ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ТРЯСУТЬ НЕМОВ ГРУШУ
Із набуттям незалежності України паралельно з ліквідацією монополізму в політичній та економічній сферах аналогічні процеси почалися і в освіті. Запропонована реформа передбачала перехід до суспільно-державної освітньої системи. Зокрема, програмою «Освіта» («Україна ХХІ століття») стратегічним завданням визначено подолання монопольного становища держави в освітній сфері через створення на рівноправній основі приватних навчальних закладів.

У 1991 році з’явилися середні загальноосвітні навчальні заклади недержавної форми власності. Першими з них у Києві та Україні стали ліцей «Гранд» (початкова назва — «Феномен») і гімназія «Гармонія». Завдяки підтримці з боку столичної влади та міського управління освіти мережа загальноосвітніх приватних закладів постійно розширювалася. Зараз вона налічує 44 заклади (12 гімназій, шість ліцеїв, шість шкіл-дитячих садків, чотири початкових школи, дев’ять середніх загальноосвітніх і три спеціалізовані школи, чотири навчально-виховні комплекси). Загалом у них виховується 4060 учнів. Нині приватні навчальні заклади не фінансуються з міського й державного бюджетів (до 1997 року таке фінансування було). З метою економії коштів у період економічної кризи його припинили. Це дало змогу державі, наприклад, лише протягом 2006 року в освітянській сфері столиці заощадити 11,7 млн грн. Одначе подібна економія, в свою чергу, призвела... до значного зростання плати за навчання у приватних освітніх закладах. До речі, вартість навчання в приватних школах розподілена так: 90 відсотків — до 1 тис. грн на місяць, 3 відсотки — понад 1 тис. у. о. і 7 відсотків — до 600 грн. Варто зазначити, що батьки учнів приватних шкіл як платники податків двічі сплачують за освіту та навчання своїх чад. Проте навіть за цих умов серед учнів названих закладів є діти з незахищених родин, котрі потребують особливого освітнього середовища: 2 відсотки — з особливими потребами та інваліди, 5 відсотків — сироти й напівсироти, 25 відсотків — обдаровані діти і 20 відсотків — навчаються безкоштовно або мають пільги.
На заробітну плату педагогам витрачається 60–80 відсотків отриманих коштів. Однак нехай нікого не вводить в оману такий відсоток, адже це відповідає рівню зарплати в державних і комунальних закладах освіти або на 20–25 відсотків його перевищує. Враховуючи те, що з 1 лютого поточного року орендну плату в приватних освітніх закладах збільшено в 14 разів, стає зрозуміло, що за таких обставин приватне освітянство не тільки не має можливості розвиватись, оновлювати матеріально-технічну базу, проводити реконструкцію, ремонт і робити будь-які капітальні вкладення, а й, як зазначила на розширеному засіданні колегії виконавчого органу Київської міськради (КМДА) начальник Головного управління освіти і науки Лілія Гриневич, приречене на жалюгідне існування чи банкрутство. Це навіть попри те, що до регіональної програми «Освіта столиці. 2006–2010 рр.» уперше включено проект «Приватна школа».
Стан речей у столичних навчальних закладах недержавної форми власності викликав неабияку стурбованість у причетних до приватної освіти людей.
Борис Жебровський, перший заступник міністра освіти і науки України:
— Нині лише кілька європейських країн не мають розвинутої приватної освіти. Є держави, де її відсоток починається з двох нулів. До них належить й Україна. Це стосується загальної шкільної освіти, на якій бізнесу не зробиш. Свого часу, відкривши приватні навчальні заклади, ми першими в державі зробили Київ майданчиком експериментальної педагогічної творчості. А ще в такий спосіб намагались протидіяти відтоку вчителів зі школи. Тоді навчальний заклад втрачав тонкий прошарок учительства, здатного на авторські програми, самобутні підручники, нові думки та ідеї. Створення приватних шкіл певною мірою дало можливість цьому