ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
СЕРЦЕ ШОПШІ СПИНИЛОСЬ ЗНЕНАЦЬКА, А ГОЛОС ЗВУЧИТЬ...

Погожого травневого дня минулого року група активістів і доброчинців Українського фонду культури прибула до селища Трипілля на Київщині, щоб ближче ознайомитися з Музеєм трипільської культури. Цей унікальний центр історії й духовності створили власним коштом і зібраними матеріалами три невтомні ентузіасти — історик Юрій Шилов, будівельник Володимир Лазоренко і колекціонер Олександр Поліщук. Усі твердо переконані, що саме українці є прямими спадкоємцями трипільської культури.

Після ознайомлення з експозицією музею зібралися за гостинним столом, аби обмінятися думками від побаченого й почутого, послухати розповіді творців музею. На завершення видатний співак Микола Шопша, який був з дружиною і сином, проспівав кілька українських народних пісень. Той неперевершений спів про гірку долю українського народу став органічним продовженням неформального спілкування митців, істориків, науковців, котрі слухали його чарівний бас востаннє. Через місяць, 14 червня 2006 року, зненацька спинилося його добре серце.
Минув рік, як не стало видатного співака, актора й громадського діяча, людини щедрої доброти і вірності у побратимстві. Відчуття незамінної втрати з часом ще більше посилюється. Кажуть: «Бог забирає найкращих». Як би хотілося, щоб гарні люди жили якомога довше на цьому не вельми затишному світі й робили його ще кращим і добрішим.
Миколу Шопшу світові подарувала благодатна полтавська земля, де, за жартом Миколи Сергійовича, «спочатку вчаться співати, а потім ходити». Щедре природне вокальне обдарування він відшліфовував у Московській консерваторії, де вчителем був народний артист СРСР, співак, професор Марк Рейзен, а потім у Київській консерваторії імені П. І. Чайковського (клас професора Миколи Кондратюка — співака, народного артиста СРСР).
З 1979 року Шопша — соліст Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка (нині — Національна опера України) і до останніх днів. Сходження його на творчий Олімп було нелегким і давалося завдяки систематичній наполегливій праці. У цьому співакові сприяв видатний диригент і художній керівник Оперного театру Стефан Турчак. Серед перших вагомих перемог були: лауреат республіканських конкурсів «Молоді голоси» (1973 рік, перша премія) та імені М. В. Лисенка (1979 рік, перша премія), Міжнародного конкурсу вокалістів імені Р. Віньєса у Барселоні (Іспанія, 1980 рік), де співака відзначено другою премією.
Маючи могутній голос (бас широкого діапазону) і високу акторську майстерність, Микола Шопша зумів із великим успіхом втілити на головній сцені України чимало провідних, різнохарактерних оперних партій. Митець проникав у сутність образу, зливався з ним глибоко психологічно. Широку популярність в народі здобули такі образи, як Виборний («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Іван Карась («Запорожець за Дунаєм С. Гулака-Артемовського), Тарас Бульба («Тарас Бульба» М. Лисенка), Захар Беркет («Золотий обруч» Б. Лятошинського), Цар («Борис Годунов» М. Мусоргського), Мефістофель («Фауст» Ш. Гуно), Ігор («Князь Ігор» О. Бородіна), Досифей («Хованщина» М. Мусоргського), Гремін («Євгеній Онєгін» П. Чайковського) та інші.
Найвищої відзнаки в галузі української культури — Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка Микола Шопша був удостоєний 1995 року за виконання оперних партій Івана Карася, Захара Беркута, Бориса Годунова та концертні програми 1992–1994 рр. А ще його заслуги були відзначені мистецькою премією ім. С. Гулака-Артемовського та Міжнародною премією ім. Григорія Сковороди.
Найвимогливіші фахівці й численні глядачі вистав високо оцінювали талант співака. Зокрема, театрознавець, доктор мистецтвознавства Юрій Станішевський в книзі «Національна опера України» (Київ, 2002) зазначає: «Величний, суворо епічний, вокально-сценічний образ Захара Беркута, який уособлює незламну силу і мудрість народу, його високі моральні принципи, створив у виставі володар могутнього, теплого й соковитого за тембром красивого баса Микола Шопша».
Колеги, друзі щиро любили й шанували великого співака. Національна опера України у 1997 році провела один із перших бенефісів своїх провідних солістів, присвятивши 50-річчю талановитого майстра, народного артиста України Миколи Шопши. На його честь було показано народну музичну драму М. Мусоргського «Борис Годунов», у якій ювіляр натхненно, блискуче виконав головну партію.
