ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
500 - Ошибка: 500 500 - Представление не найдено [name, type, prefix]: article, shtml, contentView Вы не можете посетить текущую страницу по причине:

просроченная закладка/избранное

поисковый механизм, у которого просрочен список для этого сайта

пропущен адрес

у вас нет права доступа на эту страницу

Запрашиваемый ресурс не найден.

В процессе обработки вашего запроса произошла ошибка.

Пожалуйста, перейдите на одну из следующих страниц:

• 
  Домашняя страница

Если проблемы продолжатся, пожалуйста, обратитесь к системному администратору сайта и сообщите об ошибке, описание которой приведено ниже.. Представление не найдено [name, type, prefix]: article, shtml, contentView
Заможна, стабільна та досить інтегрована Європа живе без глибоких внутрішніх конфліктів. Навіть війна на Балканах не потривожила європейців, проте останнім часом Євросоюз виявляє все більше ознак стурбованості.

Отже, чого нині бояться в Європі? Експерт з питань безпеки, викладач Боннського, Оксфордського і Кембриджського університетів Віктор Мауер вважає, що на просторі «від Великої Британії до Польщі й Чехії утворився центр світового джихаду». Найбільшу загрозу становить тероризм. За інформацією Інституту проблем безпеки, створеного Євросоюзом, для ісламських терористів Європа є базою, яку вони використовують для підготовки, транзиту, збирання коштів, відпочинку і рекрутування. Вона також є об’єктом стратегічних цілей, у чому пересвідчилися Мадрид і Лондон. Але, на думку експерта, цим не вичерпується загроза європейському континенту.

«Больові» точки
Надалі залишаються «замороженими» конфлікти, здатні вибухнути у будь-який момент: Косово, Придністров’я, Карабах, Південна Осетія, Абхазія. На Близькому Сході ось-ось розпочнеться ланцюгова реакція загострення протистояння. Є ще й Іран: у зоні досяжності його ракет Європа не може почуватися безпечно. Тривогу викликають злиденність і нестабільність африканських держав та нелегальна імміграція з цього регіону, що примножує проблеми, пов’язані з існуванням мусульманської меншини у Європі. А ісламські анклави розростаються від Іберійського півострова до Скандинавії, на континенті утворюються гетто, які стають інкубаторами джихаду.
Глибоко стурбовані в Європі й енергетичною залежністю від Москви. У цьому аспекті Росія сама для себе становить проблему: імперські інстинкти та інтенсивне озброєння, активізація відносин з державами-ізгоями, спроби ведення двосторонніх сепаратистських ігор з європейськими партнерами з метою розколоти ЄС ізсередини — це лише неповний набір засобів «нової-старої» кремлівської політики.
Різноманітні мафіозні угруповання займаються контрабандою зброї, наркотиків, емігрантів і фінансовими операціями на підтримку терористів. Усе реальнішою стає імовірність застосування зброї масового ураження, врешті, викликає страх і загроза епідемій.
Як зазначив Віктор Мауер у своїх рекомендаціях для Європейської комісії з питань безпеки спроби нейтралізувати загрозу в окремих державах виявились недієвими. Будь-яка небезпека в епоху глобалізації має новий вимір. Щоб упоратися з проблемами, європейські країни потребують плану дій, навколо якого могли б об’єднатися військові, поліцейські, аналітичні сили, розвідувальні й антитерористичні служби і навіть економічна розвідка, аби позбавити терористів, або мафію, фінансових джерел. Однак у Європі вже кілька років поспіль тривають безрезультатні спроби створити стратегію безпеки і втілити її в реальних воєнних структурах. Бюрократична машина ЄС може опрацьовувати концепцію роками, а тим часом на європейців чекає небезпека.

