ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
КАРЛ МАННЕРГЕЙМ — ЛЕГЕНДА СТОЛІТТЯ

Днями виповнилося 140 років від дня народження шведа, котрий став батьком сучасної Фінляндії. ЮНЕСКО проголосила 2007-й роком Маннергейма. Доля дає шанс багатьом. Одні сповна використовують його, інші марнують цей зоряний дарунок чи проходять повз нього, не помічаючи. Карл Маннергейм, один із наймасштабніших та найяскравіших політиків, реалізував історичну місію, що дісталася йому, блискуче і сповна.

Шведському аристократові, генералові російської армії випало відстояти й утвердити незалежність своєї батьківщини — Фінляндії в найскладніших умовах: спочатку в полум’ї громадянської війни, що розгорілося після революції в Росії 1917 року, згодом, маневруючи між двома світовими агресорами — СРСР і Німеччиною, чергуючи збройну боротьбу з мудрими компромісами.
Історичне надзавдання Маннергейм виконав, спираючись, з одного боку, на імператив noblesse oblige (що буквально означає «шляхетне походження зобов’язує»), з іншого,— на відвагу і цілеспрямованість військового. Вождь нації, котрий стояв над політичними суперечностями, він легко приходив у владу і так само легко полишав її, щоразу здобуваючи все більшу пошану співвітчизників. Двічі обіймав найвищі посади в державі: регента і президента. Утримався від спокуси стати диктатором або вождем, як це зробили чимало тогочасних керівників європейських країн. Був нагороджений 123 орденами й медалями, в тому числі орденом Святого Георгія ІV ступеня. 1922 року доповнив свій фамільний герб гаслом: Candida pro causa ense candida («За чисту справу — чистою зброєю») і намагався дотримуватися його протягом усього життя.
Карл Ґустав Еміль Маннергейм народився 16 червня 1867 року в родовому помісті Лоухісаарі поблизу Турку — найстародавнішого міста Фінляндії. Як третя дитина в сім’ї графа Карла Роберта і графині Елен, успадкував титул барона. Став першим із трьох поколінь Маннергеймів, хто присвятив себе військовій кар’єрі. 15-річним хлопцем вступив до Фінляндського кадетського корпусу. 1887-го молодий дворянин став юнкером Миколаївського кавалерійського училища. Через два роки після випуску став корнетом розквартированого в Польщі Александрійського драгунського полку. 1891-го Карл повернувся до Санкт-Петербурга і перейшов на службу до найблискучішого полку російської імператорської гвардії — кавалергардського. Через рік молодий офіцер одружився з донькою генерал-майора імператорської свити Анастасією Араповою. Згодом у них народилося дві доньки: Софія та Анастасія. Під час коронації Миколи ІІ у Москві поручик Маннергейм супроводжував балдахін, під яким урочистою ходою йшов самодержець, а коли його вінчали на царство в Успенському соборі Кремля, стояв на сходинці царського трону.
1904-го розпочалася російсько-японська війна. Барон пішов туди добровольцем. Подібні вчинки були характерні для багатьох російських офіцерів, котрі вміли відстоювати честь мундира. Навіть коли вони зі знатного роду.
Одразу по заверешенні бойових дій Карл Маннергейм за завданням Генерального штабу вирушив у експедицію з російського Туркестану від Самарканда через гористий і пустельний Західний Китай (його ще називали Застінним) до Пекіна. Мета цієї розвідувальної операції, що тривала з 1906 до 1908-го,— роздобути військово-політичні дані. Зокрема, про підготовку оборони тамтешньої частини Піднебесної, навчання її військ, ступінь колонізації північних провінцій Китаєм, а також з’ясувати, як місцеве населення ставиться до Росії. Окреме питання — вивчення шляхів (наскільки вони придатні для руху російських кавалерійських загонів). А ще подорожуючі мали суто наукове завдання: зібрати археологічні та етнографічні колекції для Національного музею Фінляндії, що створювали в Гельсінгфорсі.
Коли експедиція прибула до Таюаня (головного міста провінції Шаньсі), китайська влада намагалася переконати барона відмовитися від поїздки до монгольської святині — буддійського монастиря Утай-Шань, до Далай-лами ХІІІ (її метою було з’ясувати роль духовного лідера тибетців у русі тамтешнього населення до самостійності). Однак Маннергейм, який для конспірації називав себе вченим зі Швеції й навіть дорожні замітки писав шведською мовою, був непохитним. Тим часом Далай-лама призначив Карлові аудієнцію, під час якої з цікавістю розпитував про Росію та її імператора і передав йому дарунок — «хатан», тобто сувій білого шовку. Полковник у відповідь презентував духовній особі браунінг і навіть показав, як його заряджати.
Пройдений під час експедиції шлях Маннергейм наніс на карту, склав плани 20 китайських гарнізонних міст і детальний опис міста Ланьчжоу — потенційної військової бази, зробив безліч фотографій, зібрав чималий обсяг географічної та етнографічної інформації, склав фонетичний словник китайської мови.
