ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІТАЛЬНЯ
«JAZZEX» — ЦЕ КОЛИ КЛАСИКА ЗВУЧИТЬ ПІСЕННО, А ПІСНЯ — КЛАСИЧНО

На колір і смак товариш не всяк. Комусь подобається штучний газон, пепсі-кола і комікси, хтось віддає перевагу лісовій квітучій галявині, джерельній воді і живому театру.

У царині музичної культури ситуація з уподобаннями більш заплутана, розмита і вельми безрадісна. Маскульт і кіч затягують і засмоктують усіх без розбору. Штучне замулює натуральне, електронні «самограйки» душать виконавську майстерність. Прогресивна Європа цим давно «наїлася», йде активна боротьба за все натуральне, екологічно чисте, за живе. «Фонограмна» музика піддається осміянню і вигнанню. Дедалі дієвим стає гасло: «Хочеш бути знаменитим, умій добре співати». По-справжньому, без хитрощів. Співоча Україна в цьому плані тільки підводить голову. Але дехто її і не опускав. До таких належить київський вокальний секстет «Jazzex».
Слухати музику «Jazzex», це все одно що дихати лісовою квітучою галявиною (а не штучним газоном), пити джерельну воду (а не пепсі-колу), дивитися «живий» театр (а не комікси). У них усе натуральне, зроблене власними руками, пардон, голосами. На акапельній території «самограйкою» не затулиш музикантського невміння, мистецтво живого співу потребує великої праці й майстерності. Зате результат який! Звучить ансамбль-оркестр, де замість інструментів «вишивають» голоси. Красиво, свіжо, задерикувато, з гумором,— без лукавих фонограм і загравань з публікою. Від їхньої музики (а «Jazzex» співає джазові стандарти, класику, естраду і народну музику) не виникає атрофії смаку, вона очищує, зцілює.
Своїм початком історія «Jazzex» тягнеться аж у 1991 рік — саме тоді був створений його попередник, славнозвісний «Джаз-Експромт», лауреат багатьох міжнародних конкурсів. Його «батьками» стали двоє випускників Київського університету культури та мистецтв — Марина Керусенко і Володимир Міхновецький (майбутній засновник групи «ManSound»).
Нині «Jazzex» єдиний, здається, в Україні змішаний акапельний секстет, у ньому співають альт Марина Керусенко, тенор Сергій Юрченко, сопрано Тетяна Шилова, баритон Павло Москаленко, сопрано Олена Орлова, бас Дмитро Єфіменко.
На перший погляд, доволі екзотичним є той факт, що вокальний «Jazzex» працює в складі заслуженого колективу — Ансамблю пісні та танцю Збройних сил України (головний диригент — заслужений діяч мистецтв Д. Антонюк). Але саме в «обіймах» цього колективу «Jazzex» знайшов не тільки репетиційну базу, а й добрих помічників-порадників.
Тепер секстет активно працює над записом нового альбому, який, напевно, вийде восени.
І ще одна цікавинка. «Jazzex» запав в серце лідерові гурту «Друга ріка» — поп-рокерові Валерію Харчишину. З’явились на світ дві спільно виконані композиції «Три хвилини» і «Відчиняй» (плюс кліп). «Це вдалий експеримент, який усім сподобався»,— вважає Харчишин. Альянс двох колективів має перерости в концертний тур великими містами України. На думку артистів, це підніме вокальний рівень української естради, адже невміння співати вже стало пошестю і майже модою.
У творчій «Вітальні» на нас чекає зустріч з лідером «Jazzex» Мариною Керусенко і директором-натхненником колективу Марією Прилипко.
— У всякої доброї справи є своя історія. З чого все починалося?
Марія Прилипко: — Власне, історія «Jazzex» почалася навесні 2005 року, а передісторія — років 15 назад. Шанувальники джазу добре пам’ятають вокальний колектив «Джаз-Експромт», котрий із середини 90-х гідно представляв незалежну Україну на престижних міжнародних джазових фестивалях і конкурсах. На жаль, з різних причин у 2004 році «Джаз-Експромт» фактично припинив своє існування. Здавалося, далі нічого не буде...
