ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА ТУРИСТИЧНА
ЗОЛОЧІВСЬКИЙ ЗАМОК — СВІДОК КОРОЛІВСЬКОГО КОХАННЯ
350 років тому у Франції часів мушкетерів і хитрого кардинала Рішельє жила-була маленька дівчинка, яку звали Марія Казиміра д’Аркуін. Вона була дочкою капітана королівської гвардії та монаршої гувернантки, хоча у Версалі шепотіли, що дівчинка — позашлюбна донька королеви та її фаворита Конде. Цій дитині довелося невдовзі полишити рідний край та відправлятися з почтом принцеси Марії Людвіги у далеку північну країну...

Історія Попелюшки на польський манер
Принцеса відправлялася на власне весілля з королем Речі Посполитої Владиславом IV. Марія Казиміра гадки не мала, що спливуть роки і трон польської королеви дістанеться їй, а за нею потягнеться шлейф з легенд, переказів та бувальщин про найромантичніше кохання монаршої пари у центрі Європи...
Кохання пов’язало долю звабної юнки з Галичиною, і так, що розірвати ці зв’язки годі й тепер. Романтично налаштовані екскурсоводи Золочівського замку, що у Львівській області, переконані, що й нині привид Марії Казиміри блукає замковими підземеллями. Не так давно у Золочеві з’явився новий потойбічний гість: Чорний Лицар тривожить спокій музею-заповідника, щось шукає в єдиному в Україні Китайському палаці. Хто знає, може, це коханий Ясь намагається знову побачити свою улюблену Марисю?
До трону Марія Казиміра йшла довго і важко. Кохання Яна ІІІ Собеського (17.08.1629–17.06.1696) і французької красуні спалахнуло миттєво, як тільки 27-річний Ян 1656 року в королівському палаці Варшави побачив 15-річну дівчину. Це полум’я вони, якщо спиратися на листи пари, зберегли до старості. Та що за іронія — Марисенька за два роки після знайомства з Яном виходить заміж за іншого!
Пізніше Ян не раз зустрічав її у Замості, де вона жила з чоловіком, князем Замойським, п’яничкою, хворим на подагру. Болячка того часу — сифіліс — швидко доконали князя. Невдовзі помирає Теофілія — мати Яна, котра категорично була проти союзу сина з іноземкою. Шлюб Яна та Марії Казиміри 15 травня 1665 р. вже не перешкоджав нікому (хоча у Варшаві подейкували, що за сприяння Марії Гонзаги закохані таємно обвінчалися ще до похорону князя Замойського). Попереду — 30 років разом. Із їхніх тринадцяти дітей виживе лише четверо: сини Якуб, Олександр, Костянтин і дочка Тереза Кунегунда. Майбутнє принесе війни, походи, коронацію та тріумф під Віднем. А які щемкі, ніжні листи він їй писав! Із 300 опублікованих 80 написано з Галичини. До речі, малої батьківщини короля: Ян ІІІ з’явився на цей світ в Олеському замку під час сильної громовиці, яку визнали знаком великого майбутнього новонародженого малюка з роду Собеських.

Вотчина Собеських
Король і через десятиліття обожнюватиме свою кохану Марисеньку, а от двір... Злі язики шепотіли за спинами монархів, що «Марися керує Яном, а вже Ян — Польщею». Королеву відверто не любили: і походження, бач, недостатньо шляхетне, й іноземка, і до Парижа як додому вибирається інкогніто, називаючи себе маркізою де Жовква, і казну вряди-годи спустошує неначе сарана, та ще й невідомо, чи не сама відправила на той світ за допомогою отрути свого першого чоловіка... Навіть те, що Марія Казиміра була кумою короля-сонця Людовіка XIV, котрий хрестив королевича Якуба, не поліпшило справи. Відомо, що вона намовляла Яна переїхати назавжди до Франції, де йому обіцяли титул маршала та орден Святого Духа.
Марія Казиміра доводила до люті посполиту знать, вміло маневруючи між нескінченними пересудами і придворними інтригами. Гордій та розумній королеві потрібно було хоч іноді відчувати себе в безпеці й спокої. Для усамітнення вона вибрала одну з літніх королівських резиденцій — фортецю у Золочеві, вотчину Якуба Собеського, батька Яна.— Гоноровий магнат хотів залишити пам’ять про себе: на кожному розі замку добре видно п’ятикутні бастіони, що закінчуються сторожовими вежами, прикрашеними плитами з гербами Яніна, Годзава, Равич і Гербурт та літерами J.S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski). Замок мав стати старому Собеському своєрідним монументом. Хіба він міг знати, що по-справжньому в ці похмурі стіни вдихне душу його невістка. Легенди навіть стверджують, що Марія хоробро захищала фортецю у Золочеві під час турецької облоги...

