ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
ВІДКУПИВСЯ ВІД СЛУЖБИ... КАБАНЧИКОМ
Нині в парламенті зареєстровано законопроект «Про компенсацію замість проходження строкової військової служби», автором якого є народний депутат Віктор Лещенко. Сама лише назва може будь-кого заінтригувати. Та ще більш цікавим є його зміст.

Нині, щоб розшукати, затримати й доправити до військових комісаріатів громадян, які ухиляються від виконання військового обов’язку доводиться залучати працівників держструктур, міліції, військових. Та навіть коли призовника спіймали, він має змогу навмисно зволікати з медичним оглядом до закінчення призовної кампанії.
Ухвалення закону «Про компенсацію замість проходження строкової служби» дасть змогу значній частині порушників, сплативши компенсацію, вирішити питання військової служби в правовому полі.
Що ж слід розуміти під словом «компенсація»? Якщо називати речі своїми іменами — юнакові відкривають лазівку, аби відкупитися від служби в армії. Прибічники проекту стверджують, що завдяки цьому закону покращиться фінансове забезпечення армії, буде усунута соціальна несправедливість, яка виникла між тими, хто служить, і тими, хто зумів ухилитись від армії, давши хабара працівникам військових комісаріатів чи іншим посадовцям, причетним до призову.
— Буде краще, коли людина матиме змогу офіційно сплатити певну суму грошей до державного бюджету і спатиме спокійно, знаючи, що її совість чиста перед законом,— вважає приватний підприємець Іван Дорожнюк.— Я обома руками за такий закон, бо в мене підростає син, і я не хочу, щоб він будував дачі генералам. Зрештою, відпаде необхідність давати «на лапу» тим, хто має змогу звільнити від армії.
Виникає закономірне запитання: та чи так це?
Якщо народні депутати підтримають цей законопроект і він трансформується в закон, який підпише Президент України, його поява ще більше поглибить соціальну нерівність між громадянами призовного віку, яка вже давно панує в Україні. До речі, це відбувається щоразу після внесення змін і доповнень до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» (а всього депутати ухвалили їх аж чотирнадцять!)
Нині понад 40 категорій співвітчизників мають право на відстрочку від призову або ж взагалі звільнені від нього, тоді як у Конституції України чорним по білому записано, що «військова служба є священним обов’язком кожного громадянина». Інакше, як моральним знущанням над молодими людьми, яким не поталанило потрапити до тих сорока категорій, наявність цієї статті в Основному законі важко назвати. А як сприйматиметься це положення в разі схвалення «відкупного»?
Крім того, наше військо на 80–90 відсотків складається з вихідців з робітничо-селянських верств. Щороку заможних людей стає дедалі більше — тих, хто працює в середньому і великому бізнесі. Але їхні сини до війська не поспішають. Гадаю, що після затвердження закону, про який ідеться, заможні батьки завжди зможуть домовитися з відповідними посадовцями, які за значно меншу суму допоможуть їхнім чадам ухилитися від служби. За поки що офіційно не підтвердженою інформацією сума викупу, яку намагатимуться запровадити народні обранці, становитиме близько 30 тисяч гривень. Хто зможе викласти стільки грошей? Звісно, що простим селянам, рядовим працівникам бюджетних установ вона не по силі. І тоді «священний обов’язок» виконуватимуть лише сини тих, хто належить до знедолених верств населення: а їх, на жаль, в Україні вистачає.
До речі, не слід забувати, що в нашій державі — наскрізь корумпованій — вже давно сформувався «ринок», на якому в ролі покупців виступають батьки призовників, а в ролі продавців — члени призовних комісій. Більш того, відомі й суми «компенсаційних»: вони залежать від того, де живе юнак. Скажімо, в сільських районах отримати військовий квиток можна і за 200–300 «зелених», а інколи і за кабанчика. А ось в містах цієї суми замало: потрібно викласти 500–800 доларів. Ну а в Києві і цієї суми не вистачить. Тож чи не краще селянинові до вже «встановлених» 200 «баксів» ще трохи додати і викупити свого сина? І той, кого приваблює подібний бізнес, залюбки посприяє йому, справедливо вважаючи, що краще 400–500 доларів у власній кишені, аніж 30 тисяч, але в бюджеті держави.
— Практика свідчить, що в хабарників, яким доручено комплектування нашого війська, совість ніколи не прокидається і вони «деруть» з людей гроші доти, доки не потраплять на «гачок» до правоохоронців,— каже полковник запасу Віктор Левчук, який протягом 30 років викривав подібні злочини і добре знає психологію здирників.
За офіційною інформацією, нині від виконання задекларованого священного обов’язку ухиляється близько 100 тисяч юнаків, серед яких чимало й таких, котрі давно мали відслужити. Чинне законодавство зобов’язує правоохоронні органи розшукувати їх і доправляти на призовні дільниці. Але вони почуваються як риба у воді: міліції й без них роботи вистачає. Тож чи не доцільніше було б внести певні зміни й доповнення до законів, щоб припинити відкритий саботаж? Навіть після схвалення «відкупного» закону «бігунів» не поменшає. Не секрет, що більшість допризовників, які віддають перевагу маминим пирогам, а не солдатській каші, ладні викласти 30 тисяч гривень, щоб не служити у війську.
А як ставляться до проекту «компенсаційного» закону представники влади й військові?

Георгій Крючков, голова комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони четвертого скликання:
— Якщо таке станеться, то це буде узаконене державою хабарництво. Роль хабарника виконуватиме вона сама. Як на мене, то після затвердження цього закону наші парламентарі не матимуть морального права говорити про боротьбу з корупцією. Хіба можна узаконювати торгівлю Вітчизною? «Відкупний» закон ще більше поглибить прірву, яка розділяє наших громадян, морально принизить сотні тисяч людей, котрі ледь зводять кінці з кінцями. Сподіваюся, що у депутатів вистачить здорового глузду, аби його відхилити. А Міністерству оборони, яке, як мені відомо, є ініціатором його ухвалення, пораджу вирішувати проблеми фінансового забезпечення власних потреб дещо інакше.

Полковник Олексій Таран, командир з’єднання:
— Як посадова особа я зобов’язаний підтримувати в частині бойову готовність, належне виконання покладених на неї обов’язків. Для мене головне, щоб молоді люди сумлінно служили. А хто це буде, не так вже й важливо. Принаймні, так мені здається. Врешті-решт я маю виконувати накази старших начальників, вимоги чинного законодавства, а не дискутувати з приводу законів.

Майор Олексій Мовчан (прізвище зі зрозумілих причин змінено):
— У військовому комісаріаті я прослужив 14 років і можу впевнено сказати таке: цей закон не те що не викорінить серед нашого брата корупцію, а поглибить її.
...Прихильники вищезгаданого законопроекту посилаються на подібну практику в деяких країнах світу. Але ж кожна країна має свої особливості, у кожного народу свій менталітет, традиції. Для українців захист рідної землі завжди вважався святою справою. Споконвіку за Вітчизну йшли на смерть. Згадаймо хоча б часи козаччини. І нам не потрібно сліпо копіювати чужий досвід — нам треба пам’ятати й шанувати найкращі традиції свого народу.

Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• ЛЕГЕНДАРНОМУ АВТОМАТОВІ КАЛАШНИКОВА — 60 РОКІВ
• КОМУ ЗАВАЖАЄ ПРО?..

назад »»»