— Але в цей складний для колективу момент Марія Прилипко — його новий менеджер, а також солістка групи і його лідер Марина Керусенко, поєднують зусилля і залучають у колектив нових солістів.
— Саме так! Причому, солістів молодих, красивих, талановитих! Так народився «Jazzex».
Марина Керусенко: — Коли ми полишили стару шкіру (тобто кардинально оновили склад), було вирішено не відмовлятися цілком від старої назви. У словосполученні «Джаз-Експромт» відкинули кінцівку, вийшло «Jazzеx». І правильно, «Джаз-Експромт» багато чого досяг, не можна заперечувати минулого, не можна будувати нового, брутально нехтуючи старе. На мій погляд, «Jazzex»— це удосконалений «Джаз-Експромт».
Марія Прилипко: Вже в березні 2005 року новоспечений акапельний секстет вирушає на престижний міжнародний фестиваль «Джаз над Волгою» до Ярославля (Росія). Вдалий виступ надихнув і підбадьорив, поверталися додому піднесені, сповнені вражень і нових ідей.
По приїзді відразу ж почали працювати над розширенням репертуару. Звернулися до чудового аранжувальника і композитора Олександра Лисоконя, якому належить велика частина репертуару «Jazzex». Залучили молодого талановитого аранжувальника Павла Вінокурова. Виникла ідея запросити до співпраці відомого київського перкусіоніста Олександра Береговського. Відтоді практично жодний виступ «Jazzex» не відбувається без його участі.
Наприкінці 2005 року до України запросили відому джазову співачку з Грузії Гуліко Чантурія, і 26 листопада на сцені концерт-холу «Freedom» відбувся спільний концерт акапельного секстету «Jazzex» і Гуліко Чантурія.
У березні 2006 року колектив успішно виступив на київському джазовому фестивалі «Єдність», у жовтні відкрив своїм виступом акапельний фестиваль «Vocal zone».
Улітку 2006 року виникла ідея проекту «Jazzex time». Перший концерт у рамках цього проекту — «Summer jazz» відбувся в червні в Будинку нічної культури «Faberge» за участі «золотої труби» Валерія Колесникова, відомого джазового піаніста В’ячеслава Полянського і секстету «Jazzex».
А нещодавно в житті колективу відкрилася, сподіваюся, нова сторінка: ми втілили спільний з рок-групою «Друга ріка» проект. Спочатку «Друга ріка» офіційно представила радіослухачам дві нові версії пісні «Три хвилини» зі свого останнього альбому «Рекорди», одна з них була записана разом з «Jazzex» і ще раніше була представлена широкій публіці на церемонії вручення премій «Showbiz award». Робота вийшла цікавою і незвичною.
Спроби поєднати несумісне, вийти з рамок звичного, зламати стереотипи — збагатили «Jazzex», стимулювали його розвиток. У березні нинішнього року на багатьох радіостанціях України стартувала нова спільна версія пісні «Відчиняй»: у виконанні «Другої ріки» і «Jazzex». Оригінальні гармонії, витончена естетика, імпровізації поєдналися із сучасним звучанням і роковою експресією. На цю композицію був знятий відеокліп, що став підсумком спільного проекту з «Другою рікою».
«Jazzex» сьогодні — це репетиції, робота в студії над своїм першим альбомом, нові пісні. «Jazzex»— це високий професіоналізм, зразок командної злагодженості, величезний досвід, позитивізм, це наше натхнення в «шестикратному розмірі», це краще з минулого і теперішнього музики, це світові хіти та сучасні ритми, це слов’янський фольклор і американський блюз, це музичний всесвіт в його нескінченності...
