ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОЛОГІЯ
НУ ЩО, ЗДАВАЛОСЯ Б, ЛАНДШАФТ...
Відбувається тотальне винищення ландшафтів, де українці історично формувалися як етнос. Через антропогенний тиск проблема збереження корінного природного стану ландшафтів, зокрема, регіону Побужжя, оголилась настільки «непристойно», що набула аморального характеру і стала загальносуспільним «зубним болем»...

Тут буде парк природний...
Законом України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» у Чорноморському регіоні заплановано створити низку національних природних парків: Нижньодністровський, Нижньодніпровський, Севастопольський, Чатир-Даг, Джарилгач, Кінбурнська коса, Саки, Кримський, Приазовський, Меотида, Гранітностепове Побужжя. Щодо останнього маємо чи не найбільше клопоту... Він мусить постати на базі регіонального ландшафтного парку (РЛП) «Гранітно-степове Побужжя» однойменного національного природного. Зауважте: науковці налічують тут 150 видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України.
Територія парку знаходиться на межі Подільської й Придніпровської височин (власне, річка Буг є цією межею). Парк охоплює річкову долину Бугу від с. Мигія до смт Олександрівка, а також каньйоноподібні допливи: Великої Корабельної, Бакшали, Мертвоводу — в межах Миколаївської області.
Гранітно-степове Побужжя — залишок відрога могутніх колись (3,5 млрд років тому) гір (приміром, сучасних Гімалаїв), що більш як на 1000 км із північного заходу на південний схід перетинали територію нинішньої України (від Словечансько-Овруцького кряжа до Приазовської височини). Від них унаслідок тривалого руйнування залишилось одне коріння з твердими кристалічними породами, що складають у вигляді так званого Українського щита Руської платформи фундамент сучасної поверхні землі (Придніпровської височини). Протягом 60 мільйонів років тут не було моря, існували континентальні умови, що сприяло інтенсивному біологічному видоутворенню.
Прорізаючи південний відріг прадавніх гір, Південний Буг упродовж майже 40 км протікає долиною з крутими скельними берегами, що іноді сягають 40—50 м заввишки. На дні такого глибокого і вузького (300—400 м завширшки) каньйону (каньйон — з ісп. «труба») річка реве порогами, виблискуючи водограями. Своїми потоками вона обгинає більш як 70 великих і дрібних островів. Двома порожистими рукавами омивається скелястий залісений острів Гардовий, над яким височіє гранітна скеля Пугач.
Тут у козацькі часи чатували одна на одну запорозька фортеця Орлик, турецька Голта і польська Богополь, тобто сходилися кордони Запорожжя, Туреччини й Польщі. Сюди щороку влітку з Січі та зимівників вирушав полковник із особливою командою для охорони кордону й підтримання порядку. Нині тут розкинулось (у місці впадання у Буг найчистішої в Україні річки Синюхи) місто Первомайськ.

