ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
МИКОЛА ХОЛОДНИЙ: «ЖИТИ, ЩОБ МИСЛИТИ Й СТРАЖДАТИ»

Видатний український біолог академік АН УРСР Микола Григорович Холодний (1882–1953), чиїм ім’ям названо Інститут ботаніки НАНУ, відзначався надзвичайно широким колом інтересів. З дитинства він любив музику (грав на роялі, віолончелі, контрабасі), мав гарний слух і співав, добре володів кількома іноземними мовами, багато читав. Та присвятив себе Микола Холодний вивченню природи, у якій його цікавило все: зоряне небо і водоймища, спів птахів і розвиток рослин, діяльність бактерій і походження життя на Землі.

Тому, згадуючи вченого, ми говоримо про наукові праці, сповнені оригінальних ідей, котрі збагатили фізіологію рослин, ботаніку, мікробіологію, дарвінізм, філософію природознавства. Микола Григорович започаткував новий напрям досліджень з фітофізіології — вчення про фітогормони, що стало чи не найголовнішим творчим досягненням вченого і водночас трагічно вплинуло на його життя, завдало чимало страждань.

Дискусія зі зломом
Фітогормони, тобто гормони рослин, або надзвичайно активні речовини, які в невеликій кількості утворюються в клітині, а потім переносяться до інших клітин, тканин, органів рослини і там спричиняють певний фізіологічний ефект, зацікавили Миколу Холодного ще 1917 р. Наявність фітогормонів йому вдалося встановити за допомогою спеціальних фізіологічних дослідів. Пізніше завдяки біохімічним методам ці речовини із властивостями гормонів удалося виділити з різних рослин і всебічно вивчити. Згодом їх уже синтезували в хімічних лабораторіях. Микола Григорович писав: «Лише ті наші міркування належать до золотого фонду науки, які витримали подвійну перевірку їхньої істинності». Саме такі вимоги він висував і до власної творчості.
Шлях нового ботанічного напряму був тернистим. Неприємності почалися влітку 1938-го, коли на сесії Академії наук УРСР у дискусії після доповіді М. Холодного виступив одіозний Т. Лисенко і заявив, що «лаври генетиків не дають спати фізіологам: генетики вигадали гени, а фізіологи — гормони рослин». Заперечення з боку президента Академії наук УРСР О. Богомольця не переконали Лисенка. Знайшлися й такі, хто поспішив дати негативну оцінку дослідженням фітогормонів. Лунали думки, нібито вчення про фітогормони є різновидом вейсманізму-морганізму у фізіології рослин, а гормональна теорія — фізіологічною інтерпретацією теорії генів. Цькування відданого науці самобутнього вченого тривало понад 10 років. З дослідницьких планів практично всіх науково-дослідних установ були викреслені теми, які хоча б найменшою мірою торкалися гормонів рослин. З курсу ботаніки в навчальних закладах зникли розділи з вивчення фітогормонів, заборонили вживати щодо рослинних організмів і сам термін «гормон», «гормональна теорія». Були відхилені дисертації на цю тему, авторам повертали вже підготовлені до друку праці. Така доля в першу чергу спіткала академіка Холодного: йому повернули рукопис другого видання книги «Фітогормони», хоча попередній тираж цієї книги розійшовся за кілька місяців, відхилили «Нариси з фізіології рослин», кілька праць з учення про гормони рослин. Микола Григорович, незважаючи на слабке здоров’я, не підкорився загрозливій, особливо для нього як автора опального вчення, ситуації, він був готовий відстоювати своє відкриття. У статті «На захист вчення про гормони рослин» учений наголосив, що за короткий термін сформовано нову галузь ботанічної науки, якій можна дати назву фармакологія рослин і яка швидко набула практичного значення, а практика — найважливіший критерій істини. Наводячи конкретні факти, всебічно аналізуючи звинувачення опонентів М. Холодний вступає з ними у принципову дискусію, у якій викриває ідеологічне підґрунтя «гоніння на фітогормони» і називає це явище «політикою дискримінації», «аракчеєвським режимом у науці». Микола Григорович наполягає на відновленні досліджень фітогормонів і наголошує: «Усі ці перегини і відхилення від правильного шляху не є небезпечними для розвитку науки за умов свободи критики, яка не зупиняється перед авторитетами, сміливо руйнує затверджені цими авторитетами погляди, якщо вони суперечать фактам або призводять до застою думки». Сам Микола Холодний був відкритий для об’єктивної критики: «Помилки траплялися нерідко, безумовно, вони є. Дарвін наполегливо радив натуралістам не затинатися на власних помилках. Незважаючи на свій похилий вік, я маю твердий намір дотримуватися цього заповіту. Звісно, я мав на увазі не ті вигадані помилки, які приписують мені «офіційні опоненти», а окремі реальні похибки, помічені мною особисто». Даючи відсіч нападникам, академік Холодний писав: «Критика в природознавчих науках тільки тоді конструктивна, коли вона спирається на факти, якщо вона замість негативних висновків висуває нові, так само конкретні і точно обґрунтовані результатами експерименту. Коли ж вона суперечить цій вимозі, якщо критик задовольняється голим запереченням і будує свої висновки лише на підставі якихось загальних положень, сприймаючи їх як безсумнівні,— це означає, що він повертається до методів псевдонаукового мислення».
Час усе розставив по місцях. Започатковану Миколою Холодним фітогормонологію визнано науковим світом. Водночас досягнення цієї ботанічної галузі були б суттєвішими, якби талановитому українському вченому не довелося витратити не один рік життя, чимало сил і здоров’я на далекі від науки дискусії, якби не були розпорошені учні наукової школи академіка Холодного. Негативи тих руйнівних років проявляються досі.

