ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
НАС У ДВЕРІ, А МИ — У ВІКНО...
Навесні й на початку літа Україну охоплює своєрідна європейська лихоманка. Навіть нинішня політична криза не стала цьому на заваді. Більше того, саме до Європи апелювали прихильники владної парламентсько-урядової коаліції, яких їхні політичні опоненти завжди підозрюють у симпатіях і орієнтації на Москву. Наскільки пригальмують наш шлях до Європи нинішні чвари на владному Олімпі чи навпаки — прискорять його ходу — покаже час.

У перші літні вихідні у країні вп’яте пройшов традиційний День Європи. Нещодавно (ще до третього указу Президента про вибори) відбулися парламентські слухання на тему «Інтенсифікація співробітництва України з Європейським Союзом у рамках єврорегіонів та перспективи транскордонного співробітництва», а також кілька засідань «круглого столу», на яких серед іншого було презентовано соціологічне дослідження щодо європейських прагнень пересічних українців і своєрідний звіт нашого зовнішньополітичного відомства про нову стратегію України стосовно європейської спільноти.
Цьогоріч святкування Дня Європи збіглось із 50-ю річницею підписання Римських договорів, які заклали основи для створення нинішнього Європейського Союзу. В різних заходах у межах Дня Європи в Києві взяли участь 27 країн (країни — члени ЄС, країни — кандидати на вступ до ЄС і Україна). Загальна кількість наметів, представлених у Європейському містечку, сягала п’ятдесяти, працювало дві школи європейських мов і два павільйони громадських дебатів. Крім офіційних церемоній, відбулись традиційні спортивні змагання й концертна програма.
Проте День Європи — то не Париж («свято, яке завжди з тобою» за влучним висловом класика), і кожне свято колись завершується, тож на тлі наших нелегких буднів є нагода поміркувати, як ми маємо рухатися у бік Європи, тим паче невдовзі буде укладено нову угоду про співпрацю між Україною та ЄС.
Про це — далі, а поки що про виступ заступника директора інституту соціології НАН України Євгена Головахи на одному із «круглих столів» науковців, де він презентував результати соціологічних досліджень «Україна— Європа». Ще у 2005 році Україна долучилася до «Європейського соціального дослідження», в якому беруть участь 24 європейські держави. За задумом ініціаторів проекту, періодичні дослідження з цієї тематики — це реальна можливість порівняти численні показники особливостей способу життя та масової свідомості громадян ЄС і України.
Завдяки отриманим даним ми можемо оцінювати місце, яке посідає Україна в Європі, і окреслювати шляхи до інтеграції українського суспільства у європейський соціальний простір. Відповідно до показників цього нового проекту, інтерес наших громадян до політики більший, ніж у країнах Євросоюзу. Напевно, вирішальну роль у зростанні цього інтересу відіграли останні президентські вибори. Саме після цього українці від практично повної недовіри до державно-політичних інституцій показали якийсь відсоток довіри. Однак правовій системі в більшості країн ЄС довіряють значно більше, ніж в Україні, а що стосується міліції, то такого низького рівня довіри, як у нас, не спостерігається в жодній країні Європи.
Як сказав Євген Головаха, «порівнявши результати досліджень за 2005 рік, ми несподівано побачили, що Україна непогано виглядає серед держав Європи». За деякими показниками ми навіть посідаємо перше місце, втім, рівень задоволеності життям (один із найважливіших показників становища людини в суспільстві) у нас є найнижчим. Крім того, громадяни нашої країни низько оцінюють рівень розвитку економіки, стан системи освіти тощо.
Не маючи доступу до Інтернету, люди компенсують дефіцит інформації підвищеним інтересом до телебачення (45% переглядають телепередачі понад 2,5 години на добу). Більше часу переглядові телепередач, аніж українці, приділяють лише громадяни Греції (54%) й Великої Британії (50%). Причому новинам і політичним програмам громадяни України приділяють найбільше часу в Європі — це стосується і телебачення, і радіо, і газет. Лише датчани наближаються за цим показником до українців, решта суттєво відстають. Хоча загалом наші співвітчизники менше слухають радіо і читають газети, ніж громадяни більшості держав ЄС, новинам і політиці в цих ЗМІ вони приділяють більше часу, ніж населення країн Євросоюзу.
