ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
КОЖНОМУ — СВОЯ ПРОГРАМА
У кожного інваліда своя біда. У спинальників одна, у незрячих — інша, в тих, у кого уражений орган слуху, ще інша. Та навіть у людей з однієї групи захворювань теж біда виявляється по-своєму. Інакше кажучи, ми багато говорили про реабілітацію інвалідів узагалі, а тим часом допомагати поновити певні функції організму, компенсувати втрати працездатності кожному треба індивідуально залежно від ступеня захворювання. Тож давно назріла проблема впровадження індивідуальних реабілітаційних програм для людей з обмеженими можливостями.

Невипадково уряд своєю постановою № 757 затвердив Положення про індивідуальну програму реабілітації інвалідів. Відповідно до Положення для кожного інваліда передбачається створити індивідуальні соціальні, медичні, психологічні та правові умови реабілітації. При цьому визначається механізм як виконання, так і фінансування індивідуальних програм. Що це за програми?
Йдеться про комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів із визначення порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда. Така програма розробляється для повнолітніх інвалідів медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), для дітей-інвалідів — лікарсько-консультативною комісією (ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання хворих. Фахівці згадуваних комісій роз’яснюють інвалідові мету програми, її завдання, очікувані результати й порядок виконання.
Індивідуальна програма складається за участю інваліда (чи законного представника дитини-інваліда) із залученням, за потреби, спеціалістів з охорони здоров’я, органів соцзахисту, державної служби зайнятості, органів ПФУ, представників фондів соціального страхування та інших органів, які провадять діяльність у сфері реабілітації інвалідів. Так робиться, щоб усі, хто опікується інвалідами, були в курсі й діяли злагоджено. І сам хворий знав, що за програма, як її виконувати, чого від неї чекати. Більше того, він одержує на руки примірник програми як керівництво до дії, а лікувально-профілактичні заклади, органи праці та соціального захисту населення за місцем проживання — копії цього документа, щоб знати і вести підопічного по життю.
Самі розумієте, така програма не є документом, який у примусовому порядку має нав’язуватися неповносправному до виконання. Якщо вона з певних причин його не влаштовує, він може від неї відмовитися повністю або частково. На вимогу інваліда, в разі необхідності, вона має оперативно коригуватися. Адже, крім загальних заходів, кожна людина сама краще знає, від чого їй добре, а від чого — навпаки. Якщо особу не влаштовує через ті чи інші причини передбачений програмою вид, форма, обсяг або місце проведення реабілітаційних заходів, вона може обрати саме те, що її найбільше влаштовує, від чогось взагалі відмовитися.
Тому ніхто не повинен дивитися на такі речі як на звичайну примху. Досвід доводить, що зазвичай всі інваліди прагнуть пройти курс реабілітаційних заходів, відновити, наскільки це можливо, втрачені функції організму, повернутися до активного життя. Тож до складених програм треба підходити творчо.
Особисто бачу позитив у схваленні такого Положення в тому, що ми від загальних розмов про реабілітацію перейшли до конкретики, аби поза реабілітаційним полем не залишилася жодна людина, котра потребує допомоги. Індивідуальна реабілітація інвалідів проводитиметься за рахунок державного та місцевих бюджетів, деяких інших джерел.

Лідія РУТА
також у паперовій версії читайте:

• ДЕНЬ СУСІДІВ — ЩОДНЯ
• НЕ ВТРАТЬТЕ ШАНС!

назад »»»