Під захистом НАТО
Після Другої світової війни Європа зосередилась на економіці і торгівлі, погодившись на роль військового карлика під захисною «парасолькою» НАТО. Проте спроби закласти хоча б фундамент європейської системи безпеки зазнали фіаско. Французький проект Європейського оборонного союзу замінив Західноєвропейський союз, у якому об’єдналися Франція, Велика Британія, країни Бенілюксу, ФРН й Італія. У цій ситуації країни Європи почали створювати власну концепцію безпеки, найважливіша серед яких французька ядерна стратегія, за задумом генерала де Голля, мала бути гарантією того, що «загроза на всіх азимутах» буде нейтралізована.
Навіть після закінчення «холодної» війни перелому не сталося. Європа надалі не могла розвинути свою концепцію безпеки, яка дістала назву ESDI (Європейська ідентичність безпеки й оборони). Цей проект, автори якого повністю спиралися на засоби, структуру й оборонний потенціал НАТО, розвіяв ілюзію здатності Західноєвропейського союзу закласти хоча б основи європейської безпеки. Розвиток оборонної політики Союзу блокувала позиція Великої Британії, більше пов’язаної з трансатлантичною концепцією, ніж з континентальною. Зміни настали після двостороннього французько-британського саміту 1998 року у Сен-Мало. Тоні Блер і Жак Ширак погодились перенести тягар відповідальності за європейську безпеку з Західноєвропейського на Європейський Союз. Учасники Вашингтонського саміту НАТО в березні 1999 року дозволили ЄС провести операції з кризового реагування. Завдяки цьому наприкінці 1999-го були створені європейські сили швидкого реагування.
«Європа ще ніколи не була такою заможною, вільною і безпечною»,— констатували у грудні 2003 року автори Європейської стратегії безпеки — у першому комплексному документі, створеному за зразком державної стратегії США 2002 року. Проте неможливо позбутися враження, що в питанні безпеки Європа, як і під час «холодної» війни, ховається під парасолькою НАТО, а ефективність європейської політики безпеки й оборони є сумнівною. Зусилля слабкої оборонної інфраструктури ЄС не можуть замінити твердих гарантій НАТО: 50-тисячні сили швидкого реагування, які пройшли бойове хрещення під час операції в Македонії, є лише символічним внеском ЄС у європейську безпеку. Торішня стабілізаційна операція з підтримки місії ООН у Конго (дві тисячі військових, головним чином з Німеччини і Франції), місії у Молдові й Боснії та Герцеговині засвідчили, що оперативні можливості спільноти перебувають у зародковому стані. Невирішеною є й проблема ролі НАТО і США в європейській концепції безпеки. Допомогти позбутися сумнівів могла б європейська конституція, у якій була б чітко визначена роль Північноатлантичного альянсу в системі європейської політики безпеки.

Мінорна мелодія
Повільне формування стратегії європейської безпеки зумовлене кризою трансатлантичних відносин, яка досягла кульмінації під час інтервенції США в Іраку. Відтоді ЄС і Сполучені Штати шукають формули співпраці НАТО і Європи, але лише в останніх пропозиціях Інституту дослідження проблем безпеки ЄС був сформульований постулат про створення оборонних сил на основі «компліментарності і партнерства з НАТО». Виникла нагальна потреба реалізації цієї тези, оскільки, за словами одного з американських експертів, стан атлантичних оборонних відносин скидається на «надгробну промову Америки над оборонною політикою Європи». Це тим прикріше, що об’єднані сили Німеччини і Франції становлять найбільшу, після США, військову потугу в світі.
На думку більшості експертів, європейська система безпеки мусить перебувати в тісному зв’язку з НАТО. Північноатлантичний альянс і ЄС провадять спільну воєнну кампанію в Афганістані. Але ця місія досить слабко підготовлена і може завершитись поразкою, яка спричинить кризу в НАТО. Наміри Сполучених Штатів розмістити в Польщі й Чехії елементи протиракетного щита активізували дискусію про безпеку в Європі. Проте важливо, аби вона не перетворилась у сварку, оскільки Німеччина й Італія не задоволені тим, що не відбулися консультації щодо цих планів з членами Євросоюзу. Якщо Польща, Чехія та Велика Британія змагатимуться за статус найбільш привілейованого союзника США, то робота над створенням оборонних структур Європи буде загальмована.

Приречені на співпрацю
Зрештою, європейці і американці розуміють необхідність взаємодії структур НАТО і сил безпеки Євросоюзу. У 2003 році програмою «Берлін плюс» були визначені час і спосіб використання європейськими державами активів Альянсу. Але лише співпраця НАТО і європейців у Косові й Афганістані наповнила положення документа реальним змістом.
Ведучи мову про конфлікт цивілізацій, Самуель Гантінгтон наголосив, що людська спільнота приречена на співпрацю, а ЄС має шанс створити у ХХІ столітті не так противагу, як доповнення до гегемонії Америки. Збігнев Бжезинський віддавна застерігає, що між Європою і Далеким Сходом виникатиме зона потенційних конфліктів, у якій «Америка може зіткнутись зі світом ісламу». Якщо поглибляться розбіжності між США і Європою, НАТО втратить своє значення, а це загрожуватиме насамперед європейським країнам, але може покласти край і американській гегемонії у світі. Небезпека, яку мусить подолати Євросоюз, перевищує можливості навіть об’єднаних європейських сил. Шляхом до вирішення проблеми може бути лише подальша інтеграція.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ДОРОГУ ЖІНКАМ!

назад »»»