Хотілося б зазначити, що подібне фундаментальне дослідження проводилося в нас у березні—квітні 2005 року, коли на хвилі першого Майдану в людей відчувалася суспільна ейфорія та емоційне піднесення і за час, що минув, з огляду на владні скандали й нинішню політичну кризу, кількість євроскептиків у країні значно зросла.
Проте цього року добігає кінця чинність двох важливих документів — Плану дій Україна—ЄС, ухваленого у 2005 році, та Угоди про партнерство і співробітництво, підписаної 1994-го і ратифікованої 1998 року. Проблематиці укладення нового подібного документа був присвячений «круглий стіл», що відбувся в Укрінформі, в роботі якого взяли участь заступник міністра закордонних справ України, голова української делегації на переговорах з Європейським Союзом Андрій Веселовський, заступник голови Секретаріату Президента Олександр Чалий, заступник Надзвичайного та Повноважного Посла Республіки Польща в Україні Роман Ковальчук, голова правління польської європейської фундації «Діалог» Славомір Тецлав і експерти неурядових аналітичних центрів України. «Результатом виконання нової посиленої Угоди між Україною і Європейським Союзом повинні стати відносини політичної асоціації та економічної інтеграції» — таку думку висловив заступник міністра закордонних справ України Андрій Веселовський Він також констатував, що за десятирічний період наша країна і ЄС «серйозно просунулися». Зокрема, Україна — у виконанні Угоди про партнерство і співробітництво, впровадженні нових демократичних стандартів, Євросоюз — географічно на схід і в розумінні того, що Європа не повинна закінчуватися на Відні.
Заступник міністра закордонних справ поінформував журналістів, що відбулося три раунди переговорів про нову посилену угоду, а сам переговорний процес проходить у чотирьох робочих групах, серед яких однією з найважливіших є група з питань створення вільної торгівлі, що запрацює на повну силу після вступу України до СОТ.
Пан Веселовський назвав головні цілі нової посиленої угоди з тим, щоб, за його словами, «наштовхнути громадські та неурядові організації для надання допомоги з питань, над якими зараз працюють Україна і ЄС». Серед завдань він виділив, зокрема, створення політичних рамок, що дадуть змогу розвивати активні політичні відносини між Україною та Євросоюзом, взаємодопомогу в захисті зовнішніх інтересів, поетапну інтеграцію нашої держави у внутрішній ринок ЄС на основі поступового створення зони вільної торгівлі, інтенсифікацію економічної й грошово-кредитної монетарної політики з урахуванням політики євроспільноти, заохочення збалансованого розвитку економічних відносин між сторонами, а також зближення законодавства України з європейським.
«Йдеться про те, що названі цілі ми вкладаємо у формулу: відносини України і ЄС в результаті нової посиленої угоди мають стати відносинами політичної асоціації та економічної інтеграції»,— підсумував Андрій Веселовський. Олександр Чалий, у минулому дипломат, а нині — заступник глави Секретаріату Президента України, також наголосив, що «стратегічна мета членства України в ЄС розглядається Президентом України не як самоціль, а як трансформація суспільства відповідно до європейських стандартів і норм, як трансформація наших відносин зі співпраці й партнерства до відносин політичної асоціації і економічної інтеграції». За його словами, з реальної точки зору, з огляду на конституційну кризу всередині ЄС, наразі Євросоюз не може сформулювати відповідь стосовно членства України. «Це є структурна проблема ЄС»,— зазначив він. «Тому в найближчі три-п’ять років сподіватись на те, що відповідь буде знайдено, є оптимістичним підходом»,— розмірковує заступник глави Секретаріату Президента.
