ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
УВАГА: ДИТЯЧЕ ЖЕБРАЦТВО!
Молоді «мадонни» з немовлятами, що просять Христа ради, стали майже невід’ємною частиною пейзажу мегаполісів. Хтось проходить повз них, не звертаючи уваги, хтось співчутливо покладе гривню, хтось подумки обурюється: куди, мовляв, дивиться держава?

Між тим жебрацтво з використанням дітлахів — це бізнес, який «тримають» конкретні особи, і малята в ньому — лише знаряддя. Їх орендують, ними подейкують, навіть торгують, даруйте за порівняння, як робочою худобою. Ба, про скотину господарі піклуються краще, ніж деякі «матері»-жебрачки про своїх чад. Певно, не один перехожий дивувався: чому немовлята на руках таких неньок ніколи не плачуть? Чому вони завжди сплять? Може, їх накачують димедролом чи спиртним? Ці здогадки недалекі від істини. Частина таких дітлахів не витримує експлуатації й помирає через рік— півтора такої «праці». А мати народжує нове «знаряддя» для заробітку.
— Жебрацтво в Україні не заборонено законом, однак держава зобов’язана захистити права дитини, яку експлуатують, врятувати їй життя,— наголошує начальник служби у справах дітей Київської міської держадміністрації Микола Кулеба. На його думку, до кінця року дітей-старців на вулицях столиці не буде. Є реальна можливість їх, а також усіх безпритульних гаврошів улаштувати до реабілітаційних центрів. Один із них — на 25-му кілометрі Бориспільського шосе (донедавна відомий як медико-оздоровчий соціально-реабілітаційний центр), розрахований на 112 дітей. Раніше там підопічних утримували до трьох місяців, нині — до дев’яти. За цей час дитина може відійти від «принад» вуличного життя (найперше від нюхання клею), психолог — попрацювати з нею, а соціальна служба — знайти, куди прилаштувати: або до прийомної родини, або в будинок сімейного типу, або під опіку. Вимога часу — не скеровувати знедолену малечу до інтернатів чи дитбудинків. Є аналогічні реабілітаційні центри і в доброчинних організаціях, які підтримують малих безбатченків. Раніше ці «добрі самаритяни» прагнули лише нагодувати й одягнути гаврошів, а тепер працівники соцслужби орієнтують їх на те, щоб вилучити дітей з вулиці. Якщо мати має бажання, то може працювати і щодня відвідувати своє дитя в центрі, де воно буде нагодоване, одягнуте й доглянуте. До кінця року мережа таких закладів розшириться.
Проблема безпритульних дітей вельми непроста. Ось приклад. Жебрачці, в якої було четверо дітей, запропонували залишити їх у реабілітаційному центрі, що належить благодійній організації. Жінка, оскільки виношувала п’яту дитину, погодилася, розповідає Микола Кулеба. Коли народила, працівники служби порадили їй поселитися в аналогічному центрі за містом (також доброчинної організації). Пояснили: «Можеш якийсь час жити там із малюком, а далі подивимось, як тебе влаштувати. Ніхто не позбавляє тебе батьківських прав, хоча є всі підстави для цього». Та жебрачка побула там два місяці й пішла. Взяла із собою новонародженого і трирічну дитину. Трьох старших залишила. Чому? З малечею важко, а з двома найменшими можна просити милостиню. Її старшому хлопчикові 13 років, а він жодного дня не відвідував школу. За кілька днів «мадонна» прийшла в той центр реабілітації й каже: віддайте мені найстаршого, він дітей глядітиме. Тобто жебрачці потрібна робоча сила. Голова на бізнес у таких людей працює добре. Жінку попередили: спіймаємо — заберемо всіх дітей. Тож вибір за нею. До слова, є спонсор, готовий придбати їй оселю за кілька тисяч доларів за сто кілометрів від Києва, але немає гарантії, що вона там житиме. Заволодіє помешканням і знову майне до Києва жебракувати.