Після завершення розвідувальної місії в Китаї барон повернувся на стройову службу. Його призначили командиром 13-го уланського Володимирського полку. 1910-го Карл Маннергейм отримав звання генерал-майора і став командиром лейб-гвардії Уланського Його Величності полку, дислокованого у Варшаві. Брав участь в Першій світовій війні. 1917 року в чині генерал-лейтенанта він командував корпусом.
Барон був везучою людиною. Біографи стверджують: шість разів він виходив із землянки, в яку потім улучав снаряд. На російсько-японській війні загинув один його ад’ютант, а під час Першої світової — троє. Якось кінь, на якому їхав генерал у горах, зірвався в безодню. Однак він устиг вхопитися за дерево, що росло над прірвою.
Російська революція змінила геополітичну ситуацію в Європі. Велике Фінляндське князівство, що понад століття (з 1809-го) входило до складу Російської імперії на правах автономії, вибороло незалежність. Держава, якій присягав Маннергейм, перестала існувати. А нова держава покликала його до себе на службу. 16 січня 1918 року фінський сенат призначив генерала головнокомандувачем. Під його керівництвом роззброїли і видворили розквартировану в Фінляндії 40-тисячну російську армію. За три місяці громадянської війни генерал розгромив фінську Червону гвардію. В урочистому наказі, виданому після святкування перемоги в Гельсінки, Маннергейм наголосив: «Завдання армії виконано. Наша країна є вільною. Скрізь — від лапландської тундри до Систербека майорить стяг Лева. Народ Фінляндії скинув столітні кайдани і готовий зайняти місце, яке належить йому по праву». Того ж року до Гельсінки прибув білогвардійський генерал Юденич і попросив допомоги в поході на Петроград, обіцяючи за це Карелію й порт Печенгу. Однак ні адмірал Колчак, який прямував до Москви із Сибіру, ні генерал Денікін, що наступав із півдня, не прийняли головну умову для спільного з фінами наступу на більшовицьку Росію — визнання суверенітету Фінляндії.
До липня 1919-го Карл Маннергейм виконував обов’язки регента. А 17 липня на зміну монархії в Фінляндії прийшла республіка. На президентських виборах він зазнав поразки. Відтоді аж до 1931 року Маннергейм відходить від активного політичного життя. Подорожує за кордоном, очолює фінську організацію Червоного Хреста.
На початку 30-х років минулого століття в цій країні посилився антикомуністичний рух, націоналістичні організації погрожували захопити владу. Щоб збалансувати ситуацію, 1931-го Маннергейма призначили головою Ради державної оборони і головнокомандувачем. За два роки він стає фельдмаршалом.
Патріот, досвідчений політик розумів, що Росія — біла або червона — ніколи не подарує Фінляндії свободу. Вже немолода людина, енергійно береться за реорганізацію армії, а з 1933-го керує будівництвом потужної глибокоешелонованої системи оборонних укріплень на Карельському перешийку за 32 кілометри від Ленінграда, відомої як «лінія Маннергейма». Її необхідність військовий чільник обґрунтував неминучістю війни з Радянським Союзом. До цієї смуги залізобетонних і гранітно-земляних фортифікаційних укріплень входило 25 вузлів спротиву, кожен із яких складався з трьох-чотирьох опорних пунктів. Вона виявилася ефективнішою, ніж аналогічні французька «лінія Мажино» і німецька «лінія Зігфріда».
У червні 1939-го фельдмаршал погрожував подати у відставку з посади голови Ради оборони, оскільки Фінляндія готувалася до Олімпійських ігор (вони мали проводитися на її території в 1940-му, але так і не відбулися через війну) і не виділяла достатніх коштів на оборону. Однак коли 30 листопада 1939 року радянські бомбардувальники атакували Гельсінки, Маннергейм одразу забув свою погрозу. На Карельському перешийку шість фінських дівізій протистояли 12-ти радянським, на півночі від Ладозького озера дві дивізії намагалися стримати наступ семи дивізій. Фіни боролися відчайдушно, вражаючи Європу військовою підготовкою, але сили були нерівні. Після закінчення радянсько-фінської війни 1939-1940 років обидві протиборні сторони були незадоволені компромісним мирним договором. Радянський Союз прагнув підкорити колишню російську провінцію, а та — знищити більшовизм і створити Велику Фінляндію. Водночас «Зимова війна» (так її називали фіни) значно підвищила популярність Маннергейма на батьківщині.
У Другій світовій війні Фінляндія воювала на боці Німеччини, однак була специфічним союзником. Формально не брала участі в реалізації «плану Барбароса». В серпні 1941 року, коли генерал-фельмаршал Кейтель вимагав наступати на Ленінград, Маннергейм відповів, що не має наміру переходити колишній державний кордон. Фіни не бомбардували й не обстрілювали місто на Неві. Згодом Карл Маннергейм відмовився перерізати Мурманську залізну дорогу, що сполучала Радянський Союз із Північним Льодовитим океаном (по ній йшов вантаж, який доставляли американський і британський конвой).
