ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА ТУРИСТИЧНА
ГАЛИЦЬКИЙ ПАРАДИЗ ЗІ СКАРБАМИ МАЗАРІНІ
Пам’ятаєте, що зробила підступна леді Вінтер з нещасною Констанцією Бонасьє в багатосерійній радянській кінострічці про мушкетерів з Боярським в головній ролі? Так-так, отруїла. А пам’ятаєте, де та трагедія сталася? У Бетюнському монастирі десь у Франції. Важкі ворота, вигадливої форми дах, склепінчасті стелі коридорів — справжнісіньке середньовіччя. Ось його точна адреса в Україні: Львівська область, Перемишлянський район, село Свірж.

Свірзькі герби «Шалава»
Колись Свірж був містечком, та, здається, й сам давно забув про ті часи. Тепер про його колишній статус нагадує хіба що будівля магістрату в центрі. Сучасний Свірж — велике село на берегах одноіменної річки, яка розливається широкими ставами. Навіть без ренесансного замку тут дуже симпатично: м’які зелені пагорби, величезне синє плесо ставка, у якому відображаються вагітні дощем хмари, спокій лісів і ланів... Такі собі Карпати в мініатюрі. Уздовж дороги до Свіржа з Перемишлян (це якихось 10 кілометрів) видніються круті, дивного вигляду скелі, біля яких начебто любив бувати Іван Франко
Перша письмова згадка про Свірж датується 1427 роком, коли його відвідав польський король Владислав ІІ. Щоправда, тоді він був названий Свєржем — помилився літописець, з ким не буває? З 1442 року місциною володів рід Романовських. Здається, місто тоді було не таке й мале — 1449 року місцева влада за наказом пана відмежувала місто Свірж від села — вгадайте, з якою назвою? Теж Свірж.
Про Романовських нічого не скажемо (бо нічого й не відомо), а от господарі Свіржа з 1453 року і аж до початку XVII ст. цікавитимуть нас більше. Бо був це рід Свірзьких герба «Шалава». (Ну навіщо відразу так зловтішно сміятися? Польські магнати не винні, їх-бо багато, а гербів менше, тут уже вибирати не приходиться. Тим більш, першим власником герба був напівлегендарний лицар Галка, приятель князя Рюрика). Між іншим, серед представників роду, який навіть прізвище своє взяв з цього галицького куточка, був Габріель Свірзький (друга половина XVI ст.), перший перекладач Вергілія на польську.
А ще Свірзькі звели тут замок.

Де снідали герої і королі
І правильно зробили! Себе від татарських набігів оборонили і нам на згадку залишили найгарнішу принаду для туристів — романтичний замок, знайомий з багатьох старих кінострічок з героями «меча і шпаги». Більшість джерел датує першу згадку про укріплення 1530 роком. Якщо вірити охоронній табличці на в’їзній брамі, фортеця кокетливо «омолодила» себе, бо її зведено ще 1482 року.
Фортеця примостилася на пагорбі над ставком. Рибалки, що окупували його береги, здається, не звертають на неї уваги, а пасажири машин, що проїжджають повз замок, звертають собі шиї, намагаючись роздивитися цю красу. З трьох сторін споруду оточує вода, а з четвертої — захищають міцні стіни і самотня оборонна башта. Спостережливе око кіномана її впізнає: це ж бастіон Сен-Жермен, де Атос, Портос і Араміс з д’Артаньяном снідали під ворожими кулями наприкінці кінофільму.
А на галявині біля башти Людовик ХІІІ за пишно накритим столом вислуховував шепотіння кардинала про діамантові підвіски. Така от кіношно-гастрономічна деталь, якої не можна не згадати цим літом: мушкетери з Михайлом Боярським на чолі знову ось-ось відвідають Бетюн (чи то пак Сен-Жермен) під час зйомок нового фільму про пригоди четвірки... вже на тому світі. Декорації для фільму «Скарби Мазаріні» готові, а за кілька днів на знімальний майданчик приїдуть й улюблені актори.
Не дивно, що замок «зіграв» у «Трьох мушкетерах» мирну роль абатства: образ фортеці й справді надзвичайно «пацифістський», не войовничий. З траси споруда має вигляд не так суворого форпосту, скільки затишного білого палацу під яскравим червоним дахом. Та повернімося до історії Свірзького замку.

