спину, стискаючи однією іншу — жест самоконтролю, котрий свідчить про те, що людина хоче перебороти сильні, глибокі емоції. Тільки потім, застосовуючи певну методику, вдалося довідатися причину замкнутості дитини: вдома його б’є батько.

Посмішка — символ погрози
Люди підкоряються біологічним законам, що контролюють наші реакції, «мову тіла» і жести. Дивно тільки, що людина, ця розумна істота, рідко усвідомлює, що її жести можуть суперечити тому, що вона повідомляє голосом.
Жести, кажуть науковці, дісталися нам у спадщину від нашої «тваринної природи» і первісних людей. Наприклад, оскал супроводжує напад на противника. Ця міміка проявляється дотепер, коли хтось злобливо посміхається чи виявляє свою ворожість в інший спосіб. Спочатку посмішка була символом погрози. Але поступово трансформувалася і нині разом з рукостисканням і кивком голови означає вияв задоволення, доброзичливості.
В усьому світі основні комунікаційні жести однакові. Люди щасливі усміхаються, сумні — супляться, а коли сердяться — набувають відповідного вигляду. Кивання головою означає «так». Схоже, що це не набутий жест, оскільки він притаманний глухим і сліпим від народження. Погойдування головою ліворуч-праворуч для позначення заперечення теж є універсальним і може бути одним із жестів, «винайдених» у дитинстві. Коли немовля насмокталося молока матері, воно рухає головою з боку на бік. Якщо старша дитина наїлася, вона теж крутить головою, намагаючись ухилитись від ложки. Хто малюка учив цього? Ніхто. Це «працює» генетика.
Потискування плечима — приклад універсального жесту, який означає, що людина не знає, не розуміє, про що мова. Це, до речі, комплексний жест, що складається з трьох компонентів: розгорнуті долоні, підняті плечі і брови.
Невербальне спілкування — це розмова без слів. Звуки замінено жестами, позами, мімікою, пантомімою. Ми самі не помічаємо, що спілкуємося з іншими за допомогою скорочення тих чи інших м’язів обличчя, рухів рук, ніг, усього тулуба, не кажучи про роботу залоз внутрішньої секреції. Наприклад, від сильного хвилювання можемо спітніти.

Різне значення одного жесту
Водночас «почерк» мови жестів унікальний для кожної людини. Чим це пояснюється? Якась подія справляє в нас певне враження, викликає психологічне переживання, що спричиняє зміну зовнішнього вигляду. Знаю жінку, котра здригається при наближенні потяга метро, серце її починає прискорено битися. Здавалося б, чого їй, яка все життя прожила у великому місті, боятися? Та вона уявляє собі, що раптово падає на рейки і потяг перерізає її...
Треба відрізняти мимовільні рухи тіла від довільних. Тремтіння і цокотіння зубами на холоді — це рефлекторна реакція організму, мимовільні рухи. Така сама картина в нервозній обстановці — довільні жести, що для «розшифрування» потребують додаткових деталей. Висновки про стан людини можливі тільки на основі аналізу сукупності її жестів, манер і поведінки.
Більшість жестів є набутими, значення багатьох з них зумовлене тією чи іншою культурою. Невербальні засоби спілкування притаманні етносам і відрізняються одні від одних, як відрізняються мови словесні. Наприклад, кільце з пальців руки, піднятих вгору — це зрозумілий усім жест «о’кей». Він став популярним в Америці на початку ХІХ століття й означає «все правильно», «все добре». Жест цей — відомий у багатьох країнах. Однак подекуди він має інше значення: у Франції, наприклад, означає «нуль» або «нічого», в Японії — «гроші», а в деяких країнах Середземноморського басейну використовується для позначення... гомосексуальності.