Замок Марисеньки
Із чого почати пізнання таємниць замку? Давайте з потаємних ходів. Володар фортеці та його дружина мали в своїй резиденції окремі кімнати. Вікна з покоїв пані виходили на зовнішній бік фортеці, де була охорона, бо саме з цього боку в стіні було зроблено потаємні сходи до скарбниці, багатої на коштовності та золоті монети. Ключі від скарбниці при собі носила завжди пані. За порадами тогочасних архітекторів, між двома половинами був ще один прохід: про всяк випадок, аби у пана роги часом не виросли.
Та якщо вірити місцевим шукачам пригод, ці ходи — дитячі забавки порівняно з підземним тунелем, який начебто зв’язував замок із навколишнім світом.
Особлива гордість Золочівського замку — туалети. Так-так, адже банальні нужники в часи Марії Казиміри були великою рідкістю. А золочівські так майстерно зроблені, що їх вивчали й сучасні спеціалісти.
У 1690-х роках Марія частенько усамітнюється в Золочеві. Саме тоді з’являється незвичний для Галичини Китайський палац. Середина XVII ст. — час панування моди на все східне. Хай високочолі дослідники знизують плечима, не знаходячи в споруді рис китайської архітектури, фантазія місцевих зодчих, які, звичайно, жодного разу не були за Китайським муром, породила унікальну та вишукану будівлю, яка лише віддалено нагадує пагоду.
1696 року Ян ІІІ, переможець під Віднем, помирає, залишаючи свої галицькі замки коханій дружині. Та Марія більше не житиме у цих стінах. Неприязнь до неї серед шляхти лише посилилась. Вона вирішила зникнути: спочатку обирає місцем проживання Рим, а потім поселяється у французькому замку Блуа, звідки цікавиться долею своїх маєтків. Щороку вона отримувала з Галичини не лише доходи, а й звіти про стан господарства.
Кажуть, коли під час Північної війни у Галичині хазяйнували російські війська, королева була незадоволена. А ще подейкували, що, побачивши байдуже ставлення королевича Якуба до смерті батька, Марія накаже зробити детальний опис королівського майна, щоб Якуб не розікрав його. Доходило до трагікомічного: королева просила не одягати на небіжчика корону, щоб син її не поцупив із батькової домовини.
Ось така варіація старої казки про Попелюшку-Марію — на тлі замку, що на наших очах переодягається з лахміття Попелюшки у розкішні королівські шати стараннями директора Львівської галереї мистецтв Б. Возницького. Влітку 2004 року тут відкрито експозицію східного мистецтва, проводяться чайні церемонії та лицарські турніри. Крапки в історії Марисі все ще немає. Відчайдушні дітлахи переказують між собою свідоцтва тих, хто буцімто бачив у підземеллі таємничу Білу Пані.

Секрети тамплієрів?
Золочівський замок за своїми стінами приховує не лише цю таємницю. З цим місцем пов’язані легенди про рицарський орден, що дотепер не дає спокою шукачам скарбів і любителям таємниць. Йдеться про тамплієрів.
При вході на територію замку відвідувачів вітають два кам’яні велети. Розглянемо цих гостей з минулого докладніше. На сірому тілі філігранно викарбовано кілька рядків невідомою мовою, а поруч терновий і маковий вінки, які переплелися, неначе дві обручки. Між вінками акуратна дірочка. Тут завжди чимало туристів: вони, здається, щиро вірять розповідям екскурсоводів — коли маєш таємне бажання, поклади до дірочки палець, подумай про бажане і швидко поверни палець довкола осі. Якщо бажання матеріальне, потрібно повертати в бік тернового, «мертвого», вінка. Коли ж романтичне — в бік квітучого вінка.
Працівники замку жартують: якщо бажання не збулося — значить, палець був не тим. Нічого не поробиш, треба їхати до Золочівського замку знову. Хоча перед шкільними іспитами доведеться добряче потовктися в очікуванні на шанс покрутити пальцем.
Таємничі брили привезли сюди із села Новосілки Золочівського району, де вони лежали в колишньому оборонному яру. Найбільший камінь вагою 10 тонн удалося витягнути лише з третього разу — у підйомного крана рвалися троси. Ці камені — усе, що залишилося від зруйнованого у XVI ст. Новосілківського замку, збудованого вихідцями з Угорщини, нащадками багатого та могутнього ордену тамплієрів. Хто знає, може написи вкажуть дослідникам, де тамплієри заховали свої незліченні скарби. Де лише не шукали легендарні вози зі сріблом, які вирушили з Парижа в березні 1314 року: і у французькому Катарі, й в горах Шотландії, й на східному узбережжі обох Америк...
Поки невідомо, якою мовою зроблено напис. А шрифт хоча і схожий на готичну інкунабулу, але не є нею. У 2001 р. у Золочівському замку побував референт Папи Іоанна Павла ІІ. Він висловив думку, що це — старопольська мова, якою користувалися до середини XIV ст.
Звідки ж ті вертіння пальцями в брилі? Ще одна легенда нагадує про себе: начебто в’язнем Новосілківського замку був легендарний Яносик, такий собі польський Кармалюк. У ніч перед стратою він бачив сон: вдасться знайти у своїй камері камінь з діркою, його найпалкіше бажання збудеться, коли покласти туди палець і повернути довкола. Янусик відшукав потрібний камінь, а на ранок вродливому в’язню до камери принесли тацю з мокрими хустинками. Він зв’язав їх одну до одної і втік із замку. Інший варіант легенди: Янусикові через дірку в камені закохані дівчата передали хустинки.
Хай там як, Золочівському замку пощастило набагато більше, ніж Новосілківському. А легенд для замків забагато не буває.

Ірина ПУСТИННІКОВА
також у паперовій версії читайте:

• З ІНДОНЕЗІЄЮ СПІВПРАЦЮВАТИ ХОЧЕМО, МОЖЕМО, БУДЕМО...

назад »»»