запобігти. Проте недержавна освіта потребує подальшого розвитку, в тому числі за рахунок держави. Адже в розвинутих країнах Європи вона постійно датується. Тоді як у нас приватна школа такої підтримки позбавлена. Хоча це можна робити на рівні муніципальної влади через цільові програми та інші форми підтримки. Мене дивує суттєве значне підвищення орендної плати для приватних освітніх закладів. Тим паче, що економічна ситуація в країні поліпшується. Тому для держави вона теж має перестати бути «казанською сиріткою». Гадаю, що в цьому плані назріли певні зміни до чинного законодавства. Однак тут чимало залежить від громадськості.
Святослав Руликівський, директор міжнародної школи «Меридіан», учитель-методист:
— Наша школа — конкретний приклад українсько-турецької співпраці в галузі освіти. А ще вона є членом Європейської ради міжнародних шкіл зі штаб-квартирою в Лондоні. Школи цієї ради об’єднує спільне — якісна освіта, досягнення якої можливе за умови використання нехай і різних, але професійних методик. Не менш важливим аспектом навчально-виховного процесу міжнародних шкіл є виховання толерантності та поваги до різних світових культур. Справі найбільше шкодить відсутність нормативно-правових актів, які б чітко й однозначно визначали правовий статус приватного навчального закладу. Не найкращим чином позначається відсутність будь-якої фінансової підтримки приватних закладів з боку органів державної влади й невиконання раніше задекларованого принципу, що «кошти йдуть за дитиною». Для учнів приватних закладів освіти відсутня система соціального захисту, зокрема: медичні огляди, вакцинація, забезпечення підручниками. Завищені тарифи на оренду та сплату комунальних послуг узагалі підносить нас до рівня бізнес-структур, тоді як ми не є такими.
Оксана Балакшина, директор приватної школи «Афіни»:
— Приватна школа мала дати зразок своєрідної альтернативи попередній педагогічній практиці. Час довів, що це їй під силу. Однак суттєвим змінам у освітянській сфері неабияк шкодить свідома чи зумисна протидія розвиткові приватних шкіл, у тому числі через брак коштів на їхню підтримку та розвиток. Адже вони не можуть існувати лише за рахунок батьків. Тим більше, що й закордонний досвід підтверджує: приватна освіта існує й має поступ у своєму розвиткові за обов’язкової державної фінансової підтримки доброчинними фондами.
Олена Мовчун, директор громадської організації «Асоціація приватних закладів освіти міста Києва» та спеціалізованої школи з поглибленим вивченням іноземних мов «Тріумф»:
— Більшість приватних навчальних закладів зорієнтовано на дітей з родин інтелігенції та представників малого й середнього бізнесу, заробітна плата котрих не завжди в змозі компенсувати всі витрати на таку освіту. Тому необґрунтоване збільшення оплати оренди та комунальних послуг поставило ці навчальні заклади на межу виживання. Тоді як у розвинутих країнах, де дбають про приватну освіту як прояв демократичного суспільства, встановлюють фіксований і символічний розмір орендної плати і плати за землю. Приміром, за землю у Великій Британії платять 1 фунт стерлінгів, у Польщі — 1 євро, а в США — 1 долар. Подібним чином ці питання вирішено у Росії та країнах Прибалтики. Більш-менш сприятливий розмір орендної ставки практикується й у нас. Показовим у цьому є досвід Деснянського району, де, маючи добру волю депутатів і керуючись Законом України «Про оренду державного та комунального майна», встановили орендну ставку на рівні 0,5 відсотка оціночної вартості приміщень. Це, на наш погляд, приклад зрілого підходу до вирішення гострих проблем приватної освіти. Його потрібно поширити на все місто.
Гадаю, що міській владі столиці варто взяти до уваги слушні думки працівників приватної освіти.

Олексій МИКИТЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• КОНКУРС? ВИПУСКНИКІВ НЕ ВИСТАЧАЄ!
• ВІКТОРИНИ ЕРУДИТІВ

назад »»»