ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
БУЛГАКОВСЬКІ МЕТАМОРФОЗИ НА СЦЕНІ Й У ЗАЛІ

Безліч складних перипетій було в історії найзагадковішого роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита» перед тим, як його надрукували вперше всередині 1960-х. Не менш тернистою стає дорога до широкого загалу і мистецьких версій цього літературного твору.

Їм або щось фатально заважає відбутися, або доводиться надто довго завойовувати глядача, долаючи перешкоди у вигляді масового несприйняття і дошкульних рецензій. І справді на пальцях можна перелічити постановки, яким судився хоча б відносний успіх. Це вистави режисерів Ірини Молостової (Національний академічний драматичний театру імені Івана Франка), Юрія Любимова у Театрі на Таганці, Романа Віктюка у власному театрі й ще кілька. Отож пальців двох рук для переліку, напевно, вистачить. А з кіноверсій відбулась і вижила одна — десятисерійний телефільм Володимира Бортка.
Із цієї невеличкої передмови зрозуміло, до якого ризику вдалися в Національному академічному театрі опери та балету України, замисливши втілення... балету-фантасмагорії «Майстер і Маргарита» за мотивами однойменного роману. І запросили відомого балетмейстера-постановника із Санкт-Петербурга (уродженця Житомира) Давида Авдиша. Він має потрібний досвід: балет «Майстер і Маргарита» в хореографії Давида Авдиша йде на сцені Пермського театру опери та балету з 2003 року. Проте балетмейстер не вважає пермську й київську вистави тотожними.
— Вони відрізняються передовсім тим, що в Пермі оркестр не «подужав» музичного матеріалу й балет іде під фонограму,— розповів напередодні прем’єри у Національній опері України Давид Авдиш.— У київській постановці сильнішими, більш насиченими є партії солістів, зокрема, я посилив партії Пілата, Ієшуа. Ідея балету полягає в тому, що вічне кохання здатне перемогти все погане в світі. Але існує і вічне зло. Я не ставив за мету проілюструвати роман, він і без того яскравий, мені хотілося знайти неповторну пластичну мову, якою можна розкрити дух булгаковського тексту як філософської притчі через умовно-історичні аналоги.
Що ж це за музика, яка до снаги не кожному симфонічному оркестрові? — запитають заінтриговані читачі. Оскільки бачимо хореографічну версію роману, в якому переплітаються різні часи й історичні події, то й музична композиція балету така сама багатопланова і співзвучна духові й ритму відтворених епох. Ви почуєте фрагменти з творів Баха, Берліоза (звісно, Гектора, а не бідолашного Михайла Олександровича), Малера, Йоганна Штрауса, Оффенбаха... Весь балет пронизує Четверта симфонія Дмитра Шостаковича, композитора, який пережив те саме, що й Булгаков — заборону на творчість, переслідування партійних вельмож, обструкцію суспільства, дамоклів меч НКВС...
Для свого балету хореограф Давид Авдиш обрав форму побудови асоціативного образно-смислового ряду, апелюючи до літературного першоджерела та його змісту інтонаціями, настроями, сюжетним взаємопереплетінням дії героїв. Балет зберігає часову й просторову тривимірність (дія відбувається у Москві 1930-х, у Стародавній Юдеї та потойбічному, ірреальному світі). Особливе місце займає у виставі тема протистояння Особистості сірій масі, котра прагне поглинути її. Якщо в романі «велика компанія чоловіків, зодягнутих у штатському» фігурує як суб’єкт дії лише один раз під час невдалої спроби арешту нечистої сили, то в балеті ця масовка (фантазія хореграфа побачила в ній жінок у чорному) з’являється часто. «Чорні» чинять розправу над Ієшуа, мало не затоптують Маргариту, вони готові до виконання будь-якого злочинного наказу згори. Та раптом, відспівавши сумних пісень на похороні Берліоза, ця маса безликих істот у довгих чорних шинелях і фуражках перетворюється на гурт спокусливих жінок, котрі безтурботно витанцьовують канкан Оффенбаха, а невдовзі повертаються до первісного стану і співають: «Вихри враждебные веют над нами». Як бачимо, класове взяло гору над людським.
Хореографія, як і музична композиція, є багатоплановою: вона містить елементи класичного, бального танцю, модерн-балету, є тут акробатичні номери, фокуси-метаморфози (як без них у містичному творі?). Певна річ, що «Майстра і Маргариту» ніяк не можна назвати балетом у звичному розумінні. Незвичний він і тим, що поряд із танцем на сцені присутні вокал, невеликі вставки розмовної мови. І навіть пародія, аби замаскуватися від переслідувачів, Азазелло одягає хусточку й вдає, що співає (у супроводі голосу на платівці): «Если ранили друга, перевяжет подруга горячие раны его».
Побачите в балеті й Маргариту в польоті, а потім у прозорій сукні на балі Сатани, і розіп’ятого Ієшуа, і Воланда, який з’являється нізвідки, щоб повсякчас бути поміж нами, й інші символи відомого роману. А робити сценічні подорожі з радянської Москви до Єрусалима й володінь Воланда допоможе багате на сучасні ефекти художнє оформлення Семена Пастуха (США), й художниці Наталії Кучері.
Ще про одну метаморфозу. В день прем’єри «Майстра і Маргарити» у Національній опері України зібралися журналісти, котрі акредитувалися ще під час прес-конференції за тиждень до події. Обіцяних запрошень із місцями у призначеному для преси літерному ряді вони так і не дочекалися. І змушені були проходити хто як може, слухаючи погрози білетерів вивести їх геть, якщо на ці місця прийде хтось інший. Але ніхто, на щастя, не прийшов. Отже, куди помандрував конверт із місцями для журналістів, який не отримала літчастина від дирекції театру, залишилося загадкою. Майже булгаковською.
також у паперовій версії читайте:

• «Я, ГРАФ ДЕ РАСТРЕЛЛІ...»
• КОРОЛІВСЬКА КОМЕДІЯ

назад »»»