Марина Керусенко: — Особисто для мене «Jazzex» це те середовище, у якому я живу, воно мене не залишає ні вдень, ні вночі, це стан моєї душі, улюблена справа. І чим цього більше, тим сильніше воно мені подобається. Немає такого: набридло, втомилась, хочу щось поміняти. «Jazzex» — це спільне творче задоволення, його не в змозі «перебити» труднощі, які ми постійно долаємо.
— А тепер конкретизуйте патетику. Що і як ви співаєте?
— Я завжди хотіла співати пісні, а не якісь джазові «вишуканості» чи набір красивих гармоній. Пісня — це мелодія, це думка, це образ, і «Jazzex» — це нове перетворення-здійснення передусім пісні, але в акапельному звучанні. Зрозуміло, що було б нецікаво, якби ми співали в один голос, тому «розгортаємо» багатоголосся, але легко зрозуміле, тобто для вуха це красиві мелодії в «оболонці» красивих гармоній. Навіть інструментальну музику ми співаємо як пісню, таким чином являючи її перетворення.
— Але, крім легендарних хітів, ви виконуєте класичні твори: арії, камерний репертуар...
— Ми й раніше співали складні за гармонією класичні твори, але все одно доступно подавали їх слухачам. Я переконана, що наша музика — для широкої аудиторії, апробована на різній публіці, вона вдячно сприймається. Не треба роз’яснювальної лекції читати, слухач сам дійде висновку: «А класика, виявляється, це дуже красиво, вона легко сприймається. Артисти її співають іскрометно, весело, усміхнено». У цьому ряду «Політ джмеля» з опери «Казка про царя Салтана» Римського-Корсакова, мазурка Шопена, арія Каварадосі з опери «Тоска» Пуччіні...
Ось така мета у нас гуманна: голосами донести до широкого слухача класику, щоб він зрозумів: це не «заморочки», це — сердечність, це можна й потрібно приймати. І чим більше я в «Jazzex» співаю, тим чіткіше розумію: не треба заходити в якісь нетрі, коли є можливість простими, природними, щирими засобами достукатися до серця будь-якої людини,— тоді виникає спільне дійство: ми співаємо — і публіка опиняється ніби «всередині» нашого співу. Навіть на корпоративних вечірках люди перестають їсти, перетворюються на слух, встають, вигукують «Браво». Тут уже більше радує не те, що нам аплодують (ах, насолода самолюбству!), головне — ми спільно сприймаємо і любимо цікаву музику.
Здивувати нині професіоналізмом і суперскладними трактуваннями — неможливо. У світі нині стільки віртуозів, яким підвладні будь-які музичні головоломки. Краще підкоряти публіку драйвом і молодістю. Певно, недарма пробігла іскра між нами і групою «Друга ріка» і ми зробили спільний проект. Хоча можна було стати в позу: «Ой, ми такі джазові, та ми в консерваторіях училися, тож навіщо нам це треба?» — аби якийсь джазовий критик не сказав: «Фу, які попсові». Ну то й що? Так, ми «попсові» місцями, ми сучасні, любимо якісну естрадну музику. А чому б її не любити? Я живу в XXI столітті, я хочу, щоб мій син співав разом зі мною, щоб його однокласники казали: «Яка в тебе класна мама». Адже можна ж не опускатися до примітивізму, робити все професійно й радісно. Я, наприклад, стала співати зі своїми учнями в школі «Ямаха» пісні Агілери, Ріани, і мені це подобається. Раніше я теж міркувала: «Ой, тільки джаз або джаз-рок». А тепер слухаю західний «популяр» — чудові аранжування, гарні співачки... Треба змінювати своє мислення, йти в ногу з часом. Сподіваюся, «Jazzex» не відстає від сучасників. На джазовому фестивалі ми співатимемо джазову музику, а на «Таврійських іграх» — те, що там приймається, але підкинемо слухачам що-небудь джазове, щоб вони сказали: «Виявляється, і так можна. І нам це подобається, джаз — це здорово!». Деякою мірою це шлях до того, щоб з’єднати джазовий фестиваль і «Таврійські ігри». Чому не вийти на рівень цікавого синтезу музичних напрямів, як ми це робимо з «Другою рікою»?