Маннергейм у листі до Вінстона Черчілля називав участь його країни у війні на боці Німеччини серією операцій, проведених задля безпеки Фінляндії. 75-річного Маннергейма у 1942 році призначили маршалом. На святкування його дня народження прибув Адольф Гітлер, але іменинник не дуже любив згадувати той візит. Найбільше враження на фінського чільника справила дієта фюрера: «У той час, як усі ми насолоджувалися смачними, хоча й простими стравами, Гітлер споживав вегетаріанську їжу, запиваючи її чаєм і водою», писав згодом у своїх мемуарах Карл. Відвідуючи Німеччину, Маннергейм знову зустрівся з Гітлером, а також з рейхсмаршалом Герінгом у його мисливському будиночку. Це був візит вічливості, дипломатичний хід — не дати втягнути фінів у військові дії.
Коли німці зазнали нищівної поразки на східному фронті, знадобився неабиякий дипломатичний хист Маннергейма, аби залагодити справу з СРСР. У серпні 1944-го маршал став президентом. Йому вдалося укласти сепаратний мир із Радянським Союзом. За підсумками війни Фінляндія втратила 12 відсотків території, загинуло майже 89 тисяч її військовослужбовців і 2,5 тисячі мирних жителів. Вона вийшла з війни 4 вересня 1944-го, продемонструвавши, як невелика країна, нечисленний народ зміг вистояти всупереч планам войовничих хижаків, що відвели їй роль жертви, і навіть сплутати їм карти — зірвати виконання секретного протоколу про розподіл сфери інтересів СРСР і Німеччини. Маннергейм переграв Сталіна і Гітлера, хоча це було зроблено ціною поступок.
Кажуть, історія не знає слова «якби». Однак воно мимоволі напрошується, коли порівнюють долі Фінляндії й України. Їхню незалежність більшовицька Росія визнала в один і той самий день — 31 грудня 1917 року. Україна мала чільника, наділеного не меншими чеснотами, ніж фінський лідер — гетьмана Павла Скоропадського, який навіть був однополчанином і другом Маннергейма.
Павло Скоропадський народився 3 травня 1873 року у Вісбадені в сім'ї предводителя дворянства. Походив із славетного шляхетського роду. 1893 року після закінчення Петербурзького Пажеського корпусу в чині корнета став командиром ескадрону кавалергардського полку. Брав участь в російсько-японській війні 1904-1905 років. У грудні 1905-го імператор Микола II призначив Скоропадського своїм флігель-ад’ютантом і водночас командиром 20-го драгунського полку. У 1912 році він отримав звання генерал-майора імператорського полку. Під час Другої світової війни командував кавалерійською дивізією. Був призначений командиром 34-го корпусу, що стояв на території України. У жовтні 1917 року Скоропадського обрали отаманом Вільного козацтва. Після більшовицького перевороту в листопаді 1917 року він зайняв позицію Центральної Ради і брав участь в організації оборони України від наступу більшовицьких військ.
Через незгоду з соціалістичними поглядами керівництва Центральної Ради, за погодженням з Німеччиною, яку вважав гарантом незалежності України, 29 квітня 1918 року здійснив переворот. Того ж дня Всеукраїнський з’їзд хліборобів проголосив Скоропадського гетьманом України. Цю державу визнали 25 країн. За сім місяців правління він доклав значних зусиль, щоб зміцнити державність, запровадив українську атрибутику, символіку. Проте йому, на відміну від Маннергейма, не вдалося покласти край більшовицькій агітації.
Восени біля українського кордону сконцентрувалося 80-тисячне більшовицьке військо, готове поспішити «на захист трудящих». Власних збройних сил Україна не мала — їх розпустили пацифісти Грушевський і Винниченко. 14 листопада 1918 року, намагаючись зберегти владу, гетьман проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією. Це поховало українську незалежність на довгі десятиріччя, а також призвело до повстання 13 грудня, коли в Києві було проголошено Директорію на чолі з соціал-демократами Петлюрою і Винниченком. Через невдалі спроби здобути волю Україна потрапила в нове колоніальне ярмо, де її чекали три голодомори, знищення еліти й селянства, Чорнобильська катастрофа. Однак головна відмінність між Скоропадським і Маннергеймом полягає не в тому, що останній продемонстрував більше державної мудрості й послідовності, а в фатальному трагізмі ситуації, в якій змушений був діяти гетьман. Росія за жодних умов не випустила б Україну з імперських обіймів, чого б їй це не коштувало. Україна й донині залишається для Москви стратегічним «об’єктом».
1946-го Маннергейм подав у відставку, відійшов від політичної діяльності й переїхав до Швейцарії, де жив у санаторії Валь-Монт. Помер 27 січня 1951 року. Його тіло було доставлено до Фінляндії й віддано землі з найвищими почестями. На його могилу й досі приносять квіти. В останні роки серед тих, хто таким чином віддає данину пам’яті національному герою Фінляндії, чимало росіян.

Надія БАРАБАШ
також у паперовій версії читайте:

назад »»»