Їм мільйон років
Еволюція людини триває понад мільйон років. А невербальні засоби спілкування почали серйозно вивчати в 60-х роках минулого століття. Виник новий тип ученого-соціолога, фахівця в галузі невербаліки. Вийшло чимало цікавих книжок. Однак більшість людей мало що знають про мову рухів. Якби володіли нею, хтось скоріше знайшов би роботу, а не пішов ні з чим після бесіди з роботодавцем, батьки краще розуміли б своїх дітей, педагоги не припускалися помилок, намагаючись уплинути на негативну поведінку підлітків. А багато хто просто поліпшив би стосунки з оточенням.
Великий Чарлі Чаплін й інші актори німого кіно були великими майстрами невербальної комунікації. Для них це було єдиним засобом спілкування в кадрі. Актора класифікували як гарного чи поганого, судячи з того, чи ефектно він використовував жести. Коли почали знімати звукові фільми і менше уваги приділяти невербальним аспектам акторської майстерності, багато артистів німого кіно пішли з екрана, поступившись місцем колегам з яскраво вираженими вербальними здібностями.

Шосте почуття
Більшість фахівців поділяють думку, що словесний канал використовується для передачі «фактичної» інформації, тоді як невербальний — для «обговорення» міжособистісних відносин, а в деяких випадках навіть замість слів. Наприклад, жінка може послати чоловікові вбивчий погляд і тим самим чітко передасть йому своє ставлення, не розкривши при цьому рота.
Коли кажуть, що людина володіє «шостим почуттям», мають на увазі, що вона вміє «читати» невербальні сигнали іншої людини і зіставляти їх з вербальними. Їхня розбіжність підтверджує: хтось сказав неправду.
Досвідчені викладачі говорять про своє «почуття аудиторії». Якщо студенти сидять глибоко в кріслах з опущеними підборіддями і схрещеними на грудях руками, сприйнятливий педагог зрозуміє, що його лекція не має успіху, потрібно щось змінити, аби зацікавити слухачів. А несприйнятливий не зверне на це уваги і поглибить свою помилку.
Жінки звичайно більш чутливі, ніж чоловіки. Цим пояснюється наявність поняття «жіноча інтуїція». Майже кожна має вроджену здатність помічати й розшифровувати невербальні сигнали, фіксувати найдрібніші деталі. Тому мало хто з чоловіків може обдурити своїх дружин. Більшість з них дізнаються про таємницю чоловіка по його очах, а він про це навіть не здогадується.
Інтуїція добре розвинута в жінок, котрі виховують маленьких дітей. Перші кілька років мати покладається тільки на невербальні канали комунікації з дитиною. Вважається, що завдяки цій здатності жінки більше підходять для ведення складних ділових переговорів, ніж чоловіки.

Розглядати в сукупності
Серйозна помилка — виділити один жест і трактувати його ізольовано від інших жестів й обставин. Так, почісування потилиці може означати і наявність лупи, і виділення поту, і непевність, і забудькуватість, і брехню. Усе залежить від того, які жести супроводжують те почісування.
«Мова тіла», як і вербальна, складається з притаманних їй «слів», «речень» і «розділових знаків». Кожен жест «дорівнює» одному слову, а слово може мати кілька різних значень. Цілком зрозуміти значення певного «слова» ви можете тільки тоді, коли вставите його у фразу поруч з іншими «словами».
Жести подають свої сигнали у формі «речень» і досить правильно свідчать про стан і настрій вашого співрозмовника, його ставлення до чогось чи когось. От, наприклад, сукупність жестів, що означають критичну оцінку якоїсь події. Головним є підпирання щоки вказівним пальцем, у той час як інший палець прикриває рот, а великий лежить під підборіддям. Іншим підтвердженням того, що співрозмовник ставиться до вас без захвату, є те, що ноги його міцно схрещені, а інша рука лежить поперек тіла, начебто захищаючи його, голова і підборіддя «вороже» нахилені. «Перекласти» це можна так: «Мені не подобається те, що ви говорите, я не згоден».

