ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОСТАТІ
ОДНОЛЮБ
Про Петра Балабуєва, який недавно пішов із життя, кілька днів, не доживши до свого 76-річчя, важко писати у минулому часі. Нелегко звикнути не лише журналістові, якого доля неодноразово протягом багатьох років зводила з генеральним конструктором АНТК імені О. Антонова на прес-конференціях, під час інтерв'ю і на аеродромах, а й багатьом колегам Петра Васильовича, його партнерам і, природно, рідним та близьким. Тож у цій публікації, присвяченій світлій пам'яті Петра Балабуєва, ми вирішили використати те, що по свіжих слідах утрати говорили мені його соратники, послідовники, друзі, учні й колеги.

Місце роботи постійне
Петро Балабуєв народився на хуторі Валуйськ Станично-Луганського району Ворошиловградської (нині — Луганська) області. Після школи вступив до Харківського авіаційного інституту за спеціальністю «Літакобудування», а закінчивши навчання у ХАІ, його у 1954-му направили до Києва — в конструкторське бюро, очолюване Олегом Антоновим. У тому КБ, яке в різні роки мало різні назви, Петро Васильович, не змінюючи місця роботи, пропрацював 51 рік, пройшовши у цьому колективі всі щаблі професійного і відповідно службового зростання, починаючи з посади інженера-конструктора.
У сорокарічному віці Петро Балабуєв став головним конструктором, його призначили першим заступником генерального конструктора О. Антонова. Петро Васильович під орудою Олега Костянтиновича примножує свій досвід і докладає чимало зусиль для створення таких літаків, як транспортний Ан-32, багатоцільовий Ан-3, важкий транспортний Ан-124 «Руслан», багатоцільовий Ан-74 у різних модифікаціях тощо. Після смерті Антонова у 1984-му Балабуєв обійняв посаду генерального конструктора і відтоді протягом двадцяти одного року (до травня 2005-го) очолював колектив Авіаційного науково-технічного комплексу імені О. Антонова.
Під керівництвом Балабуєва та за його безпосередньої участі в АНТК було створено могутній транспортний літак із найбільшою у світі вантажопідйомністю Ан-225 «Мрія», крилатий пожежник Ан-32П, багатоцільовий Ан-38, середній військово-транспортний літак короткого зльоту і посадки Ан-70, регіональний пасажирський Ан-140, багатоцільовий Ан-74ТК-300 і регіональний літак нового покоління Ан-148, якого генеральний конструктор образно порівняв із ластівкою,— і з його ініціативи стилізоване зображення цього стрімкого птаха прикрасило кіль хвостового оперення «сто сорок восьмих».
Здобутки Петра Васильовича у створенні новітньої високоефективної військової й цивільної авіатехніки були відзначені двома золотими зірками — Героя Соціалістичної Праці (1975) і Героя України (1999), багатьма орденами як колишнього СРСР, так і незалежних України і Росії, а також двома Державними преміями та званням заслуженого діяча науки і техніки України. Крім того, Балабуєв за видатний внесок у розвиток світової цивільної авіації нагороджений премією, що носить ім'я першого президента ІСАО Едварда Уорнера і є найвищою престижною відзнакою Міжнародної організації цивільної авіації.
...Навесні 2005-го Петро Васильович на знак незгоди з діями певних кіл, спрямованих на штучне об'єднання кількох провідних підприємств і організацій літакобудівної галузі в концерн чи корпорацію, відверто заявив, що це призведе до загибелі вітчизняного авіабудування,— й подав заяву про звільнення за власним бажанням з посади генерального конструктора Авіаційного науково-технічного комплексу імені О. Антонова. Тодішнє керівництво міністерства промислової політики цю заяву Балабуєва задовольнило... Нині важко спростувати припущення багатьох небайдужих людей, причетних до вітчизняного авіабудування, що всі ці нервові потрясіння, напевно, вкоротили йому життя...

Початковий курс
Під час війни Петро втратив батька: Василя Балабуєва, який став партизаном-підпільником, німецькі окупанти розстріляли.
Після закінчення війни, оскільки там, де жила родина Балабуєвих, у школі не було старших класів, Петрові у дев'ятому і десятому довелося ходити на навчання зі свого села до станиці Луганської: це щодня по п'ять кілометрів туди і п'ять — у зворотному напрямку.
Закінчивши школу, Петро Балабуєв вступив до Харківського авіаційного інституту (за спеціальністю «Літакобудування»).
За часів навчання у ВНЗ Петро познайомився з Раєю — симпатичною дівчиною, котра приїхала навчатися в ХАІ із далекого Алтайського краю. Після закінчення інституту вони опинилися серед молодих спеціалістів, яких у 1954-му за розподілом направили працювати до Києва. Невдовзі Петро і Раїса одружилися. З тих далеких часів Петро Васильович і Раїса Панфутьєвна прожили разом у коханні та злагоді багато років, виростили двох дітей, дочекалися онуків.