Оаза нерукотворна
Донедавна славний Буг називався Богом, у скіфські часи — Гіпанісом. Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси — «кривий», «покручений».
Природа Гранітно-степового Побужжя унікальна й неповторна серед мало не суцільно розораного (антропогенного) ландшафту. Південний Буг — річка в Європі, що зберегла порожистий характер. Пороги в історичному минулому звались тут «брояками». В цих місцях українського петрофітного (від гр. «петрос» — камінь) степу між крутих гранітних скель каньйону в балках ще зростають байрачні ліси, хвилями перекочується ковила, рясно квітує сон-трава...
Наскельні діброви (чи не єдині на планеті байраки) загалом займають нижній ярус каньйону, схили балок. Дуб звичайний (черешковий), що зростає в них, утворює дивні карликові й повзучі форми. Крім нього, тут росте більш як 20 видів дерев і чагарників, зокрема, берест або в’яз листуватий, липа серцелиста, клени татарський і польовий, яблуня рання, глід оманливий, бруслини та інші. Слід зазначити, що це — найпівденніші форпости лісових масивів, що заходять у степову зону вздовж Південного Бугу. Низом стелиться трав’янистий килим, зітканий з різнобарвних кольорів, колорит яких змінюється протягом теплої пори року.
Навесні, поки не розпустилось листя дерев і багато сонця, рясно цвітуть блакитні проліски, сині фіалки, жовті зірочки та анемони, білий, бузковий ряст. Згодом золотим мереживом палахкотять проти сонця первоцвіти, дібровні тюльпани, а з-поміж них вирізняються білі конвалії й брунатно-червоний рябчик руський. Рано-вранці (чи під час дрібного дощу) по всьому урочищу розноситься ніжний аромат диких троянд, змішаний з медовим запахом півників понтичних, клену татарського. У червні буяє лимонним цвітом липа, зеленкувато-жовтим суцвіттям куйовдиться скумпія (бузкові, рожеві перуки цього райського дерева милуватимуть око ціле літо).
В Україні збереглося не так багато місць, що стали останнім притулком для представників природної флори і фауни. До таких місць належить природно-заповідна територія на Миколаївщині — регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя». Питання про необхідність заповідання каньйону Південного Бугу ще наприкінці 20-х років ХХ ст. поставив відомий географ, геоботанік Г. Танфільєв. Чимало попрацював у тутешніх місцях і патріарх степового лісорозведення поміщик В. Скаржинський. Саме він заборонив тут традиційну господарську діяльність.
Місцева флора налічує до 900 видів судинних рослин, із яких до 100 занесено до Червоної книги України та Європейського червоного списку. Крім типового різнотрав’я (лучного, наскельного тощо), тут незвичайна кількість сендеміків (від гр. «місцевий ендем» — і реліктів з далекого геологічного минулого. Цей регіон є одним із центрів флористичного розмаїття і загалом формування біоти степового краю. Подібні місця земної біосфери дають притулок нашим живим родичам (більше у відомому космосі їх ніде нема!) — найвразливішим рослинам і тваринам. Лише на кам’янистих обривах і в ущелинах скель Гранітно-степового Побужжя знайшла останній прихисток мерингія бузька. Це легендарна, майже невідома фахівцям (не те що загалу), рослинка. Її тендітні темно-зелені подушечки-дернинки із зірочками білих квіточок туляться до прямовисних скель каньйону і тільки хіба що скелелазам можна їх побачити. Вважається, що важливим чинником поступового зникнення виду є зменшення вологості повітря і, природно, господарське втручання людини, зокрема гідротехнічне будівництво. Крім мерингії, у флористичному списку бузьких ендеміків — смілка бузька, вишня Клокова, які ніде більше на планеті не зустрічаються. Багатий світ також тварин (до 50 «червонокнижників»!). Особливо цікава ентомофауна. Метелик поліксена, велика красива бджола-тесляр зустрічаються тут як звичайні види. Бузькі пороги рятують надзвичайно рідкісну «червонокнижну» рибу — марену дніпровську, бо у Дніпрі, зрозуміло зрегульованому, її вже немає. Полоз лісовий — неотруйна змія. Живляться лісові полози переважно мишами. Недарма з античних часів їх тримали вдома, як зараз кішок. Із цими зміями пов’язано багато легенд. Вони були присвячені давньому напівбогові-цілителю Ескулапу, звідки пішла інша назва виду — ескулапова змія. Згідно з міфами, саме у неї перекидався великий цілитель, коли мав дослідити властивості нових ліків. Тривалий час зображення лісового полоза прикрашає емблему європейських аптек. У Гранітно-степовому Побужжі неважко запримітити зникаючих хижих птахів — орла-карлика та орла-могильника.
Природне (водночас історичне) урочище Бузький Гард, що входить до складу парку, є пам’яткою історичного ландшафту Запорозької Січі. Дотепер — це останні автентичні краєвиди володінь славного Війська Низового Запорозького, своєрідний оберіг козацької старовини та бувальщини, національна святиня!

