ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІТАЛЬНЯ
ГОЛТІС:«ПОДОРОЖУВАННЯ — ЦЕ ШЛЯХ ДО СЕБЕ»
Уперше із загадковим, струнко-кремезним чоловіком на дивне ім'я Голтіс я познайомився в 2004 році, коли він як охоронець супроводжував у Києві всесвітньо відомого письменника Пауло Куельо. Тоді ми в телеграфній манері поспілкувались на теми літератури і цілительства. Потім я втратив Голтіса з поля зору.

Навесні 2007 року відбулася триваліша зустріч в Українському фонді культури, де Голтіс, «проявившись» зовсім в іншій іпостасі — фотохудожника, влаштував персональну виставку. Більшість представлених робіт були справжніми шедеврами і відображали подорожі Голтіса.
Поет-академік, Герой України Борис Олійник, по-дитячому захоплений, щиросердно вигукнув: «Боже, яке талановите дитя Космосу!»
Отже, хто він — Голтіс? Професійний мандрівник? Екстремал? Невтомний романтик? Глибоко релігійний православний воїн світла? Поет? Відео- і фотохудожник? Чемпіон і тренер чемпіонів? Цілитель? Обдарований улюбленець долі?
Усе, як це буває в чоловіків, почалося з дівчинки, котрій Голтіс симпатизував. А вона засумнівалася в його мужності: «Худий ти якийсь, мов скелет...». Тоді Голтісу було лише дев'ять років. Він поставив мету — побудувати своє тіло.
Народився Володимир Вукста в 1960-му (прізвисько Голтіс пристало, коли йому було сім років) у карпатському селі Доманинці на Івано-Франківщині. З 10-річного віку захопився східними єдиноборствами, а вже в 1976-му на європейському конкурсі в Барселоні здобув звання «Mister Apollo».
Потім була служба в спецназі, коли він реально зіткнувся зі школою виживання в екстремальних ситуаціях. Життя на грані смерті на певний час стає професією. Тоді ж зустрівся з Майстром, що перевернув уявлення про східні єдиноборства і про можливості людини.
Після армії — участь у закритих змаганнях зі східних єдиноборств (безпрограшна серія двобоїв у 1981–1983 рр.— триразовий чемпіон Азії з фул-контакту). Чорний пояс, другий дан (стиль місю-дзю-рю).
У 25 років — перелом хребта. Тоді він міг не вижити чи залишитися інвалідом. Через 1,5 місяця успішно підкорилися гімнастичні снаряди — кільця, бруси, поперечина. Основні принципи реабілітації, перевірені на собі в критичній ситуації, лягли в основу авторської методики активізації ферментативно-гормональних центрів — «Зцілювальний імпульс». Працював з дітьми-інвалідами, від яких відмовилася медицина. Успішно.
Відтак — роки ще більш цілеспрямованого дослідження можливостей організму людини, початок застосування практики голодування. Крим, Карпати, Алтай, Тянь-Шань, Урал, Байкал... Подорожі по Паміру, Кавказу, Саянах. На Кавказі — знайомство з мудрецем, який передав знання про трави, про правильне наповнення тіла життєвою благодаттю і силою.
Закінчив Київський державний інститут фізичної культури. А звання майстра спорту з боксу завоював ще на першому році служби в армії, коли провів 43 безпрограшних бої поспіль і виграв чемпіонат з боксу серед представників усіх родів військ СРСР.
Опанував методи народної медицини, вивчав анатомію, біохімію і китайську медицину. Автор сучасних методик тренування підрозділів спеціального призначення для виживання в екстремальних умовах. Підготував чемпіонів світу з бодібілдингу серед чоловіків (Сергія Отроха, 65 кг) і серед жінок (Валентину Чепігу, 57 кг).
1996 рік — подорож по Саудівській Аравії, Ірану, Туркменістану, Казахстану. Досвід 54-денного голодування.
1998 рік — велосипедна подорож Африкою (2,5 місяця): ПАР, Свазіленд, Ботсвана, Намібія, Мозамбік, Лесото — усього 8000 км. Пустелю Калахарі (850 км) перетнув разом з другом за три тижні, маючи із собою тільки по 2,5 кг харчів і 7 л води на кожного.
З 2000 року і донині — подорожі в складі команди «Egvites» (Костянтин Могильник, Андрій Супрун, Олександр Комаров). Дев'ять експедицій в Африку і кілька записів у Книзі рекордів Гіннесса.
Автор документальних фільмів, серед яких найвідомішим є «Африка — шлях до себе».
З лютого 2006 року почав проводити семінари з авторської тренувально-реабілітаційної методики «Зцілювальний імпульс».
— У Вас дуже рідкісна професія: Ви — професійний мандрівник. Яку для цього треба мати підготовку і де брати гроші, щоб подорожувати по світу?
— Подорож — це насамперед стан душі, внутрішнє пізнання світу. Якщо хочете, це особлива філософія і релігія...