Ще одна повчальна історія. Працівники доброчинної організації запросили 23-річну циганку, котра просила милостиню з двомісячним немовлям, до свого центру: ми тебе нагодуємо, можеш душ прийняти... Тим часом зателефонували до служби у справах дітей: що робити? Там порадили: запропонуйте їй, щоб вона віддала дитинку. Воно ще з «ярличком» було, з тернопільського пологового будинку. Раніше в циганки вже була дитина, яку вона використовувала для жебракування, але в півтора року маля померло. От вона народила ще одне і знову займається тим самим бізнесом. Її вмовляли, аби влаштувала крихітку до дитячого будинку. Погодилася. Склали акт, дитину помістили в лікарню. Наступного дня жінка разом із 20-ма одноплемінниками прийшла до офісу благодійників з вимогою: «Давайте гроші за дитя. З ним я мала можливість заробляти кожного дня, а нині віддала свій заробіток вам». Довелося залучати міліцію і розганяти демонстрацію, але маля таки врятували. Його всиновила порядна циганська родина.
У Києві є черга із сімей, котрі хочуть всиновити дітей. Тих, кому не виповнилося два місяці, беруть під опіку (згідно із законодавством, усиновлювати можна лише по досягненні двох місяців — цей термін дають жінці, яка народила, аби вона, якщо передумає, забрала немовля). Одначе є проблема з хворими дітьми, а таких серед безпритульних — чверть. Водночас важко знайти сім’ю для дітей старше п’яти років.
Дитяча безпритульність тепер змінила обличчя. Раніше (у 1994–2000 роках) серед гаврошів було чимало дітлахів віком до десяти років. Це було спричинено масовим зубожінням, продажем квартир (зараз до нього долучається опікунська рада, тоді ж усе було інакше). Нинішнім безбатченкам 16 і більше — це «важкий» вік, коли дитина вважає себе дорослою і не хоче йти на контакт із педагогами та психологами. Безпритульні в такому віці, попри фізіологію, мають розвиток 12-річного підлітка. Скажімо, шістнадцятирічну дитину з вулиці вилучили. До інтернату її не візьмуть, а куди податися, якщо вона не ходила до школи чи закінчила лише п’ять класів? Є багато 18—20-річних бомжів, яких нема куди прилаштувати. В Україні відсутня система закладів для тих, кому більше вісімнадцяти.
— Трапляється, 19-річна дитина приходить до притулку, просить, щоб її туди взяли. А ми не можемо,— пояснює пан Кулеба.— Приймаємо, але офіційно не маємо права, тому що прокуратура перевірить і скаже: на яких підставах утримуєте цю особу? Це — доросла людина. Ви витрачаєте державні кошти не за призначенням.
Наостанок Микола Кулеба звертається до всіх, хто має співчутливе серце:
— Не давайте жебракам грошей! Цим ви провокуєте безпритульність. Мати й надалі використовуватиме дитину для заробітку. Якщо хочете допомогти, звертайтеся до нашої служби, або викличте міліціянта й скажіть: я готовий зараз написати заяву, що ось ця людина з дитиною займається жебрацтвом. А ви, будь ласка, відведіть її до райвідділу, викличте службу в справах дітей і перевірте документи. Бо, буває, з однією й тією ж дитиною зранку ходить одна жінка, в обід друга, а ввечері — третя... Вилучати таких дітей з вулиці — прямий обов’язок вартових порядку.
Пан Кулеба каже, що сам неодноразово набирав «02» і викликав правоохоронців, аби припинити жебрацькі одіссеї заповзятливих «неньок», що роблять бізнес на малятах. Так само чинили працівники служби. Бувало, до прибуття міліціянтів «христарадченки» рвали на них одяг.
Обговорюючи цю тему, не можна було уникнути делікатного питання про кришування жебрачок з боку міліції. У більшості випадків воно відсутнє, запевнив Кулеба. Мамки тепер розумні: ходять з дітьми по вагонах. Якщо просять на станції метро, то хвилин за 15 змінюють дислокацію, тому «накрити» їх можна лише, якщо провести рейд за участю міліції одномоментно по всьому місту.
Якщо нинішнім дітям-жебракам не допомогти, з’являться «христарадченки» в другому або й третьому поколіннях, застерігають у службі в справах дітей.

Надія БАРАБАШ
також у паперовій версії читайте:

• ЗА ҐРАТАМИ І ВЧАТЬ, І ЛІКУЮТЬ
• У МИТЦІВ ЗАБИРАЮТЬ ПРИМІЩЕННЯ

назад »»»