Серце і камінь
— Очоливши нашу «фірму» в 1984-му після смерті Олега Антонова, ПВ (так за першими літерами імені та по батькові називали Петра Васильовича і в колективі АНТК, і в авіаційних колах.— Авт.) у складних умовах «перебудови» у вітчизняній економіці зумів не лише згуртувати колектив, зберегти інтелектуальний, кадровий і виробничий потенціал, спрямувавши його на створення сучасної авіаційної техніки, а й реалізовував політику технічного переоснащення нашого підприємства, спрямовував фахівців на опанування новітніх інформаційних та інших технологій у проектно-конструкторських розробках,— говорить генеральний конструктор АНТК Дмитро Ківа.— До того ж, доктор технічних наук Петро Балабуєв завжди брав активну участь у різних фундаментальних і прикладних дослідженнях, зокрема розробив наукові основи проектування і практичного втілення так званих суперкритичних профілів крила у конструкціях важких транспортних літаків.
Генеральний директор Українського науково-дослідного інституту авіаційних технологій Георгій Кривов розповів мені не лише про багаторічну співпрацю з Петром Балабуєвим, а й про його людські якості — величезну й надзвичайно сфокусовану енергію і цілеспрямованість, якими посилювалися видатні організаторські здібності генерального конструктора АНТК. Особливо переконливо ці риси характеру Петра Васильовича виявилися у складний період (друга половина 80-х і 90-ті роки минулого століття та початок ХХІ), коли авіаційна галузь, як і вся вітчизняна економіка, переживала, м'яко кажучи, не найкращі часи й відбувалася її трансформація (не завжди оптимальна). Саме в той час,— веде далі Кривов,— Балабуєв доклав феноменальних зусиль, аби протистояти таким негативним явищам, і йому вдалося чимало зробити. Переконаний,— наголосив Георгій Кривов,— що для характеристики особистості Петра Васильовича вельми підходить визначення пасіонарність (з іспанської «pasionario» — означає полум'яний.— Авт.). Адже Балабуєв не на словах, а конкретними вчинками неодноразово доводив, що діятиме так, як він вважає за потрібне (якщо впевнений у правоті своєї позиції).
Чимало людей, з якими мені довелося розмовляти цими днями, наголошували на тому, що Петро Васильович вирізнявся своєю людяністю.
Один із багатьох фактів чуйності Петра Васильовича навів президент асоціації «Укравіапром» Валерій Шмаров. Мовилося про катастрофу, якої свого часу зазнав у випробувальному польоті перший дослідний зразок військово-транспортного літака Ан-70, тоді загинув його екіпаж. І хоча комісія,— пригадує її тодішній голова Шмаров,— визнала, що причиною трагедії став «людський фактор», а не конструктивні вади машини, Балабуєв усе ж сприйняв те, що сталось, передовсім як людську трагедію. Він подбав про вирішення проблем родин загиблих випробувачів.
— ВП був талантом — і як інженер, і як організатор, і як конструктор,— зазначає генеральний директор акціонерного товариства «Мотор Січ» В'ячеслав Богуслаєв.—На нарадах, у яких брали участь зазвичай не лише літакобудівники, а й ми, виробники двигунів, Петро Васильович завжди давав висловлюватися всім, кожен мав можливість обґрунтувати свою точку зору. Водночас він миттєво схоплював сутність кожного виступу, оцінював пропозиції й аргументовано коментував їх. З віком інтелектуальний потенціал Балабуєва не померкнув, він був сповнений ідеями і задумами на майбутнє, залишався молодим розумом і душею. Гірко усвідомлювати, але сучасні події у вітчизняному авіабудуванні довели, що ПВ мав рацію, коли передбачав, що непродумані реорганізації галузі й волюнтаристські рішення щодо цього є згубними для української авіації й авіабудівної промисловості...
— Петро Васильович,— говорить генеральний конструктор ЗМКБ «Івченко-Прогрес» Федір Муравченко,— за всю багаторічну діяльність на чолі великого підприємства нічого не «прихватизував» і нікому в АНТК не давав це робити. За своїм характером Балабуєв виправдовував своє ім'я (у перекладі з грецької «petros» — означає «камінь»). Він був сильною і вольовою людиною, ніколи й нічого не робив «з-за рогу», а на протистояння з опонентами йшов відкрито.