Професійним мандрівником може стати будь-яка людина, якщо вона обов'язково дотримується головної «умови»: необхідно бути безоглядно закоханим у цей світ. Серце і свідомість мають бути відкриті для розуміння того, що все суще створив Господь і Він на кожнім кроці закликає нашу заблудлу душу до самозцілення.
Якщо людина бачить і приймає світ з любов'ю, її серце сповнене замилування і подякою до Творця за те, що Він створив суще таким різноманітним і втілив усю свою любов і фантазію у барвах і формах, то вона в душі — професійний мандрівник. Її небайдужість, цілеспрямованість живлять зусилля не тільки на збереження навколишнього світу, а й на примноження його скарбів. У професійного мандрівника повинне боліти серце за будь-яку наругу над природою. Він прагне зафіксувати своє замилування в словах, світлинах, фільмах, аби доносити красу світу до людей.
Коли є цей внутрішній «заклик», дитяча мрія-віра в те, що взявся до доброї справи, тоді Господь і люди допомагають. От вам відповідь на запитання, де брати кошти на мандри.
Мій перший похід у карпатські гори відбувся в семирічному віці, я тоді з другом заблукав у лісі. Але нездоланний потяг до пізнання чудесного світу ще більше сколихнувся в мені, адже це — пізнання самого себе, шлях до себе, за межі тієї матриці, яку нам накидає сучасна цивілізація.
Спочатку я подорожував з друзями на саморобних плотах по річці. Коли ми стали старшими, то заробляли гроші, рубаючи дрова, розвантажуючи вагони... У кожного з нас був вибір: вкласти гроші в подорож чи прогуляти їх у барі... Для того, щоб здійснилася моя перша подорож по Африці на велосипедах (про мандри вздовж річки Лімпопо я почав мріяти, тільки-но мама купила мені велосипед), я заробляв гроші як професійний водій — переганяв автомобілі.
Професійні подорожі — це не розвага, не туризм, коли комфортно подорожуєш заради свого задоволення. Це серйозна праця — медико-дослідницька, наукова.
Мандри — це злиття професійних навичок команди «Egvites» (з латини — «вершники»,— В. К.) Кожен з нас мусить уміти професійно водити і ремонтувати джип. Для повітряної розвідки треба вміти керувати парапланами і повітряними кулями. Не обійтись і без уміння плавати під водою з аквалангом, над водою — на будь-чому, лазити по скелях.
Найцікавіше — дійти до тих місць, куди не ступала нога білої людини. Для цього необхідно знати, як туди добратися. Необхідно підготувати свій організм до виживання в екстремальних умовах і ситуаціях, тренуючи тіло, що є інструментом духу. А мій дух спрямований, наголошую, до пізнання світу, а не до підкорення пустелі, річки чи вершини. Ні в якому разі не можна потурати гордині: мовляв, я підкорю стихію. Ми лише люди і приходимо в гості до пустелі, океану, гірської вершини, щоб ними захоплюватися.
— Про Вас ходять чутки, що Ви маєте якісь надлюдські здібності, здатні тривалий час перебувати без їжі і води...
— Я не володію надлюдськими здібностями, я активізую те, що дано нам природою. Коли я був худеньким дев'ятирічним хлопчиком, дівчинка, яка мені дуже подобалася, сказала: «Голтіс, ти худий, як скелет». Я зрозумів, що мушу змінити своє тіло. Мені не вистачало фізичної сили, витривалості, щоб, наприклад, забратися на високе дерево, аби заглянути в гніздо карпатського орлана і побачити таїну народження пташеняти...
Будуючи своє тіло витривалим і сильним, я почав вивчати анатомію, фізіологію. Згодом часто траплялися ситуації, коли треба було дістатися до певного місця без їжі чи води. Кожен член команди «Egvites» випробував себе мінімум тридцятиденним голодуванням, я проголодував 54 дні. Без води ми можемо пробути сім днів. Ці можливості дають нам змогу вирішувати поставлені завдання.
— «Egvites» — це команда екстремалів?
— Ми завжди спростовуємо цю думку, тому що не шукаємо навмисно екстрему й адреналіну,— професійного мандрівника ці речі самі знаходять. Ми ніколи не ризикуємо більше, ніж на один відсоток. Цей відсоток завжди залишається за Господом, і ми відчуваємо, як нас оберігає Небо.
Найбільші екстремали, на мій погляд, це наші пенсіонери, бабусі і дідусі, що виживають у жахливих умовах.
— Яким чином Ви потрапили в іранську в'язницю для смертників?
— Мене підозрювали в шпигунстві, оскільки я порушив закон: приховав, що в мене є відеокамера. При в'їзді в Іран я мав її задекларувати, але через побоювання, що мені взагалі заборонять з нею перетнути кордон, не зробив цього. Я стільки читав про стародавню унікальну Персію,— ну як можна було її не відзняти! Проїхав весь Іран, зафіксував дивовижну природу на відео, та за тридцять кілометрів від міста Серакс перестрів машину з поліцейськими, які мене й заарештували. Після перегляду матеріалу іранці заявили, що в поле мого зору потрапили три військових об'єкти. Коли я, приміром, панорамно знімав краєвид, то об'єктив прихопив шматочок залізниці, високовольтні стовпи... Виявилось — військовий об'єкт.