Між двома графами і двома війнами
У середині XVII ст. фортеця була поновлена й укріплена: тоді Свірж перейшов у власність графа О. Цетнера. Можливо, реконструкцією замку опікувався архітектор Павел Гродзіцький, відомий зведенням у Львові королівського арсеналу. Цетнери володіли маєтком аж до ХІХ ст. і дбали не лише про фортецю, а й про містечко біля її підніжжя, зокрема, перепланували його, влаштувавши в центрі ринкову площу.
Незважаючи на чудове оборонне розташування — замок був оточений непрохідними болотами, ставками, ровами,— форпост часто ставав здобиччю нападників. Під час визвольної війни 1648–1654 рр. замок не раз здобували козацькі загони, 1648 р. спалили татари, а 1672 р. захопили турецькі яничари. Але 1675 р. він витримав турецьку облогу і захистив у своїх мурах залогу, яка втекла з сусіднього Поморянського замку.
На початку ХХ ст. для фортеці багато зробили графи Лямезан-Салянс, які володіли ним у 1907–1939 рр. Іронія долі: роботи з оновлення замку були завершені генералом Робертом Лямезан-Салянс якраз напередодні Першої світової війни. Зі смаком оформлені інтер’єри прикрашали родинні портрети та вишукані меблі. У 1914 р. садиба, підпалена російськими вояками, згоріла разом з цінностями і бібліотекою. Залишилися самі стіни. Після війни зять генерала, граф Тадеуш Комаровський, знову розпочав реставрацію, яка тривала аж поки вересень 1939 року не зруйнував графських планів. Під час Другої світової війни замок був пограбований і частково зруйнований.
У радянські часи замок використовували як будинок творчості архітекторів, саме тому стан Свірзької фортеці нині зовсім не поганий — порівняно з переважною більшістю українських замків-руїн. Навколо твердині навіть зберігся парк, і лише зруйнована сторожова вежа (так-так, бастіон Сен-Жермен) аж благає про консервацію і відновлення. Поруч з комплексом височить ренесансний костел, збудований 1541 р. на місці дерев’яного попередника.

Привид концесії
Слово «замок» у багатьох викликає асоціацію: скарб! І правда, невдовзі після Другої світової війни в оборонному рові випадково знайшли замасковані двері до пивниці. За таємничими дверима зберігалися... ні, не золоті злитки та дублони, а хатні пожитки — посуд та меблі, речі останнього власника замку, графа Комаровського. Усі «скарби» розібрали по своїх оселях жителі села.
Наступна асоціативна пара: «Замок — підземелля». І підземелля є! Щоправда, не надто велике, якихось дві кімнатки. Більшу частину колишніх пивниць довелося замурувати під час численних реконструкцій замку: виникла загроза обвалу залів фортеці.
Побутує й легенда, без якої розповідь про замки здається надто пісною. Отже, дуже давно працювала в Свірзькому замку місцева дівчина. У ті часи ворог не раз підходив під фортечні стіни, мріючи захопити Свірж. Невідомо, яким чином дівчина «закрутила роман» з ворожим солдатом, але що сталося, те сталося. Та сталося не тільки це: військо коханого взяло Свірж в облогу. Мрії про любощі засліпили дівчину — і вона відкрила своєму бусурманському соколові фортечну браму. Та не кохання чекало на нещасну: захопивши замок, загарбник скинув зрадницю в глибокий колодязь. Логіка зрозуміла: хто зрадив раз, зрадить удруге. От і лякають тепер місцеві жителі туристів розповідями про тінь бідолашної, яка блукає фортецею. За іншою версією, потопельниця була не зрадницею, а нещасною нареченою, яка так поспішала на власне весілля, що загнані коні скинули дівчину у воду.
Та легенди про привидів — невинні казочки порівняно з цілком сучасними плітками і чутками. Кажуть, що замок пригледів собі хтось дуже могутній. Кажуть, біля фортеці збудують казино. Кажуть, тут відкриють готельний комплекс. Кажуть, замок уже продали, бо 2006 р. була проведена його повна інвентаризація, а на першому поверсі вже розмічено приміщення для ресторану... Битва за Свірж точиться майже рік: громадськість на чолі з директором Львівської галереї мистецтв Борисом Возницьким рішуче протестує проти передавання замку в концесію на 49 років, а формальний власник споруди — управління охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації — наполягає на передачі замку в приватну власність. Яка із сторін переможе, покаже час. Хотілося б, щоб це були члени Спілки архітекторів, які планують облаштувати в замку Європейський конференційно-творчий центр. Інакше прості туристи можуть не побачити перлину Галичини — Свірзький замок, щонайменше протягом наступних п’ятьох десятиліть.

Ірина ПУСТИННІКОВА, Львівська область.
також у паперовій версії читайте:

• ВАБИТЬ ЕПОХА СКІФІЇ

назад »»»