ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ПЕРЕМАГАВ З ОДНИМ ОКОМ
У вересні 1806 р. на посаду київського військового губернатора був призначений генерал від інфантерії Михайло Іларіонович Кутузов (1745–1813), який заступив на цій посаді генерала від кавалерії Павла Олександровича Тормасова.

Політичне життя України було в руках самодержавства та феодально-кріпосницького режиму. Ще раніше (1796 р.) в Україні внаслідок територіально-адміністративних змін з’явились нові губернії та губернатори.
На той час Кутузов потрапив у немилість до імператора. Річ у тім, що під Аустерліцем Кутузов змушений був діяти згідно з невдало розробленим планом австрійського генерала Ф. Вейротера, схваленим Олександром І., тож у поразці російських військ винен сам імператор...
Кутузови — дворянський рід, який походив від німецького предка по батькові — Іларіона Матвійовича, а по матері — графині Беклемішевої. Подвійне прізвище Голенищев-Кутузов утворилось ще у ХV ст.
Цей рід поділявся на декілька гілок. Від одної з них походив князь Михайло Іларіонович.
Майбутній фельдмаршал князь Михайло Іларіонович Голенищев-Кутузов-Смоленський народився в Петербурзі. Після смерті матері його виховувала баба, а згодом батько забрав його до столиці, де син здобув прекрасну освіту. Хлопець був допитливий і розумний. Його прийняли до інженерної школи. Михайло був сміливим, здібним юнаком, мав міцну статуру, досконало знав математику, фортифікацію, інженерну справу, був знайомий з філософією та богослов’ям, цікавився історією, юридичними та суспільними науками. Пізніше він опанував французьку, німецьку та польську мови, міг вільно розмовляти англійською, шведською та турецькою.
Зважаючи на його успіхи в навчанні та особливий потяг до знань, Михайла залишили при школі молодшим офіцером. Згодом у званні прапорщика його відправили у війська. Служив у Астраханському полку під командуванням Олександра Суворова. Імператриця Катерина ІІ, яка особисто знала Кутузова-батька, поблажливо ставилась і до його сина.
1769 р. Михайла Кутузова переводять до 1-ої армії під командуванням графа Рум’янцева, де він пройшов відмінну військову підготовку. Молодий офіцер вирізнявся хоробрістю та вмілими діями під час боїв. Під час турецької кампанії загін атакував ворога біля села Шуми. У цьому бою Михайла Кутузова, що йшов попереду війська з прапором у руках, небезпечно поранили: куля вдарила в ліву скроню і вилетіла біля правого ока, або, як було зазначено у формулярі, «був поранений кулею навиліт у голову позаду очей». Лікарі думали, що Кутузов помре, але, на їхній подив, він одужав. Коли почалася друга турецька війна, на підступах до Очакова стався бій, під час якого Кутузов командував єгерями. Він удруге дістав поранення, надзвичайно небезпечне, аналогічне попередньому. Але, на щастя, знову залишився живим. Куля пролетіла біля головного мозку та зоровими нервами таким чином, що «око трохи перекосило». Про лікування героя медики писали дисертації і називали це «дивом». Особистий лікар Кутузова, зокрема, говорив: «Слід вважати, що Провидіння зберігає цю людину для чогось надзвичайного». Кутузов отримав орден святої Анни І ступеня, одужав, продовжував успішно воювати. Під час штурму Ізмаїла Кутузов знову відзначився. У рапорті на ім’я цариці Олександр Суворов доповідав: «Достойний і хоробрий генерал-майор і кавалер Голенищев-Кутузов своєю мужністю був прикладом для підлеглих, одержуючи всюди перемогу. Він ішов у мене на лівому крилі, але був моєю правою рукою». Михайло Кутузов у 1806-1808 рр. обіймав посаду Київського військового губернатора. Не всі знайомі з його діяльністю в період перебування на чолі «матері городов руських». Кияни радісно зустріли видатного полководця і на його честь у Контрактовому залі на Подолі відбувся бал.
Війна з Францією і Туреччиною потребувала від губернатора великої уваги до оборонних споруд. Слід було провести комплекс робіт: відремонтувати дороги, фортеці, побудувати нові споруди, підготувати озброєння. Кутузов дбає про створення «провіантських депо» для постачання армії фуражем та продовольством, споруджує кілька майстерень з виготовлення лафетів для гармат. З кріпаків, міщан і казенних дворян Київської губернії формує міліцію чисельністю 10 тисяч осіб. З 1807 р. Михайло Іларіонович одночасно виконував й обов’язки командувача армії.