— Що конкретно вам дав альянс з «Другою рікою»?
— Є таке слівце — «драйв». Я хочу, щоб наш колектив був «драйвовий»,— це коли нас слухають і разом з нами хочуть жити радісно, допитливо, завзято! Лідер «Другої ріки» Валерій Харчишин мені подобається своїм радісним, сучасним, європейським, «драйвовим» сприйняттям життя. Воно не дає старіти, стимулює молодість, я хочу й далі співати в цьому дусі, коли рок, джаз, акапела, інструменти зливаються в класний мікс.
— Яке місце в репертуарі колективу належить авторським пісням?
— Дуже слушне запитання. Ми давно про це думали, але нам раніше було складно виконувати на сцені авторські твори. Чому? Я вважаю, їх потрібно показувати глядачеві тоді, коли тебе добре знають, коли ти вже чогось досяг.
Ми співатимемо авторські пісні. У них ми хочемо виплеснути «драйв», адреналін новизни, це буде навколоджазова, поп-джазова акапельна музика. Завдяки проекту з «Другою рікою» ми побачили, що музику будь-якого напряму можна виконувати у форматі акапела. Акапела, на мій погляд, дуже переконливий жанр, доступний для сприйняття, тому що немає нічого прекраснішого, ніж людський голос і злиття голосів.
— Чи плануєте ви вводити в акапельний спів окремі інструменти чи навіть оркестр?
— Для нас співати тільки акапельно — не принципово, адже ми співаємо також у складі ансамблю Київського військовому округу, отже, досвід співпраці з оркестром маємо досить великий. Два роки працюємо з чудовим перкусіоністом Олександром Береговським, поєднання екзотичних «шумів» і голосів виявилося дуже ефективним й ефектним. Улітку підготували спільний концерт з Валерієм Колесниковим: він грав на трубі, а ми співали-акомпанували в п’єсі «Зоряний пил».
Ми завжди готові до співпраці, налаштовані на експеримент. Чому б не спробувати використати, наприклад, стародавні українські інструменти або латиноамериканські...
— З якими проблемами стикається колектив, просуваючи свою творчість у маси?
— Проблеми в усіх українських виконавців типові. Легше пробиватися, ставши «заморським варягом». Напевно, треба кудись виїхати надовго, одержати купу призів, медалей, «прогриміти», а потім повертатися на Батьківщину. Менталітет, напевно, в українців такий: чужих на руках носимо. «Хор Турецького» з Москви, наприклад з трьома концертами виступив у палаці «Україна». З одного боку, заради Бога, молодці, отже, потрібна акапельна музика, люди на неї ходять (хоча зрозуміло, що такі концерти без спонсорської підтримки неможливі), з іншого боку, хотілося б у палаці «Україна» бачити і чути українських артистів.
Щодо Мінкульту, то він справляє враження глухої стіни, держава культуру взагалі не сприймає. Це було і, на жаль, є досі. Ми покладаємося тільки на наш ентузіазм, на наше бажання. У допомогу держави я зовсім не вірю і навіть не думаю про це, для мене буде дивом, якщо виникне хоч якийсь доброзичливий рух назустріч.
А от особистий фактор — велике діло. Ми дуже вдячні керівникові армійського ансамблю Дмитрові Жановичу Антонюку, який вірить у нас, усіляко підтримує репетиційною базою і добрими порадами.
Марія Прилипко: — Учасники «Jazzex» — це не тільки бувалі люди, а й невикорінені оптимісти. Ми віримо, що посипляться пропозиції про співпрацю від інших виконавців і груп, закордонних рекордингових компаній, організаторів фестивалів. Це все переду. Головне — не зупинятися на досягнутому. Ми пройшли складний шлях становлення. Тепер можна упевнено сказати: ми — одне ціле. Нам цікавий не тільки результат, а й сам процес співпраці, зростання і розвитку.

Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»