ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА CIM’Я
БЕЗ ПЕРШОЇ ЧАРКИ НЕ БУДЕ Й ДРУГОЇ
Скільки б рідні не вмовляли п’яницю не пити оковиту, а погана звичка, що калічить життя йому і близьким, залишається. Проте позбутися її, навіть не вживаючи пігулки, як виявляється, можна. У цьому я переконалась, завітавши до Київського співтовариства анонімних алкоголіків і вислухавши їхні історії.

Історія перша
Його хвороба на алкогольну залежність тривала 25 років. Тоді для Олександра бочки горілки було замало. Запої, що змінювалися важким похміллям,— усе, що він може згадати за ті роки. Але нині, дякувати Богові, п’ятдесят грамів для нього вже забагато. Другий рік поспіль чоловік краплі в рота не бере. Розпочати тверезий спосіб життя йому, як і багатьом іншим, допомогли такі самі, як і Олександр, колишні... «алконавти».
— Уперше я випив горілки в 13 років. Відтоді без спиртного не уявляв життя,— розповідає 39-річний Олександр.— Мої батьки на той час обіймали високі керівні посади, а на моє виховання, на жаль, часу в них не вистачало.
У 24 роки чоловік відчув, що життя скінчилося. Скрізь — і на роботі, й вдома — пиятика призводила до проблем і неприємностей. Усі зароблені на нафторозробках Сибіру чималі гроші він пропив. Дійшла черга до квартири, яку молодик теж спустив за чарку.
— Одного дня я усвідомив, що так далі жити не можна,— продовжує він.— Вирішив закодуватися, пройшов курс голковколювання. Протримався рік. Проте кайф від спиртного замінив наркотичним, а потім знову став зазирати до пляшки.
На той час хворий на алкогольну залежність боявся від печії вранці не прокинутися, тому клав під подушку невелику пляшчину, щоб учасно похмелитися. Інакше мучили жахи і видіння. Згодом погодився підшити ампулу.
— Однак через півроку хильнув пива і з тяжким отруєнням потрапив до наркодиспансеру,— веде далі колишній недужий.— Мені допомогли, але алкогольна залежність лишилася. Щоб повернутися до здорового способу життя, Олександр звертався до наркологів, ходив сповідуватися до церкви, шукав порятунку в народних цілителів і знахарів, які «викачували» хворобу яйцем. Проте ніщо не допомагало — продовжував випивати.
— Допиячився до білої гарячки, навіть хотів покінчити життя самогубством,— пригадує він.— На щастя, мотузка, що прив’язав до люстри, обірвалась. Якби два роки тому мене не привели до співтовариства анонімних алкоголіків, мабуть, мене на світі вже не було б. Там, розповідаючи один одному історії своєї хвороби, він зрозумів, що минуле не має влади над ним. Поступово запропонована програма «12 кроків алкоголіків» не лише змінила його погляди і ставлення до життя, а й характер. Почав працювати. А якось на конференції анонімних алкоголіків зустрів 41-річну Катерину. Кохання виникло, як кажуть, з першого погляду. Влітку торік вони відсвяткували «безалкогольне весілля». Відтоді, як стверджує Олександр, у них із дружиною з’явилась стійка відраза до алкоголю. Зараз їхня родина чекає на поповнення.
— Я ніколи не сподівався, що можу стати батьком,— каже чоловік.— Тепер я однією рукою тримаюсь за Бога, а іншою — за своїх друзів, анонімних алкоголіків. Отже, взяти чарку мені немає чим...