Мені неодноразово доводилося чути від Миколи Сергійовича в розмовах про особливе ставлення митця до цієї ролі. Багатьох своїх друзів в Українському фонді культури він запрошував послухати його саме в цій ролі. Сумно й якось містично, що Микола Сергійович не дожив кількох днів, коли мав за репертуаром театру в котрий раз виступати у головній ролі опери «Борис Годунов».
А ось один із професійних відгуків про його творчість: «Блискучі інтерпретації оперного й камерного репертуару принесли співакові найвищі оцінки музичної критики, поставили його поряд із провідними басами світу. Визначним творчим доробком співака стала партія Бориса Годунова в однойменній опері М. Мусоргського, Тріумфальний успіх, який випав на долю Миколи Шопші в цій партії, випадає далеко не кожному співакові. Це було справжнє мистецьке одкровення, подія, що посяде належне місце в багатогранній історії Національної опери України останніх сезонів. Борис Годунов Миколи Шопші — не лише цар, якому судилося відчути сутність Божої кари за вчинений гріх, а й людина, яку роздирають суперечності, муки сумління і замучена неправедними вчинками совість.
Художнє одкровення... Нечасто випадає воно акторові оперного театру, скованого партитурою композитора й режисерською розробкою» («Українська культура», 1995).
В Українському фонді культури Микола Шопша впродовж кількох років був членом президії правління, активним, безвідмовним учасником багатьох мистецьких акцій та заходів і завжди знаходив можливість виконати кілька пісень чи арій з його багатого репертуару, що, за його підрахунками, становив близько 500 творів світової класики, народних пісень і творів сучасних композиторів і поетів. Деякі з них писали музику спеціально для його голосу.
Найчастіше на літературно-мистецьких вечорах у виконанні Миколи Шопші звучали пісні: «Дивлюсь я на небо», «Взяв би я бандуру», «Ой, під вишнею», «Стоїть явір над водою», «Ой, чого ти, дубе», «Рідна мати моя» (музика П. Майбороди, слова А. Малишка), «Мелодія» (музика О. Білаша, слова Б. Олійника), «Ямщик, не гони лошадей», «Гори, гори, моя звезда» та багато інших.
Особливо запам’яталися пісенні виступи Миколи Шопші на Днях Пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років, що проводяться щороку другої суботи вересня, Українським фондом культури разом із Полтавською обласною та Лубенською районною організаціями на Пагорбі Скорботи, що споруджений неподалік Мгарського Спасо-Преображенського монастиря. Там співак виступав із особливим душевним тривожним настроєм і пісня «Дивлюсь я на небо» сприймалася присутніми з почуттям співпереживання людському горю.
Ще учасники Днів Пам’яті мали щасливу й унікальну можливість слухати великої сили й краси голос Шопші під високим склепінням Спасо-Преображенського собору. Особлива акустика будівлі чудово доносить до слухачів небаченої краси тембр співака.
Великому українцю, митцю всеслов’янської культури аплодували найкращі оперні зали Росії, Іспанії, Франції, Німеччини, Данії, Голландії, Швейцарії, Канади, Бразилії, Польщі, Сербії, Хорватії, США та інших. Ось витяг із одного відгуку: «Микола Шопша володіє глибоким басом, його голос надзвичайно могутній, водночас співак майстерно користується найтоншими обертонами, що ставить його поряд із відомими вокалістами. Одне слово, він належить до найкращих...» («Таймс» Білл Райс. Стаття «Микола Шопша — тріумф у концертному залі»).
Прикро, що нині доводиться вести розповідь про Миколу Шопшу — великого співака і доброго друга, як спогад. В Українському фонді культури й раніше цінували, а тепер ще більше вдячні доброчинцю Володимирові Лазоренку, котрий в останні роки допоміг Миколі Сергійовичу зробити запис двох компакт-дисків із піснями, романсами й аріями в його виконанні та у супроводі Національного оркестру народних інструментів України під диригуванням Віктора Гуцала. Тепер ці записи дають можливість послухати голос улюбленого співака і є доброю пам’яттю про Митця.

Дмитро ЯНКО, заслужений діяч мистецтв України
також у паперовій версії читайте:

• СПІВЕЦЬ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ (ПЕТРОВІ РЕБРУ, УКРАЇНСЬКОМУ ПИСЬМЕННИКУ, ВИПОВНИЛОСЯ 75 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)

назад »»»