Олександр Чалий також підкреслив, посилаючись на свій дипломатичний досвід: «Якщо ми хочемо зрозуміти, де ми є реально не з точки зору красивих фраз у відносинах із ЄС, треба подивитись бюджет цієї організації, який є до 2013 року. Жодного євро на програми, пов’язані з можливим членством України в цій організації, немає в цьому бюджеті». Ми мусимо зрозуміти, що в Євросоюзі до 2013 року не буде грошей на наші внутрішні трансформації стосовно перспективи членства. Водночас, ЄС уніс до бюджету інші витрати, пов’язані з політикою сусідства і з підтримкою наших реформ, зауважив Чалий. Крім того, як зазначив держслужбовець, «Україна покладає великі надії на головування Польщі в ЄС у 2011 році». На його думку, польська позиція щодо України є послідовною, стратегічною і активною в питаннях відстоювання перспективи членства України в ЄС. «2011 рік для нас знаковий. Він дасть нам певні можливості, зокрема, і з огляду на те, що в цей рік почнуться розмови про новий бюджет ЄС. Тобто ми зможемо з’ясувати для себе нашу формулу подальшої інтеграції в ЄС»,— сказав пан Чалий. При цьому заступник глави Секретаріату додав, що на підтримку наших внутрішніх трансформацій Євросоюз не виділяє кошти на відміну від усіх попередніх десяти членів ЄС. Тому український шлях інтеграції до європейської спільноти є унікальним, він ніколи не повторить шлях наших сусідів, які на ранній стадії отримали асоціацію та великі кошти від цієї організації. «Тому під час інтеграції Польщі та інших членів ЄС відносини були не міжнародно правовими, а відносинами країн, які взяли зобов’язання за гроші ЄС і прийняли правила Євросоюзу. Оскільки нам грошей на це не виділятимуть, у нас буде більше свободи самим визначати моделі трансформації певних секторів нашої економіки»,— підсумував Чалий.
У цьому контексті він наголосив, що на переговорах про зону вільної торгівлі (ЗВТ) з ЄС «ми зіштовхнемось із сильним лобізмом європейських бізнес-структур, які боротимуться за свої інтереси у відносинах з Україною. В нас буде мало фінансових компенсаторів, які б нам допомогли цю співпрацю зробити вигіднішою і оптимальнішою для української економіки». Тобто, «ЗВТ є, безперечно, позитивною річчю, але якщо ми не ставитимемось до цього розумно, то наш вступ до СОТ нам здасться легкою прогулянкою, і це вже треба усвідомлювати сьогодні»,— резюмував пан Чалий. Він також підкреслив, що у нас не достатньо внутрішніх коштів на швидкі трансформації відповідно до стандартів ЄС.
«Політичні заяви, під які немає бюджетних коштів, залишаться тільки розмовами»,— сказав він. Олександр Чалий стосовно майбутньої угоди між Україною та ЄС висловив переконання, що «вона не змінить наш статус відносин з ЄС. Ми є і залишатимемося для Євросоюзу зовнішнім партнером, ми будуватимемо відносини як два рівні юридичні суб’єкти міжнародних відносин».
Звичайно, на тлі домінування у світі США та Росії стратегічний орієнтир на Європу не викликає заперечень. Проте чи коректно зараховувати усе азійське до розряду лайливих?
Хочу висловити власну думку, спрямовану проти деяких геополітичних штампів як у масовій свідомості, так і у позиції багатьох наших чиновників. Врешті-решт, навіть не апелюючи до спірних євразійських тез Л. Гумільова, наш історичний степ і більш пізню селянську громаду якось важко зарахувати до грецьких полісів. До того ж, навіть в галузі соціальної психології європейство — то не лише протестантська етика, а й хрестоматійне єзуїтство. Варто запитати: чи потрібні ми Європі у нинішньому нашому вигляді, можливо, краще тимчасово зосередитися на собі, не у сенсі ізоляціонізму, а у пошуку власної державної й культурологічної самодостатності? Тим паче на тлі кризи самоідентифікації, на яку вказують чимало аналітиків, корисніше зробити паузу, щоб усвідомити — хто ми такі й до чого прагнемо?

Олександр ВОРОНІН
також у паперовій версії читайте:

• ЮШКА ІЗ ПОЛІНА
• ХОЧУТЬ ПРАЦЮВАТИ...

назад »»»