Губернатор не забував про цивільні справи, проблеми міського та губернського життя. Цивільному губернаторові Панкратьєву Кутузов запропонував вжити заходів для припинення крадіжок. З цією метою було рекомендовано здійснювати нічні чергування із залученням десятських (одного від 10 будинків) та священиків. З цією метою покращили освітлення вулиць за допомогою масляних світильників. Михайло Іларіонович жив у генерал-губернаторському будинку на Микільській (нині — Січневого повстання) вулиці.
Відомий середній навчальний заклад тодішнього Києва — перша чоловіча гімназія — була заснована за сприяння столичних губернаторів тих часів, майбутніх героїв війни 1812 р. — М. Кутузова та М. Мілорадовича. Про популярність цих осіб свідчить і той факт, що на атестатах зрілості, котрі тоді видавали юнакам, які закінчили цю гімназію, були портрети згаданих генералів (наприклад, на атестаті майбутнього знаменитого письменника Михайла Булгакова).
У стосунках з простим людом Михайло Іларіонович виявляв гуманність та турботу. Він вимагав покарати купця Слесарєвського і майора Штруфа за побиття невинної людини, наказав сплатити солдатові Горюнову належне грошове утримання, задовольнив прохання матері лікаря І. Першикадова про одержання нею грошей, котрі залишились після смерті сина.
Михайло Іларіонович любив грати в карти і був тонким тактиком. Іноді він програвав і позичав (від 5 до 10 крб) у товариша по службі Філіповського. «За моє, брате,— говорив Кутузов,— не пропаде твоє». Згодом так і сталося. У 1813 р. будинок Філіповських у Москві згорів. Після смерті чоловіка дружина Кутузова призначила постраждалому 300 карбованців пенсії...
Кутузов був одружений на Катерині Іллівні Бібіковій. Дружина часто супроводжувала чоловіка в походах. Михайло Кутузов мав єдиного сина Миколу, якого на першому році життя ненавмисно придушила годувальниця. Крім того, у нього було п’ять доньок — Параска, Єлизавета, Катерина, Дарина та Ганна.
Листи губернатора до рідних — свідчення уваги та ніжності. Свої враження про Київ він висловив у листі до доньки Єлизавети: «Милая Лизанька, здравствуй... Я думаю, завтра еду из Киева. Ты не поверишь, какой тиран — привычка. С болью отрываюсь отсюда. Я вспоминаю, что провел здесь спокойно много месяцев, что я всегда ложился спать и вставал без тревог и угрызений совести».
Як уже згадувалось, Олександр І припустився помилки, усунувши Кутузова з армії. А 1807 р. імператор підписує принизливий Тильзицький договір із Францією. Наближалась рішуча боротьба з Наполеоном, і війну з Туреччиною так чи інакше треба було закінчувати. Після того як війна з Туреччиною зайшла у глухий кут, імператор змушений був у квітні 1811 р. призначити Михайла Кутузова головнокомандувачем Молдавською армією. Завдяки правильно розробленій стратегії та вмілим діям, досвідчений полководець розгромив турків.
Тим часом Наполеон поводився в Європі як єдиновладний господар. У червні 1812 р. його 600-тисячна «велика армія» вступила на територію Росії. Дві російські армії, які протистояли французам, відступали. Під Смоленськом сталася кривава битва, після якої загарбникам відкрився шлях на Москву...
Громадськість ставилась до Михайла Іларіоновича з повагою, бо нікому не вдавалося приборкати і розвінчати французького «хлопчика» (Суворов — про Наполеона.— Авт.) У цей відповідальний історичний момент Олександр І призначив Михайла Кутузова головнокомандувачем російської армії. За 130 верств від столиці, в районі села Бородіно, Кутузов вирішив дати ворогові рішучий бій. Про ці події та саму битву добре відомо з історії.
Другого вересня 1812 р. французи захопили Москву. Наполеон потрапив у тенета, розставлені Кутузовим. Михайло Іларіонович говорив: «Наполеон може розбити мене, але обдурити — ніколи!» Згодом розпочались пожежі, не вистачало продовольства, французька армія була дезорганізована і деморалізована. Наполеон звернувся до царя Олександра І з пропозиціями про мир. А отримавши відмову, дав наказ про відступ. Кампанія 1813 р. розпочалася зимовим походом до Європи, переслідуванням та знешкодженням наполеонівських військ. За Бородинську битву Кутузов отримав звання фельдмаршала, був нагороджений орденом святого Георгія І ступеня і одержав титул князя Смоленського.
На початку квітня 1813 р. полководець сильно застудився й захворів. Лікарі не змогли врятувати життя Михайла Іларіоновича. До останньої хвилини він зберіг ясність розуму, цілковите розуміння ситуації, операцій, які проводилися, віддавав військовим розпорядження. А 16 квітня 1813 р. фельдмаршал Кутузов помер. Під час розтину тіла виявилось, що серце полководця було «дивовижної величини».

Лев КУДРЯВЦЕВ
також у паперовій версії читайте:

• ГІРКА ДОЛЯ КРАЄЗНАВЦЯ

назад »»»