ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
ОСТАННІЙ ПРИТУЛОК ЧОТИРИЛАПОГО ДРУГА
Собачий вік недовгий: настає час, коли хазяїнові доводиться шукати місце, де його поховати. У сільській місцевості легко знайти вільний клаптик землі. У місті з цим складніше. Офіційних «собачих» цвинтарів у нас практично ще нема, а просто закопати свого годованця «як собаку» згодні далеко не всі...

Наш легковик довго кружляв у районі вулиці Шведської та дендропарку: десь тут мав бути цвинтар для тварин — мета нашої поїздки. Про існування в Полтаві місця останнього притулку чотирилапих друзів ми дізналися випадково. Координати кладовища, де, як стверджували очевидці, тварини упокоїлися в доглянутих могилах з пам’ятниками та огорожею, знали приблизно. «Собачий» цвинтар — нелегальний. Про його існування, тим більше місце розташування, знають небагато полтавців.
Авто зупинилося край поля, на якому вітерець куйовдив озимину. За кількасот метрів звідси — багатоповерхівки. Місто — поряд. На смужці землі між полем та закиданою непотребом лісосмугою — кілька могилок. На більшості з них — невеличкі саморобні дерев’яні хрести або гранітні камені з фото. Кілька могилок оточені металевою огорожею. Біля однієї навіть лавка із столиком.
Нарахували сорок шість поховань. Жодного — безіменного. Кажуть, що ще за кілька днів до нашого приїзду тут було на кілька могилок менше. Ми бачили свіжі (!) квіти на могилах, у яких поховані собаки, приміром, 1994 року. Зворушливі написи — на невибагливих саморобних пам’ятниках і на виготовлених на замовлення — «Пам’ятаємо. Сумуємо», «Ти найбільш добрий й веселий», «Вічна пам’ять» «Вибач, що не вберегли» тощо — свідчення щирих почуттів до вірних друзів, котрі прожили по кілька років поруч з людьми.
«Собаче» кладовище на околиці обласного центру — неофіційне. Добре взагалі, якщо поряд із будинком є якийсь пустир. А в решті (більшості) випадків?
Кілька моїх знайомих, дізнавшись про «собаче» кладовище, новину сприйняли неоднозначно. «Собачники» з розумінням поставилися до того, що полтавці самочинно таки знайшли куточок, де можна поховати домашню тварину. Приміром, Сергій вважає цілком виправданим існування в місті такого цвинтаря:
— Коли б знав раніше, обов’язково поховав би там своїх собачок: за кілька років втратив трьох друзів. Ховав, точніше, закопував їх, абиде...
Світлана підтримує Сергія:
— Дивно, що в обласному центрі офіційно не визначено такого місця. Мені теж доводилося ховати свою собачку і скажу, що це — проблема...
Натомість співрозмовники, котрі ніколи не тримали вдома тварин, ситуацію оцінюють інакше. Більшість з них переконана, що насамперед слід навести лад на «людських» цвинтарях, а вже потім думати про місце останнього прихистку домашніх улюбленців. Хоча «не собачники» визнають, що господарі померлих тварин мають добре посушити голову над тим, де їх поховати. Саме поховати, а не закопати.
...Якщо ви перейметеся проблемою «собачого» цвинтаря, можете дізнатися, що, приміром, у США облаштовано понад 600 кладовищ для домашніх тварин. Те, що в нас є хіба що предметом обговорення, там уже вирішено відповідно до культурних традицій нації, ставлення американців до «братів наших менших» та чинного законодавства. Переймаються проблемою поховання тварин і наші сусіди — росіяни. Принаймні це питання має намір незабаром вирішити уряд Москви. Україна поки що робить несміливі кроки для розв’язання проблеми. Газети повідомляють, що цвинтар для домашніх тварин є в Харкові, але теж напівпідпільний. Поховати чотирилапого улюбленця там коштує від 60 до 300 гривень. Кияни пішли далі. З Інтернет-видань можна дізнатися, що в столиці створено ритуальний комплекс з кладовищем для тварин, крематорієм та колумбарієм, середня ціна кремації тварини — 110 грн. Індивідуальне спалювання тварини в печі обійдеться її хазяїнові в 250–300 грн.

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ
також у паперовій версії читайте:

• ВИХОДИТЬ, МОЖНА БЕЗ ЧЕРГ?
• ПОЖЕЖІ КАРАЮТЬ НЕДБАЙЛИВИХ

назад »»»