Зустрілися два мислителі
Чимало колег підтримувало Миколу Холодного. Особливі стосунки поєднували Миколу Григоровича з всесвітньо визнаним вченим-природознавцем, творцем і першим президентом Української Академії наук Володимиром Вернадським, який став для М. Холодного однодумцем, доброзичливим порадником, водночас вимогливим наставником.
Знайомство В. Вернадського і М. Холодного відбулося 1909 р. під час з’їзду російських природознавців та лікарів у Петербурзі. З часом обох учених поєднали спільні наукові інтереси, які переросли в міцну дружбу духовно близьких людей. Холодний надзвичайно дорожив приязню Вернадського, розумом і душею відчував унікальність його особистості: «В. І. належав до тих, хто благотворно впливає на оточення (особливо на молодь) над усе — власним високим інтелектуальним потенціалом... В. І. незмінно керувався лише тими мотивами, які випливли з найвищих моральних принципів і з глибоко оптимістичного, приязного ставлення до людей. Проте це не означає, що він належав до тих короткозорих оптимістів, хто дивиться на все навкруги крізь рожеві окуляри і не здатен бачити темні, негативні сторони сучасної дійсності та робити відповідні висновки».
Спільна наукова робота розпочалася невдовзі після революційних подій 1917–1918 рр. Академік Вернадський, розробляючи своє вчення про живу речовину, тобто про все живе в природі, зацікавився хімічними процесами, які відбуваються в ґрунті. Тож 1918 р. Володимир Іванович з допомогою Миколи Холодного розпочав роботу в цьому напрямі коштом Української Академії наук. Спільна робота виявила збіг їхніх поглядів на процеси, характерні для живої і неживої природи, на світосприйняття в цілому.
Із спогадів М. Холодного: «Усі ми жили тісною і дружною родиною, вели спільне господарство, зустрічалися і розмовляли не тільки працюючи в лабораторії, а й у вільний час. Нерідко здійснювали спільні екскурсії, у яких В. І. також брав участь. За таких умов ми мали можливість протягом короткого часу зблизька познайомитись і полюбити цього чудового вченого та чарівну людину». На жаль, унаслідок бурхливих історичних подій працювати разом їм довелося не довго. Проте спілкування тривало.
Надалі Холодний і Вернадський регулярно листувалися, обмінюючись думками, ідеями, радячись і дискутуючи в пошуку істини. Інколи наукові напрями, які потім розробляв Холодний, ініціював Вернадський. Так, зокрема, було з вивченням залізобактерій. Що то за «звір» такий?
Із спогадів М. Холодного: «Одного разу він (Вернадський. — Авт.) привернув мою увагу до цікавого явища, яке помітив у колодязі з водою. У цій воді в липні-серпні з’явилися рясні зарості зелених водоростей, нитки яких у багатьох місцях, немов намисто, вкривали яскраво-жовті ґульки. Вивчаючи ці утворення, я невдовзі з’ясував, що виникають вони внаслідок розмноження та окисної діяльності залізобактерій, яким дали назву Sideromonas confervarum. Це спостереження навело мене на детальніше вивчення всієї групи залізобактерій, за яким В. І. спостерігав протягом багатьох років з незмінною цікавістю».
Пропонуємо читачам фрагменти листів, якими обмінювались М. Холодний і В. Вернадський, що збереглися в архівах і публікуються вперше.