До чого більше довіри
Невербальні сигнали несуть уп’ятеро більше інформації, ніж вербальні, і коли жести і слова не збігаються, люди більше довіряють жестам.
Можна бачити по телебаченню, як який-небудь політик стоїть на трибуні, міцно схрестивши руки на грудях (захисна поза) з опущеним підборіддям (критична чи ворожа поза), і розповідає аудиторії про свою прихильність до позиції свого опонента. Він спробує ще більш переконати аудиторію у своєму гуманному ставленні до обговорюваної проблеми, вдаючись до швидких, різких ударів по трибуні. Чи повірите ви йому?
Перш ніж дійти висновку, слід проаналізувати сукупність жестів і збіг вербальних і невербальних сигналів. Ще треба взяти до уваги контекст, у якому жести «живуть». Якщо, наприклад, у холодний день на автобусній зупинці ви побачили людину, що сидить зі схрещеними ногами і з’єднаними на грудях руками, ви, напевно, подумали, що він змерз. І це, певніше за все, буде правильно. Але якщо в такому ж положенні ваш колега сидітиме у вчительській на зборах, то сміливо «читайте»: він вкрай негативно ставиться до всього, що відбувається.
Швидкість деяких жестів залежить від віку людини. Наприклад, якщо 5-річна дитина скаже неправду своїм батькам, то відразу ж після цього прикриє однією чи обома руками рот. Це має підказати мамі чи тату, що маля збрехало. Схоже чинять і дорослі, тільки швидкість жестикуляції інакша. Коли підліток говорить неправду, він рукою прикриває рот майже так само, як п’ятирічна дитина, але пальці при цьому злегка обводять лінію губ. Коли бреше доросла людина, її мозок також посилає імпульс-наказ прикрити рота, щоб затримати слова обману. Але в останній момент рука дорослого відхиляється від рота і народжується інший жест — дотик до носа. З віком жести стають більш завуальованими, тому важче «читати» інформацію старшої людини, ніж молодої.

Чи можна обдурити оточення?
Це дуже складно, тому що будь-кого відразу ж зраджує незлагодженість жестів, мікросигналів організму й слів.
Наприклад, розкриті долоні асоціюються з чесністю. Але коли обманщик розкриває вам свої обійми і посміхається, одночасно кажучи неправду, мікросигнали його організму викриють потаємні думки. Це можуть бути звужені зіниці, піднята брова чи скривлений куточок рота. Всі вони суперечать обіймам й усмішці. Отже, співрозмовник не повинний вірити в те, про що чує.
Спостережливу людину важко обдурити, оскільки наша підсвідомість працює безупинно. Автоматично і незалежно від наших бажань чи рухів тіла вона викриває нас. От чому відразу помітно, коли брешуть люди, що рідко говорять неправду, незалежно від того, наскільки переконливими вони намагаються здаватися. У той самий момент, коли вони починають брехати, їхня підсвідомість викидає пучок нервової енергії, котра виявляється в жестах, що суперечать тому, що сказала людина. Деякі люди, чия професія безпосередньо пов’язана з обманом у різних формах (політичні діячі, адвокати, актори і телекоментатори), так «видресирували» свої рухи тіла, що важко помітити, коли вони кажуть неправду. Хто цього не збагнув, ловиться на гачок.
Поставте собі за мету протягом хоча б 15 хвилин на день спостерігати за людьми і тлумачити їхні жести, а також власні жести. Експериментальним простором може стати будь-яке місце, де зустрічаються і взаємодіють люди. Найбільш яскравою є поведінка дітей у школі.
Телебачення — теж чудова нагода для вивчення особливостей невербальної комунікації. Вимкніть звук і спробуйте із зображення здогадатися, що відбувається на екрані. Вмикаючи звук що п’ять хвилин, ви перевірятимете правильність розуміння вами жестів. А незабаром зможете взагалі дивитися всю програму без звуку, прекрасно розуміючи все, що відбувається — як це роблять глухі.
Можна, наприклад, тренувати себе на різні жести. Але найкраще залишатися природним. Тому, заходячи до класу чи до учительської, зустрічаючись удома з власними дітьми, частіше усміхайтеся. Це завжди «спрацює» на вашу користь. Пробуйте повторювати за людьми їхні жести чи манери, щоб «ввійти в їхнє становище». Не будьте сутулими. Пряма спина, відкрите рукостискання, щира усмішка, впевнена хода — все це справляє приємне враження. Дайте зрозуміти, що ви дружньо налаштовані, зацікавлені в успіху учня. Дивіться йому просто в очі, жестикулюйте «відкритими рухами», жартуйте.
Намагайтеся розслабитися, відчувши, що нервуєтеся. Слід глибоко подихати, змінити положення тіла, наприклад, відкинутися на спинку стільця, випити води, вийти на повітря. Взагалі, попросіть кого-небудь розповісти вам про те, які ви зовні, і спробуйте щось поліпшити в самих собі.

Тетяна ВАЛЬ, психолог
також у паперовій версії читайте:

назад »»»