ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЦЕ ЦІКАВО
ЯПОНСЬКЕ МІСТО: ОБЛИЧЧЯ МЕГАПОЛІСА
У Японії населені пункти поділяються на кілька типів: найбільші міста загальнонаціонального значення, великі місцеві центри (зазвичай головні міста округів — префектур, яких тут понад 40), маленькі міста й сільські поселення. Найбільш значними вважаються міста Токіо, Кіото й Осака.

1.
У містах виділяють три основних типи забудови: діловий, магістральний і малоповерхово-житловий. У перших зосереджено офіси, громадські будівлі, прямі вулиці... Райони розташування адміністративних приміщень поєднуються магістральними проїздами, вздовж яких виростають численні будівлі торговельного та побутово-обслуговуючого призначення. Нарешті, третій тип міської забудови — це житлові масиви. Заможні громадяни і нині, хоч і у великих містах, намагаються зберігати традиційне невелике житло (за надзвичайно високої ціни на землю це — показник не лише вірності традиціям, а й високих доходів). У одних містах (скажімо, Токіо) житлові будинки розташовані на певній відстані один від одного й оточені двориками, а в інших (приміром, у Кіото) тісно притиснуті один до одного, тоді як дворики розташовані з боку, протилежного вулиці. У середині ХХ ст. з’явився четвертий тип забудови міста, який був для Японії новим, так звані «данті», тобто райони зі стандартними багатоповерхівками.
Японським містам притаманна розгалужена мережа підземних комунікацій, причому вони розвинулися не останнім часом, а були поширеними вже в 1960-ті роки.
Цікаво, що в містах вулиці традиційно не мали своїх назв. Лише з середини ХХ ст. найбільші артерії великих міст дістали свої імена, головним чином, з метою створення більшої зручності для іноземців. Японці здебільшого не користуються цими назвами — вказуючи адресу, вони зазначають місто, його район і відповідний квартал. Маленькі міста самі мають статус, прирівняний до кварталу великого міста. У межах кварталу існує нумерація будинків, однак вона побудована не за місцем їхнього розташування (як на Заході), а відповідно до часу зведення будинків. Як бачимо, японці зберігають традиційну культурну специфіку навіть у великих містах.

2.
Для збільшення корисної площі широко використовується штучне намивання землі в морі й створення нових півостровів. Особливо активно такі проекти реалізуються поблизу великих міст і в районах, куди не проникають припливні хвилі.
Велике скупчення населення гостро ставить проблему озеленення. Цю проблему вирішують шляхом створення невеликих садків при житлових будинках, зелених насаджень уздовж магістральних проїздів, так званих ландшафтних парків (у яких намагаються цілковито відтворити природний ландшафт), вхід до яких платний і дозволений лише вдень, і, нарешті, храмових гаїв, що зберігають свій первісний вигляд навіть в умовах густозаселеного мегаполісу. Як відомо, в Японії існують десятки тисяч храмів, і священні гаї при них відкрито для відвідування у будь-який час безплатно.
Як зазначають історики, особливість давніх міст полягає в тому, що їх будували з дерева. Дерев’яними були всі міські споруди без винятку — палаци феодалів і житла простих людей, храми, господарські склади тощо. До цього змушували кліматичні умови — сильна спека й висока вологість, що потребували матеріалу, який може «дихати». (Зворотний, негативний бік такої традиції — величезна небезпека пожеж). Каркас будинку спирався не на суцільний фундамент, а на палі, що давало змогу конструкціям стійко витримувати землетруси, які часто бувають на островах. Якщо будівля навіть розвалювалася, після закінчення стихійного лиха її простіше зібрати. За такими принципами будували навіть імператорські столиці. Після смерті кожного імператора легкі палацові будівлі розбирали й переносили на інше місце. Зміна місця розташування столиці пояснювалася не лише кочовими традиціями давньояпонських племен, а й існуванням — у межах міфологічного світогляду — заборони (табу) на все, включаючи територію столиці, що стосувалося померлого монарха (котрий був водночас головним жерцем традиційної японської релігії — сінто).

3.
Кожне японське місто має власну унікальну історію. Приміром, Нагасакі, південний порт на острові Кюсю, у ХІІІ ст. переживав загрозу вторгнення монгольських військ, а прагнення уряду будь-що перешкодити цій загрозі перетворило цей населений пункт із невеликого рибальського селища на значне місто. Одним із основних занять його мешканців стало оснащення армії. У XVI ст. Нагасакі стало місцем висадження перших європейців, що прибували до Японії з торговельними й місіонерськими цілями. У 1945 році Нагасакі зазнало страшного атомного руйнування. Нині це великий міський центр, який поєднує в собі середньовіччя із сьогоденням.
Японською Венецією називають місто Осаку. Воно розташоване на перетині численних шляхів, які проходять через центральну частину Японії. Дельта двох рік із багатьма рукавами поділяє територію міста на сотні острівців. Осаку ще називають містом-феніксом: воно не раз зникало й потім знову відроджувалося на тому самому місці. В перші віки свого існування місто було імператорською столицею. Відновлені археологами палацові галереї початку VIII ст. мають довжину понад двісті метрів, а загальна територія цього палацового комплексу мала площу шість з половиною квадратних кілометрів.
Назва Осака, що означає «Великий пагорб», виникла наприкінці XIV ст. Невдовзі у місті, а саме на підвищеній його частині, виріс величезний укріплений монастир (до нашого часу не зберігся). Монастирські ремісники у великій кількості виготовляли побутові речі та зброю, які славилися далеко за межами не лише міста, а й Японських островів. Зазвичай використовувалося геометрично правильне планування міст, запозичене з Китаю. Населений пункт мав понад триста вулиць, вимощених бруківкою, понад сто каналів і сотні мостів — не лише дерев’яних, а й кам’яних. Інтенсивно будували храми, було зведено всесвітньо відомий Осакський замок. У XVII ст. місто Осака стало найважливішим економічним центром Японії. Під час Другої світової війни Осаку інтенсивно бомбардувала американська авіація, оскільки тут було багато промислових підприємств. Нальоти знищили більш як третину промислового і житлового фонду міста. Почалась інтенсивна реконструкція, однак тайфун 1950-го завдав місту значних руйнувань. Нинішня Осака — результат притаманного японським архітекторам поєднання місцевих культурних традицій з європейсько-американськими течіями.
Отже, архітектура міст Країни Вранішнього Сонця початку ХХІ ст. є вдалим прикладом збереження духу сивої давнини і водночас стрімкого пориву в завтра.

Юрій МОСЕНКІС
також у паперовій версії читайте:

• ВІДПУСТКА ЗА ОБМІНОМ
• МОБІЛЬНИК: БЕЗ ПІДЗАРЯДКИ 16 ДІБ
• ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ СТІЛ
• МИ ЙДЕМО ЗА ЧУДЕСАМИ...
• СВІТ У ЗЕЛЕНОМУ СВІТЛІ
• НАЙТОВСТІШІ В ЄВРОПІ — НІМЦІ

назад »»»