ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ЧОГО ВЧИТЬ ПАВЛИК МОРОЗОВ
Скільки поколінь виховувалося на імені Павлика Морозова, хоча ні для кого не секрет: його вчинки викликали і досі викликають різні судження, по-різному викладені події переходять у легенди, далекі від історичної правди. Нині є привід згадати про нього: 75 років тому хлопчик трагічно загинув.

Я писала про Павлика Морозова в різні часи: і тоді, коли його ім’ям, посмертно занесеним до Книги пошани ЦК ВЛКСМ як героя-піонера Радянського Союзу № 1, називали дитячі колективи, школи, і тоді, коли його таврували як зрадника рідного батька. Готуючи ті публікації, зустрічаючись із його земляками, учителями з глухого села Герасимівка Свердловської області, тонула в безлічі суперечливих фактів життя дитини, більшість з яких не підтвердилися. Понині не щезає суб’єктивна недовіра — і до возвеличення його, так і до зречення-забуття. Зважуючи на терезах сумнівів героїзацію «донощика», котрий «здав» рідного батька, зіставляючи матеріали суду, замислююся над мірилами героїки.
Суд, що має безпосереднє відношення до слави Павлика Морозова, яка луснула наче мильна булька, відбувся 25 листопада 1932 року о шостій годині вечора в Тавді — райцентрі, що за 60 кілометрів від його рідної Герасимівки, у тодішньому клубі імені Сталіна. До суду ретельно готувалися. По селах розсилали директиви: «Провести мітинг», «Вислати на процес делегатів», «Організувати червону валку з хлібом у дар державі». Вхід — вільний, хоча на справді людей запускала охорона — за списками. У залі — мачинці ніде впасти. А на мітинг перед судом у Тавдинському клубі, привели близько тисячі дітей — з усіх шкіл району. Вони несли транспаранти, вимагаючи смерті вбивцям. Суд, схожий на театралізоване дійство, тривав чотири дні (для трансляції процесу в клубі встановили 500 репродукторів!).
Смерть — завжди непоправне горе. А тут — подвійне: життя здорових дітей, Павлика Морозова та його меншого брата Феді, закатованих родичами обірвалося раптово. На лаві підсудних під охороною конвою — головний підбурювач убивства 81-річний рідний дід по-звірячому зарізаних братів, колишній наглядач в’язниці, згодом — проводир сільської банди Сергій Морозов, дядьки загиблих дітей — два Арсенії — Кулуканов і Силін, 80-літня бабуся Ксенія Морозова, котра не раз сиділа у в’язниці як конокрадка, і 19-річний двоюрідний брат загиблих Данило Морозов (той самий старший братан, з яким Пашка та Федя ніколи начебто й не сварилися, але той самий хапкий на гроші Данило, якого Арсеній Кулуканов за якихось 30 карбованців намовив на вбивство...)
У різні часи по-різному переповідали ті події, що засвідчили найжорстокіші прояви криміналу (діти поверталися з лісу, несли ягоди, коли на них налетів двоюрідний брат Данило: він мовчки завдав удару ножем у живіт Павлові; Федя заплакав, кинувся навтьоки, але його зупинив дід Сергій Морозов, тут підбіг Данило та й... зарізав і Федора). Тавруючи куркулів, Павлика виставляли затятим борцем з родичами — класовими ворогами. А згодом, коли збагнули, що, розкуркулюючи заможних, наламали дров, полили... бруд на Павлика. Цитую тодішню пресу: «Хлопчик... дуже відставав у розвитку; нині таких дітей називають соціально і педагогічно запущеними. Він був маленького зросту, погано говорив, вирізнявся примітивністю інтересів, низьким рівнем інтелектуального розвитку, схильністю до дитячих ігор і бездумного витрачання часу... Ровесники трималися його осторонь. Від нього смерділо...».
Мав рацію Наполеон, стверджуючи: «У політики немає серця. Зате в неї має бути голова! І хоч би які наміри скеровували політику, управляти намірами має висока моральність». Ніякі мірила не дають підстав виправдовувати убивць дітей. Покинутій чоловіком, Трохимом Морозовим, матері з малолітніми дітьми, Тетяні, ясна річ, було непереливки. Діти виховувалися не так, як то було б у нормальній родині, де панує любов та злагода. Так і вийшло: синами ніхто не опікувався, росли вони, як бур’яни при дорозі. Запустіло господарство, що мати перекинула на плечі старшого, Павла. Але скільки таких «Павликів Морозових» штучно створювали в ті часи! Дітей-донощиків нагороджували путівками в «Артек», велосипедами і взуттям... Псевдогероїзм — біда цілої епохи.
Та за будь-якої версії виходить дисбаланс у логіці того, хто «закладав» свого батька. Згідно з вироком суду, Трохим «...будучи головою сільради, дружив з бандитами, покривав їхні господарства від оподаткування, а по виходу зі складу сільради сприяв утечі спецпереселенців шляхом продажу документів». І про всі його махінації, як писали в піонерській пресі, було відомо синові. А старожили розповідали мені: жінка, до якої перейшов жити Трохим Морозов, взагалі не дозволяла приймакові бачитися зі своїми дітьми (у Павлика було ще троє братів — Олексій, Федір і Роман, четвертий — помер немовлям). Йдеться про достеменні факти.
Свідчили, що Трохим і без Павлового доносу доживав під дамокловим мечем: над ним тяжіла загроза «бути викритим». Селяни розізлилися на нього ще тоді, коли він як голова сільради змушував їх до поставок державі. До того ж Трохим потерпав, що хтось донесе в «органи» за його «родовід»: про діда Павлика ходили чутки, буцімто він знущався над більшовиками під час роботи наглядачем у в’язницях...
У справі про вбивство Павла Морозова є свідчення хлопця, у яких він майже за рік до своєї загибелі розповів про всі подробиці злочинів свого батька. Павло красномовно виступав на суді, але в жодному з багатьох варіантів того виступу про фальшиві довідки, як і про отримані за них гроші, навіть не згадується (?!). Зате в документах зафіксовано фінал судового засідання, коли після звинувального виступу сина Трохим Морозов не витримав і скрикнув: «Це ж я... Я! Твій батько!» І відповідь — найжорстокіший, але справедливий вирок сина: «Він був моїм батьком, але більше я його батьком не вважаю».
Виправдовуючи Павлика, сумнівалися, як він міг заявити в «органи», коли для цього йому треба було б здолати 120 кілометрів до райцентру і назад. Ми ж з цього не дивуємося: для нас бродячі втікачі з домівок — не новина. Після статей про піонера-героя № 1 у різних друкованих виданнях постає безліч запитань. Писали навіть, що «Пашка ніколи не був ні піонером, ні, тим паче, піонерським ватажком — піонерський загін з’явився у Герасимівці вже після його смерті». До речі, навіть щодо віку Павлика висловлюють різні версії — за картотекою Російської національної бібліотеки в Санкт-Петербурзі, він народився в 1921 році, отже, був убитий 11-річним; у «Истории СССР» — 12-річним, а в «Пионерской правде» у різних числах 1932 року загиблого хлопчика називають, 13–14— і 15-літнім? Різні джерела по-різному трактують історію страшних сільських подій, але повсюдно ті рядки озиваються жорстокістю і невимовним болем.
Можливо, ця історія якій в різні періоди нашого суспільного життя надавали і досі надають певного політичного відтінку, і не набула б такого розголосу, якби від самого початку ім’я Павлика Морозова не було вкрай міфілогізоване, використане у відверто пропагандистських цілях.

Ніна МІЩЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• «ХАРКІВСЬКИЙ КОТЕЛ»

назад »»»