Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Жовтень 14, 2014
ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА
НАОДИНЦІ З ЧОРНОБИЛЕМ
БОМБА УПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ
За часом ми вступили у смугу віддалених наслідків радіаційного ураження населення України. Сьогодні наш співрозмовник — академік НАН України, завідувач відділу Інституту клітинної біології і генетичної інженерії НАНУ, голова Національної комісії з радіаційного захисту населення при Верховній Раді України Дмитро Гродзинський.
Розплата здоров'ям
— Минув уже 21 рік після катастрофи на ЧАЕС, а проблеми, нею породжені, не тільки не вирішуються, а й множаться. Здоров'я потерпілих, а це кілька мільйонів чоловік, щороку погіршується. Насамперед постраждали ліквідатори, що прийняли основний удар у перші години і дні після аварії. Робота ліквідаторів триває, але тепер радіаційні навантаження вже не такі значні. Друга група людей — це родини, вивезені із зони, найбільш постраждалої від радіонуклідів. Третя — люди, що живуть на забруднених територіях. З'явилася й зовсім нова група — це діти, що народжувалися в ліквідаторів, у людей опромінених.
Спочатку вчені намагалися порівняти Чорнобиль з Хіросімою і Нагасакі, в нас не було такої кількості випадків лейкемії, як у Японії. Зате почастішали інші недуги. Збільшується частота виникнення ракових захворювань, і це закономірно — латентний період після потужного опромінення досить тривалий — 20-30 років. Насамперед масово реєструємо злоякісні пухлини щитоподібної залози в кількох тисяч дітей. Звісно, за своєчасної операції можна відвернути загибель людини, але вона на все життя стає залежною від препаратів, що компенсують утрату важливого органу. Останніми роками збільшується захворюваність на рак молочної залози, ця недуга теж радіогенного походження, виникає в тих, хто був опромінений радіоактивним йодом. Поширився і рак легень, що важко виліковується. Для багатьох форм цих захворювань є імовірність видужання, якщо хворобу вчасно діагностувати. Тому необхідні значні витрати держави на медичне обслуговування потерпілих. Тим більше, що різко збільшилася кількість неонкологічних захворювань. У людей, що потрапили під опромінення, останнім часом різко зросла частота серцево-судинних захворювань — ішемії, інсульту, інфаркту.
У Києві до аварії було 85% здорових дітей, тоді як нині ця цифра зменшилася до 8-10 відсотків. А в окремих районах Житомирської області здорових дітей немає взагалі. Причому хвороби найрізноманітніші: нервові, шкірні, судинні, навіть катаракти. Немає жодного захворювання, прояви якого не почастішали. За останні роки в Україні погіршилися показники здоров'я матерів і дітей: збільшилася кількість ранніх викиднів, смертність плоду до пологів, а також у перші тижні життя. А в опромінених людей ці патології трапляються значно частіше.
Ми більше довідуємося про тонкі механізми випромінювання. Виникла загроза генетичному коду: пам'ять про ушкодження ДНК передається на клітинному рівні від батьків дітям, що народжуються. Почастішали вади розвитку дітей. Цьому можна протидіяти. Щоб зменшити кількість невдалих пологів, щоб уникнути хвороби Дауна в немовлят (це теж наслідок радіоактивного опромінення) й інших недуг у наступних поколіннях, потрібно, щоб діяла державна служба генетико-медичного консультування. Чиновники на всіх рівнях стверджують, що на це немає грошей, що це дорого.
Відсунули на узбіччя
Потрібно мати реєстр усіх тих, хто постраждав унаслідок аварії на ЧАЕС. Тепер він у незадовільному стані, оскільки не виділяються кошти для того, щоб його вести. Отже, не всі люди ним охоплені. Тим, хто в реєстрі, належить медичний контроль, щоб запобігти відхиленням у здоров'ї. Тим більше, що серед опромінених людей буде підвищуватися частота випадків злоякісних утворень, інсультів, інфарктів. Важка ситуація в Житомирській області, на Волині, у Рівненській області, у західній частині Чернігівщини.
Висока захворюваність означає скорочення тривалості життя — після аварії люди втрачають роки. Потрібна профілактика важких захворювань, а для цього — діагностична апаратура, фахівці-медики, що могли б охопити буквально всіх потерпілих. Потрібні нові клініки, адже багатьом людям необхідно перебувати під постійним наглядом лікарів. Треба навчити людей правильно харчуватися, щоб у раціоні був повний набір амінокислот: бобові, м'ясо, риба, рослинні олії, щоб були вітаміни, мікроелементи й антимутагени — червоні овочі і фрукти. Але якщо західна людина за рік з'їдає пару центнерів овочів і фруктів, то в нас — 15–20 кілограмів, тобто дуже мало.
Фахівці Центру радіаційної медицини багато зробили для того, щоб зменшити масштаби лиха, завданого катастрофою, але їхніх зусиль недостатньо для всіх регіонів України, постраждалих від радіації. На жаль, увага до Чорнобиля з боку держави різко зменшилася.