Мене відправили в місто Мішхед, де мною зайнялась служба безпеки Ірану. За першої можливості я звернувся з молитвою до Господа. А для Нього немає нічого неможливого, якщо ми в це віримо. І Господь відкрив серця тих світлих, чесних людей, котрі мене допитували, що, не зважаючи на велику спокусу конфіскувати дорогий джип й одержати грошову винагороду за затримку шпигуна, вони почули голос мого серця, почули правду. Вони сказали: «Голтіс, твоє щире звернення чесної людини справило на нас таке велике враження, що ми повірили тобі». Мені повернули все: джип, речі, подарунки для друзів, відеокамеру...
— А відзнятий матеріал?
— Конфіскували, але знайшли в Мішхеді точнісінько таку ж відеокасету — нову, запечатану, і повернули. Я схиляюся перед мусульманським світом, перед іранським народом, який нині терпить від Америки велике гоніння. Я вдячний не тільки за те, що мене відпустили на волю, я побачив, які там релігійні, принципові, моральні люди. Водночас я ще раз ствердився в нескінченній вірі в Господа, котрий ніколи не залишає тебе напризволяще.
— Що являє собою іранська в'язниця?
— На допити мене завжди водили з зав'язаними чорною пов'язкою очима. Єдине, що я бачив, це приміщення, у котрому перебували дванадцять мусульман, я був тринадцятим — єдиним християнином. У камері не було ні столу, ні нар, усі лежали на підлозі. Мене вразило чудове харчування, годували справді як перед смертю, ні в чому не відмовляли, були гори фруктів і сухофруктів. Але я зовсім відмовився від їжі, аби скоріше піти з цього світу, тому що боявся мученицької смерті. На щастя, обійшлося.
— Чи можна говорити про Вас як про лікаря-практика?
— Певною мірою так. Я провів двадцять семінарів за системою «Зцілювальний імпульс». Їх відвідували 150–200 осіб, семінари були в Києві, Донецьку, Одесі, Дніпропетровську, Санкт-Петербурзі, Новосибірську, Іркутську, Алма-ати, Владивостоці. По два семінари проведено в Карпатах і Криму.
«Зцілювальний імпульс» складається з чотирьох частин. Під час першої треба навчитися відкривати серце, тому що без розуміння, навіщо ми прийшли в цей світ і навіщо взялися до тієї чи іншої справи, ця система не працюватиме. А прийшли ми в цей світ, щоб врятувати нашу душу, примножити красу завдяки добрим справам і творчості.
Друга частина — методика безпосередньо зцілювального імпульсу, яка охоплює такі явища, як суперкомпенсація, супервідновлення. Основа — фізичні заняття без тренажерів у будь-яких умовах. Будь-хто, починаючи з дев'ятирічного віку і аж до ста років, може займатися за цією системою, оскільки вона пристосована до індивідуальних і вікових особливостей, за її допомогою можна розв'язати будь-які проблеми адаптації до навантажень.
Третя частина — харчування. І четверта — піст і голодування.
Основні проблеми, пов'язані з утратою здоров'я, полягають у тім, що ми грішимо і не каємося, навіть не усвідомлюємо того, що грішимо. Ми плекаємо в собі гординю, дбаємо тільки про себе і не бачимо Божої іскри в кожній людині. Шукаємо кумирів на Сході, у той час як рідний слов'янський світ, православне християнство мають у собі все найсокровенніше й необхідне для порятунку душі. Недостатня рухова активність внаслідок технократії і неправильне харчування руйнують здоров'я: засмічується міжклітинний простір, де накопичується до 70–80 відсотків токсинів. Люди, отруюючи клітини, «іржавіють» і набувають таке захворювання, як старість.
— Поділіться планами.
— Триває підготовка нової експедиції — через Атлантику, без їжі і з обмеженою кількістю води. Ми хочемо пройти на дванадцятиметровій яхті під прапором України маршрутом Колумба.
Нас не дуже цікавлять рекорди, ми хочемо продемонструвати колосальні можливості людини, яка потрапляє в скрутні ситуації. Метою нашої чергової експедиції є розширення знань про резерви людського організму. Скільки разів так бувало, що люди, залишаючись без води і їжі, перш ніж їх знаходили рятувальники, помирали від страху, невір'я і незнання того, що за правильної психологічної налаштованості, маючи певні навички, можна прожити сім днів без води і 50 — без їжі. А люди нерідко, коли в них закінчувалися харчі, з'їдали свої чоботи, потім своїх друзів...
* * *
«Хай би що сталося — усе на краще... Усе наше життя — ланцюжок іспитів, результатом яких стає усвідомлення. І якщо з тобою трапляється щось екстраординарне — геть, здавалося б, погане, і дітися нікуди — нерозважливо запитувати: «За що?»
«Навіщо?» — от правильне запитання. Будь-який іспит — завжди шанс. Бог не карає нас, а всього лише дозволяє нам учитися. Якби в Ірані я поставився до ситуації інакше, ми б з вами зараз не розмовляли...»

Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»