Земля — небо — космос
Сміливі й перспективні проекти, ініціаторами яких свого часу стали Балабуєв та його колеги і партнери, торують собі шлях до реалізації й після кончини Петра Васильовича — зусиллями його послідовників. Так, здається, знову можуть з'явитися шанси на практичне втілення у багатостраждального (аж ніяк не з вини АНТК) спільного українсько-російського проекту щодо завершення льотних випробувань і організації серійного виробництва, створеного під керівництвом Петра Балабуєва, унікального військово-транспортного Ан-70 (названого журналістами «літаком ХХІ століття»). Дослідний зразок якого впродовж останніх років пройшов переважну більшість складових програми випробувань. Нагадаємо, що 1990-ті роки в Західній Європі виявили чималий інтерес до «семидесятки», неодноразово фахівці звідти прибували в Україну на АНТК, аби всебічно ознайомитися з Ан-70 та із втіленими в ньому оригінальними конструктивними та іншими рішеннями. Тоді Петро Васильович, маючи на увазі вагомі й багато в чому видатні переваги «семидесятки», покладав великі надії на перспективи співпраці з європейцями у цьому проекті. Проте згодом країни ЄС визнали за більш доцільне для себе (з політичних і економічних міркувань) розробляти власний європейський аналог цього класу — А-400М, проектні обриси якого багато в чому дивно нагадували рішення, реалізовані набагато раніше у народженій в АНТК «семидесятці», котра протягом тривалого часу літає.
Після цього творцям Ан-70 залишалося покладатися на українсько-російське співробітництво у цій програмі — згідно з підписаною свого часу (досі не анульованою) двосторонньою міжурядовою угодою. Хоча впливові сили в Росії виступили проти спільної з Україною реалізації проекту Ан-70, Петро Балабуєв вірив у те, що такі бар'єри вдасться подолати. Від Петра Васильовича мені неодноразово доводилося чути не лише констатацію того, що згаданий конфлікт має певніше за все політико-корпоративне походження, і він сподівається на продовження робіт. Проте за життя Петрові Васильовичу не довелося дочекатися вирішення цієї нагальної проблеми.
...Шлях у небесну височінь відкривається і перед новим регіональним пасажирським турбореактивним лайнером Ан-148. Нагадаємо, що його створили, коли керівником АНТК був Петро Балабуєв, а завершили випробування і отримали сертифікат льотної придатності на літак цього типу за часів, коли колектив очолив Дмитро Ківа. В Україні, на київському заводі «Авіант», розпочато серійне виробництво «сто сорок восьмих». Поступово розгортається цей процес і в Росії, де серійним виробником лайнерів Ан-148 призначено Воронезьке акціонерне літакобудівне товариство.
Генеральний конструктор ракетно-космічного ДКБ «Південне» Станіслав Конюхов, який прилетів із Дніпропетровська до Києва, щоб провести в останню путь Петра Балабуєва, у розмові зі мною згадав про спільний проект «Спейс-кліпер», запропонований свого часу дніпропетровським конструкторським бюро та АНТК імені О. Антонова. Цей проект передбачав створення — на базі розробок ДКБ «Південне» і потужних транспортних літаків Ан-124 («Руслан») — комплексу для «повітряного старту», який давав би змогу виводити у космос супутники різних країн-замовників з будь-якого місця неба над планетою. На жаль, через фінансові проблеми (не було потрібних коштів) цей проект не реалізовано. Однак на цьому перспективному проекті не поставлено хрест,— веде далі Станіслав Миколайович.— Вірю, що нам спільно вдасться вирішити проблему такого «повітряного старту» (яка є актуальною для України, котра, як відомо, не має власного космодрому),— певна річ, якщо на цей важливий напрям буде виділено кошти.

Усе вище і вище, і вище...
Заслужений льотчик-випробувач Олександр Галуненко під час розмови зі мною згадав, як Петро Васильович ще у часи «перебудови», коли економіка СРСР почала занепадати, зміг добитися у тодішнього керівника країни Михайла Горбачова дозволу на те, щоб АНТК отримав право на експлуатацію групи транспортних літаків («Русланів» та інших), аби в умовах мізерного держбюджетного фінансування авіабудівної галузі колектив міг власними зусиллями заробляти кошти, необхідні на зарплату працівникам і створення нової авіаційної техніки. Так було створено транспортну авіакомпанію «Авіалінії Антонова» — один із підрозділів АНТК. Вона досі успішно функціонує, перевозячи різні вантажі по всьому світу.
...Ні, невипадково родина Балабуєвих вирішила поховати Петра Васильовича не на престижному Байковому кладовищі, а на тому, що в Берківцях і саме на ділянці цього цвинтаря, де поховано екіпажі льотчиків, які загинули під час випробування нової техніки.
Коли сонячного дня завершалася церемонія поховання Петра Васильовича, у небі над ще розкритою могилою один за одним пролетіли, погойдуючи крилами й ніби прощаючись зі своїм творцем, літаки різних типів, створені колективом АНТК під керівництвом Балабуєва. Коли ж могилу засипали землею й над нею виріс пагорб із вінків й квітів, доріжкою пройшла почесна варта, карбуючи крок під звуки легендарного авіаційного маршу «Все вище і вище, і вище...».

Вадим ФЕЛЬДМАН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»