Історія друга
Ще в дитинстві Марина зрозуміла, що мати її недолюблює. Щоб не зробила донька — чи то у хаті прибере, чи займеться господарськими справами — все не так. Їй здавалося, що вона гірша за інших дітей, росла, як оте гидке каченя.
— Навіть у 16 років, коли почала з дівчатами ходити на танці, хлопці на мене не звертали уваги і я самотньо підпирала стіни сільського клубу,— пригадує жінка.— Щоб почуватися впевненіше, випивала склянку «чорнила». Тоді непривітне житейське море було мені по коліна.
У 20 років Марина вийшла заміж, народила сина, але сімейна ідилія тривала недовго. Коханий чоловік почав зраджувати і піднімати руку на молоду дружину.
— Я знову потяглася до рятівної чарки,— продовжує вона.— Лише в нетверезому стані не боліли душа і тіло. Тоді я зрозуміла: щоб не мати проблем, треба випити. Її запої тривали по два тижні, а недоглянутий голодний син тікав від постійних сімейних сварок і бійок з дому. Якось, протверезівши, Марина помітила, що її дев’ятирічна дитина десь забарилась. Коли хлопчина повернувся, то сказав страшне: «Мамо, від такого життя я хотів кинутися під машину...» Від цих моторошних слів вона неначе прозріла і тоді вперше звернулася за допомогою до медиків. Та, на жаль, лікування не дало бажаного результату. Через пиятику, крім сестри і сусідки, від неї всі відвернулися.
— Навіть розлучення з чоловіком-деспотом не змогло відірвати від чарки,— зізнається Марина.— Влітку 1999 року, коли синок відпочивав у санаторії, я пішла до лісу, що на Лісовому масиві, аби остаточно розквитатися із «зеленим змієм» — накласти на себе руки. Там зустріла бомжів і забула, чого туди прибігла. Пам’ятаю лише, як ходила з ними просити у людей їсти. А коли за десять днів повернулася додому, згадала, що сьогодні маю зустрічати на вокзалі сина.
Цього разу її хлопчик ледь впізнав матір. Він узяв із неї слово, що більше вона ніколи не питиме. «Мамо, я молюся за тебе, щоб ти була тверезою»,— сказав син.
— За порадою сестри прийшла до анонімних алкоголіків,— розповідає жінка.— Тут крізь призму таких самих, як я, побачила власні недоліки. Нині спиртне для мене не існує. Не дивуйтесь, але коли я вперше нагодувала синочка смачним обідом, то відчула справжню радість життя.
Зараз Марина працює будівельником, непогано заробляє, а її кровинка навчається в університеті й не згадує того жахливого часу.
— Не п’ю спиртного майже п’ять років, бо розумію: не вип’єш першої чарки — не буде й другої,— переконливо стверджує жінка.

Історія третя
Інтелігентне подружжя полюбляло випити лише на свята. Потім щоразу, сідаючи до столу, заспокоювало себе, що від чарки коньяку для поліпшення настрою нічого не станеться. Проте після цього до тями Ольга і Андрій приходили... через тиждень. Дивувалися кількості розкиданих по квартирі порожніх пляшок. Тоді нарешті згадували, що треба на роботу.
— Аби не було зайвих питань на наших відповідальних посадах, упродовж 15 років ми купували лікарняні,— розповідає Ольга.— Хоча на роботі чоловіка здогадувались, що до чого... Його неодноразово попереджували. За місцем роботи нам виділяли гроші на лікування, але ми знову і знову потрапляли в залежність від алкоголю.
Син-студент зненавидів батьків, бо їхнє постійне пияцтво не давало йому змоги вчитися, тож інститут усе-таки довелося залишити.
— Що з нами відбувалося під час запоїв, ми не пам’ятали,— каже Ольга.— Проте відчували, що здоров’я різко погіршується. У мене з’явилася виразка шлунка, почалися кровотечі, виникала алкогольна агресія, яка часом закінчувалася епілептичними нападами.
Під час чергової пиятики дружина розбила чоловікові голову, довелося йому лягати під крапельницю. Коли їй після застуди довелося зробити рентген, то з’ясувалося що в жінки поламані ребра.
— Аби полишити згубну звичку, ми вирішили купити машину,— згадує Ольга.— Проте це не допомогло. Тільки у товаристві анонімних алкоголіків зрозуміли, що взагалі не можна й краплі брати до рота, бо горілка перетворює нас на монстрів. Тепер ми понад три роки не заглядаємо в чарку, а в сина є можливість закінчити інститут. Якщо наш досвід допоможе комусь позбутися згубної звички, щиро радітимемо за них.
У колі однодумців
Клуби анонімних алкоголіків виникли в Америці 70 років тому, коли зустрілися два товариші по чарці — біржовий маклер Білл і хірург Боб. Чоловіки домовилися, що разом, розповідаючи один одному про свої проблеми, вони позбудуться алкогольної залежності.
Нині такі клуби є в 68 країнах світу і об’єднують 2,5 мільйона членів. За офіційною статистикою, в Києві на обліку перебуває понад 20 тисяч хворих на алкогольну залежність, хоча насправді їх набагато більше. Першим кроком до позбавлення від страшної недуги є бажання людини покласти край випивкам. 20 років у столиці функціонує спеціалізоване співтовариство анонімних алкоголіків. Проте його діяльність не відома широкому загалові. Хворі на алкоголізм щоразу починають свої заняття з молитви про душевний спокій. Потім розповідають один одному, скільки часу вони не випивають і як радіють життю. Не соромляться називати себе алкоголіками, але, дякувати Богові, колишніми. Навіть найстрашнішу біду можна здолати разом, якщо самому це не під силу.

Лана КОВАЛЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• І ЗАЛИШИТЬСЯ ДОБРА ЗГАДКА

назад »»»