ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ТОЧКА ЗОРУ
ПРО СТРАЖДАННЯ ГУРТОМ І СОЦІАЛЬНІ СТРАХИ

Соціальні страхи населення вивчали дослідники Інституту соціології НАНУ. За результатами опитування, першу п’ятірку становлять: зростання цін (81%); безробіття (65); невиплата зарплат і пенсій (56); зростання злочинності (43); загрозливі для життя інфекції (38). Тільки три відсотки зізнались, що по-справжньому нічого не бояться.

Деякі аспекти проблеми коментує завідувач відділу соціальних експертиз Інституту соціології НАНУ, доктор економіки і соціології, професор Юрій Саєнко.
— Юрію Івановичу, український народ перебуває в стані «внутрішньої еміграції» — невипадково серед його цінностей на перших місцях здоров’я, родина, добробут дітей, і лише для третини населення важлива незалежність у справах і судженнях, а демократичний розвиток країни вважають необхідним для себе тільки 28,2% громадян. А хіба не цією замкнутістю соціальні страхи породжуються?
— Якщо в країні нестабільність, типово українська традиція, підтверджена всією нашою історією,— замикатися в елементарних співтовариствах: родина, близькі, знайомі, намагаючись всередині цього вузького кола вирішувати проблеми виживання. Проте рішення наших проблем — поза цим колом! Потрібно творити нові закони, займатися підприємництвом, готувати для себе робочі місця. Необхідні нові громадські організації, що захищали б громадянина. В нас такою діяльністю охоплено лише 2–3% населення. До речі, наша свідомість лишається колективною. Аби розмикати рамки, для України важлива міжнародна ініціація — нам суттєво допомагає, скажімо, Польща. Відступають страхи перед ЄС, НАТО...
— Однак у своєму майбутньому невпевнені 92% опитаних...
— Людина в суспільстві перебуває на простій шкалі — з одного боку — «благо», з іншого — «лихо». Тому всі свої індивідуми він оцінює з погляду ризику і шансу, постійно порівнюючи їх у процесі пошуку виходу. Страх — це передчуття лиха. Останнім часом зріс страх, що підвищаться ціни, страх безробіття. А от голоду бояться дедалі менше: у 2000 році — 72% респондентів, тоді як зараз — 34%. Такий страх у багатьох — у підсвідомості, він виправданий історично. Маємо вкрай багато бідних людей, за нашими даними, 60–70%. Трохи зменшився страх перед зростанням злочинності (1992 року на нього вказували 68% опитаних, нині — 43%). Проте захищеними від свавілля влади і чиновників не почувають себе майже третина респондентів.
На 21% збільшилося число людей, котрі живуть у страху зупинення своїх підприємств, які потрібно ліквідувати, якщо вони неефективні. Але їх зупиняють, не пропонуючи нічого. Як повітря, потрібні нові технології — які без них реформи? Пам’ятаєте, що зробила у свій час та ж Польща? Призупинила роботу технологічно застарілих підприємств. За короткий час їх модернізували, вони почали випускати конкурентоспроможну продукцію. У нас же підприємства вмирали поступово. Наразі процвітає хіба що перепродаж. Не так давно в нас було чотири-п’ять заводів із виробництва телевізорів — можна було б робити «Соні» й «Панасоніки», але ми воліємо купувати їх по світу. Тому, як зазначають 47% респондентів, у їхньому регіоні важко знайти будь-яку роботу.
— Безправних людей штовхають в обивательську сірість. Але чи є, на їхню думку, в суспільстві хто-небудь, чиї права дотримані?
— Серед найвпливовіших соціальних груп вирізняються лідери політичних партій (це відзначили 36% опитаних), мафія, злочинний світ (34), олігархи та підприємці (34%).
— Зрозуміло, що ніколи робітники, а тим більше селяни насправді не визначали якість життя в нашій країні. Але інтелігенцію ваші респонденти цінують вкрай низько — її вплив визнають лише 19%. Хто ж, як не вона, виведе країну з кризи?
— Інтелігенцію насправді неважко об’єднати — потрібно дати їй соціальне замовлення. Інновації в економіці, політична перебудова суспільства — це справа інтелігенції.
— Не так давно проводилося дослідження, в якому брали участь 24 європейські країни. Характерно, що майже всі респонденти (від 86 до 96% у кожній країні) визнають, що не розуміють, що насправді відбувається в політиці, але їх це не пригнічує і не викликає страху...
— На Заході багато людей, котрі не цікавляться політикою, адже, живучи в стабільності, вони вибирають «між гарним і ще кращим». А в нас політичні баталії нагадують боротьбу цивілізацій — або Азія, або Європа. Тут ще залучено інтереси капіталу, а ми не уявляємо достеменно, як він працює.
— Мігрантів як «руйнівників культурного середовища» бояться далеко не всі країни Європи. Проте Україна, схоже, тут у перших лавах.
— Україну можна зрозуміти — вона стала транзитним пунктом для значних потоків переселенців з Азії й Африки, що тут осідають. Лояльні до мігрантів Фінляндія, Швеція, Ісландія, але вони не відчувають гострої потреби в робочих руках і мають неабиякий соціальний захист.
— Характерно, що українці переконані: більшість людей прагнуть їх обдурити, підсунути неякісну річ або дорого взяти за послугу. 57% опитаних зазначили, що чиновники вимагали у них хабар (це — найвищий показник серед європейських країн). У нашій країні люди не задоволені життям. Однак на запитання «Чи щасливі ви?» ті ж респонденти відповіли позитивно. Якесь «важке щастя», або «залишкове»?
— Це ментальність колективного страждання — людині комфортно від думки, що вона така ж, як усі. У нас явні бідняки за доходами називають себе «середніми» (це далеко не той середній клас, що в США і Європі), адже багатьом людям ще гірше... До того ж, людина звикає жити в лихолітті. Існує притча: «Йде перехожий і бачить, що хтось загруз у ямі. Він простягає руку, говорить: «Давай я тебе витягну». Людина з ями відповідає: «Ні, ти йди сюди, посидь і побачиш, як тут, а потім разом вибиратимемось».
Коли є таке колективне страждання, будуть і соціальні страхи.

Ірина КИРИЧЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ЧИ НЕ НАДТО ДАЛЕКО МИ ЗАЙШЛИ?
• АВРАЛ ЯК РУШІЙ ПРОГРЕСУ

назад »»»