Ех, пороги...
Власне, урочище Бузький Гард збереглось незмінним, таким, яким його бачили запорожці. Тож не потрібно відновлювати (припустимо, як у Трахтемирові) історичне середовище! Тут відбувається перевтілення свідків середньовіччя у віртуальний світ. Поруч Дух землі! Воістину мав рацію Арнольд Д. Тойнбі, що історію слід не просто читати, розуміти (цього замало!), а, що найважливіше, пережити ще раз: психологічно (як мовиться, всією душею).
Якщо лукава історія дозволила затопити водосховищами Дніпровські пороги і Великий Луг, то Мудрість (розум плюс мораль) і Совість (страх перед Богом) не дозволять вчинити подібне з Бузьким Гардом. Відомий український історик Дмитро Яворницький, автор «Історії запорозьких козаків», ще бачив і милувався козацькими порогами. І в уяві поставало, як козаки-запорожці, лежачи на Дніпрових кручах горілиць і, потягуючи люльки-носогрійки, споглядали за грізною величчю Батька-Славутича та набирались сил для геройства в ім’я Слави України.
Дніпровських порогів ми з вами вже не побачимо (хіба що доведеться спустити водосховища). Якщо затопимо Олександрівським водосховищем останні в Україні Бузькі козацькі пороги, то не лише залишилось без надії їх бачити, а згадки самої та запорозького сліду не буде в Буго-Гардівській паланці, лишиться тільки уява і... фотографії.
Висновок невтішний: ідеться про знищення у материковому рельєфі України пам’яті про добу нашої свободи. Ландшафти південнобузького каньйону в місці затоплення є останніми в Україні автентичними краєвидами козацьких часів.
Буго-Гардівська паланка — найбільше з восьми територіальних одиниць земель Запорозької Січі. Про славну і святу козацьку минувшину промовисто говорять історичні топоніми: урочище Протіч із Протичанською скелею, Запорозька брояка, скелі Турецький стіл, Брама, Сова і згадуваний Пугач, Гайдамацька балка, острів козака Мамая. При впаданні в Буг допливу Сухий Ташлик на Гардовому острові розміщувався центр Буго-Гардової паланки, де перебувала паланкова старшина та прикордонна застава.
Власне, історики А. Скальковський, а також Д. Яворницький, спираючись на складений 1772 року французьким інженером Даніелем де Боскетом план, дали перший детальний опис запорізького Гарду. Згідно з ним, у Паланковій балці знаходився основний табір козаків і запорізький цвинтар, а на Гардовому острові — церква святої Покрови Богородиці, житла козаків і гардівничих.
Після знищення Запорозької Січі 1775 року російськими полками генерала Текелія частина козацького війська відійшла до Бузьких порогів, прагнучи самозберегтися... Так що на території Гранітно-степового Побужжя існував осередок української державності кінця ХVIII cт. Не дивно, що ця місцина, особливо с. Мигія, була одним із центрів народного повстання — Гайдамаччини (Коліївщини).
Утім, звідки назви: Гардів острів, Гардівська паланка?
Річка Буг здавна славилась великою рибою, яку запорожці ловили у великій кількості за допомогою спеціальних пристроїв — гардів. Це були дерев’яні споруди, що перегачували річку. Залишки від їхніх кріплень досі збереглись на порогах.

А енергетикам закон неписаний
У цій сакральній для українців природно-історичній місцевості завершується будівництво Ташлицької ГАЕС і заповнення (у межах регіонального ландшафтного парку!) Олександрівського водосховища. Сутність цього «дійства» така: воду з нижньої водойми за рахунок енергії, розташованої поруч Південноукраїнської АЕС, подають насосами у верхню водойму, а в «пікові» години скидають назад, обертаючи турбіни і виробляючи, таким чином, додаткову енергію. Як мовив поет і філософ Богдан Ігор-Антонич: «у дно, у суть, у корінь речі» — все значно глибше і серйозніше. Ще в 70-ті роки минулого століття у місці злиття Південного Бугу та лівого його допливу — Великого Ташлика (з глибокою, до 100 м, каньйоноподібною долиною) поряд із національною святинею, Бузькими порогами (як і з Запорізькими у 30-х роках), будується Південноукраїнська атомна електростанція. Ось тоді й знищена на острові Гард козацька церква, висаджуються у повітря гранітні скелі. Виникає місто Південноукраїнськ.
А що в роки незалежності?!
Кабінет Міністрів України розпорядженням від 17.06.2002 р. № 342-р «Про затвердження проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС» зобов’язав тодішнє Мінпаливенерго забезпечити поетапне введення в дію потужностей цієї гідроакумулюючої електростанції. Загальна розрахункова кошторисна вартість будівництва (у цінах 2001 р.) — 1 867 535 тис. грн! Термін завершення робіт — 2008 рік...
Торік, скориставшись весняним водопіллям, енергетики підняли рівень Олександрівського водосховища, як нижньої водойми Ташлицької ГАЕС, до позначки 14,7 м над рівнем моря (доповеневий рівень — 8,0–10,0 м н. р. м.). Це зумовило повне затоплення нижніх Гардових порогів і часткове підтоплення Гардового острова.
Та не зважають енергетики на наказ Міністерства культури і туризму від 11.04.06 р. № 173/16-06, згідно з яким територія урочища Бузький Гард як «історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького» внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України і не може бути змінена (ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини») без дозволу Кабінету Міністрів або відповідного органу в сфері охорони культурної спадщини.
Не вірить нормальний розум у небезпеку, яку становить для Гранітно-степового Побужжя спорудження Ташлицької ГАЕС,— екологічну небезпеку (еколого-освітню, гуманітарну тощо). Не втямки йому підземні геолого-тектонічні розколи, геодинамічні перенапруження, а Чорнобиль — й поготів не навчив. Сьогодні ж бо живемо!
Р. S. Гранітно-степове Побужжя має також унікальний рекреаційно-оздоровчий потенціал. Тут зосереджено значні запаси лікувальних радонових вод. Чимало років Бузькі пороги є меккою водних туристів. В урочищі Протіч розташована одна з найкращих у Європі природних трас водного слалому. Прямовисні скелі каньйону — улюблене місце змагань скелелазів. Гранітна перлина українського Степу кличе до своєї сакральної природи людей, котрі зберегли в душі любов до прекрасного!

Володимир ГЕТЬМАН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»