М. Холодний — В. Вернадському
«З питання про швидкість розмноження залізобактерій я можу повідомити Вам деякі дані своїх спостережень. Повідомте, куди Вам вислати книжку про залізобактерії... Я тепер працюю над питанням про роль гормонів у процесах подразливості для різних організмів. З’ясовується величезна роль цих поки що досить таємничих речовин за різних тропізмів (тропізми — рухи органів рослин, пов’язані з їхнім ростом). У найближчому майбутньому пропоную опублікувати невелику замітку, у якій спробувати пояснити з цього погляду механіку геотропізму. У нас нового мало. Живемо, як горох при дорозі». (З листа від 6.Х.1925).
«Велика подяка за відбиток Вашої статті з «Природи», яку прочитав із жвавим інтересом. Усі Ваші київські друзі з радістю довідалися про Ваше повернення з тривалого відрядження. Шкодуємо тільки, що Ви будете працювати не в Києві, який так Вам зобов’язаний. Коли прочитаєте мою книжку про залізобактерії, не відмовте, висловте свої зауваження. Я все ще плекаю мрію вирушити влітку на Кавказ для дослідження мікрофлори залізистих і сірчаних вод і просив відрядження й грошову допомогу в нашої Академії. Сумніваюся, однак, щоб що-небудь з мого клопотання вийшло...» (З листа від 25.ІІІ.1926).
«Днями одержав Ваші «Нариси з геохімії» і «Проблеми біогеохімії». Я дуже зворушений цим доказом того, що Ви не забуваєте старих друзів, і надсилаю Вам мою сердечну подяку за цінний і дорогий для мене подарунок». (З листа від 11.V.1935).
«У зв’язку з деякими випадковими спостереженнями і почасти під впливами Ваших «Нарисів з геохімії» (ще раз дякую за цю чудову книгу!) мене зацікавило питання про вплив радіоактивних випромінювань у ґрунті на життя деяких рослинних організмів, і я задумав поставити деякі лабораторні досліди. Чи не можна відтворити ці умови, користуючись якимось слаборадіоактивним мінералом? От з цього питання я й хотів би одержати від Вас керівні вказівки». (З листа від 8.ІІ.1936).
«Для біолога Ваші роботи завжди особливо цінні тим, що збуджують думку і спонукають до нових досліджень. Мені дуже хотілося б побачитись з Вами і обговорити деякі питання, що виникли під час читання Ваших «Нарисів з геохімії» та інших Ваших книг, та все ніяк не зберуся поїхати до Москви: заважають то справи, то нездоров’я». (З листа від 9.І.1939).

В. Вернадський — М. Холодному
«...Відкрите Вами явище газової різнорідності грунтів — правильне і, мені здається, має величезне значення. Я використав цю статтю для книги, над якою зараз працюю «Про хімічну структуру біосфери та її оточення».
...Я дивлюся вперед цілком впевнено, вірю, що ми вступаємо в новий стан біосфери — ноосферу, і вперше людство порушило питання про остаточне припинення воєн». (З листа від 24.ІV.1943).
Я — філософський скептик, але тепер, попри власну волю, в останніх своїх роботах торкаюсь стану філософії. Проте перш за все нам необхідно точно визначити логіку природознавства, точно до неї підійти. Вона абсолютно відмінна від тієї, яку ми з Вами вчили...». (З листа від 7.VІІІ.1943).
«Одержав Вашу книжку: «Думки дарвініста про природу й людину»... Я вважаю, що обговорення цих основних питань в науці є надзвичайно важливим для нас в наш час, в цей історичний момент. Я вже Вам писав, що відіслав у «Ґрунтознавство» статтю про Ваші дослідження газів у ґрунтах». (З листа від 18.V.1944).
«Учора прочитав у газетах про нагородження Вас орденом Леніна. За наших умов це означає набагато більше, ніж за попереднього режиму. Умови Вашої роботи будуть більш сприятливими. Дуже прикро, що мій вік не дав можливості приїхати до Києва. Я не наважився зрушити з місця, оскільки мені 82-й рік. Я все ж не втрачаю надії Вас побачити, і багато про що хотілося б поговорити. Напишіть, над чим працюєте». (З листа від 3.Х.1944).
Зустрітися близьким друзям більше не довелося — 6-го січня 1945 р. не стало Володимира Вернадського.
Із спогадів Миколи Холодного: «Протягом 25 років автор цих рядків перебував у постійному науковому спілкуванні з Володимиром Івановичем Вернадським. Він був істинним натуралістом-мислителем і незмінно прагнув створити з численних, але фрагментарних даних, які накопичила сучасна наука, струнку й повну картину величного, багатогранного життя. Поради Володимира Вернадського тепер перетворились для мене на заповіт, який завершив наш тривалий дружній обмін думками і науковим досвідом».
Водночас уся подальша наукова діяльність академіка М. Холодного стала гідним продовженням цієї дружби, сповненої творчим натхненням, взаєморозумінням великих учених. І якщо за останні роки для вивчення творчої спадщини академіка В. Вернадського зроблено чимало, то наукова діяльність талановитого українського біолога академіка М. Холодного ще чекає на серйозних дослідників. Цього року виповнюється 125 років від дня народження Миколи Григоровича Холодного. Гадаю, ця подія приверне увагу насамперед наукової спільноти, до його непересічної особистості.

Віра ШМИГОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»