Не можна забувати, якою трагедією стало переселення для поліщуків. Звиклі жити на болотах і в лісах, вони опинилися в степу. Психологічна канва їхнього життя виявилася перекрученою, віра у вічні цінності — рідну домівку, рідний край, землю — підірваною. Навіть їхні хвороби — це наслідок накладання власне радіогенних і психологічних факторів, пов'язаних з невпорядкованістю, почуттям приреченості. Їхнім душевним станом не дуже-то і переймаються. Спочатку запровадили безліч пільг, потім їх поступово відібрали. Раніше Верховна Рада напередодні кожної річниці Чорнобиля влаштовувала парламентські слухання, під час яких обговорювали проблеми чорнобильців. Тепер, у цій політичній колотнечі, їх скасували. А горезвісні «чорнобильські» гроші (так звані «гробові») доцільніше було б свого часу асигнувати на створення лікарень, на розвиток районів. Коли визначали «зони», вирішили не удосконалювати інфраструктуру, не проводити газ і не класти асфальт там, де немає перспектив розвитку. Тепер у цих районах жителі опалюють хмизом, а радіоактивною золою удобрюють городи...
Зона є зона
Що робити з тією «зоною», з реактором? Це неабияка проблема. Саркофаг — небезпечний об'єкт, у ньому утворилося понад тисячу квадратних метрів щілин. Тепер над ним вирішили звести нову споруду, але це половинчасте рішення. Залишки реактора треба розібрати — то непроста робота, пов'язана з високим рівнем опромінення, тому потрібно створювати особливу робототехніку. А потім з частин реактора спеціальне підприємство виготовить компактні форми високорадіоактивних відходів для вічного захоронення. Це технічно надто складне завдання, та й у світі немає подібного досвіду.
Чорнобильська територія забруднена дуже сильно, найбільш небезпечними є плутоній й америцій, тому що період їхнього напіврозпаду надто великий. Потрібно вміти стримувати поширення цих радіоактивних «плям», але радіація проникає в ґрунтові води, радіонукліди переносяться перелітними птахами, а Дніпро несе стронцій і цезій у Чорне море. І хоча радіонуклідів мала кількість, діють вони на велике число людей. Недарма кажуть, що аварії такого масштабу можуть дозволити собі хіба що дуже багаті країни! Щоб очистити середовище від плутонію, потрібні мільярди. Але ми можемо порівняно легко позбутися кадмію, ртуті, інших шкідливих факторів. Але ми й цього не робимо.
Далеким від ідилії є життя самоселів. Єдине, що втішає,— молодь туди не їде. Старше покоління менше потерпає від радіонуклідів, тому очікувати там великих трагедій не варто. Потрібно пояснювати людям, чим небезпечне життя в «зоні», де дуже високий рівень радіації, і всіляко перешкоджати тому, щоб вони запрошували до себе онуків на канікули.
Що з цією «зоною» робити? Була ідея — перетворити в «екологічно чисту галявину». Утопія, оскільки прибрати плутоній звідти неможливо. Можна хіба що влаштувати заповідник особливого типу для дослідження впливу дуже віддалених наслідків опромінення на різні біологічні об'єкти. Виявилося, на щастя для нас, що сама природа утримує радіонукліди значно надійніше, ніж це вміє людина. Жити там люди не зможуть протягом тривалого часу: орні землі загублено, як і води (тому що на дні водойм — радіоактивний мул), ліс зіпсований. Шкода самобутньої культури поліщуків — безсумнівно, це для нас велика етнічна втрата. «Зону» обжили дикі кабани, лосі, вовки, козулі. Завезли туди і коней Пржевальського, вони дали поголів'я, навіть навчилися захищатися від вовків.
Хоча в багатьох місцях України радіоактивність не виявлена, у 300 населених пунктах, трапляється, корови дають молоко більш високої радіоактивності, ніж припустимо. У Києві цілком прийнятний рівень радіації — у найбільш чистих місцях буває 8–9 мікрорентгенів на годину. Головне, не одержати дозу з продуктами харчування, привезеними стихійними торгівцями з районів, близьких до Чорнобиля. Гриби там дуже забруднені радіонуклідами, а також і лісові ягоди — чорниця, брусниця, ожина. Підступно радіоактивним є березовий сік — у ньому міститься стронцій, що його не визначає звичайний дозиметр.
Радіоактивність впливає на клітину таким чином, що спричинює спадкові зміни. Дуже сильно змінюються властивості таких організмів, як фітопатогенні гриби, віруси, бактерії. Тому цілком можна припустити можливість активізації збудників якихось незвичайних хвороб. Сама собою «зона» може стати небезпечною з погляду епідеміології. За цим також потрібно здійснювати контроль, досліджувати, як впливає радіація на популяції і види: може статися навіть виродження окремих з них.
Нам в Україні потрібна політика екологізації. Та тепер для цього не робиться нічого.
Ірина КИРИЧЕНКО
також у паперовій версії
читайте:
назад »»»
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».