ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
«Я Б У РОБІТНИКИ ПІШОВ...»
Наша газета не раз писала про те, що сучасне виробництво потерпає через брак висококваліфікованих робітників. В Україні не вистачає слюсарів, фрезерувальників, токарів і зварювальників, але юристів і економістів ми готуємо більше, ніж усі країни Європи, разом узяті. Часом виробництво тримається навіть на трудівниках, яким далеко за пенсійний вік, котрі мають кваліфікацію і звикли чесно й сумлінно працювати. Чому склалася така ситуація?

Свого часу в нас діяла розвинута система професійно-технічної освіти. Необхідні кадри готували також методом фабрично-заводського учнівства, а потім промисловість «лягла», їй стало не до підготовки кадрів. Система профосвіти теж зазнала не кращих змін, бо коли не працює промисловість, кому потрібні нові робітники? Тепер, за даними державної служби зайнятості, система профтехосвіти готує в 3,5 раза менше кадрів у розрахунку на 10 тисяч населення, ніж вищі навчальні заклади. Тим часом ринок праці зацікавлений на 80 відсотків у робітничих професіях і лише на 20 — у спеціалістах із вищою освітою.
Отже, кадри робітничих професій треба готувати. Чи в змозі це зробити, як належить, система профтехосвіти? На жаль, вона переживає не найкращі часи. Обладнання й навчальна техніка в багатьох училищах застаріла морально й фізично на 80 відсотків або взагалі вийшла з ладу. А там, де вона діє,— то техніка позавчорашнього дня і на ній не підготуєш сучасного робітника. Недарма, згідно з опитуванням, двоє з трьох роботодавців не задоволені якістю знань випускників ПТУ, їхньою кваліфікацією. Скажімо, підприємствам машинобудування потрібні робітники з металообробки 5–6-го розрядів, а училища готують третього. До того ж, кажуть роботодавці, кадри готують без урахування ситуації на ринку праці (готують робітників сфери послуг у той час, як економіка «задихається» без спеціалістів промислового виробництва).
Ситуація, в якій опинилися ПТУ, свідчить: власними силами вони не можуть зробити прориву в підготовці кадрів. Потрібна державна програма розвитку профтехосвіти хоча б на найближчі п’ять років (не завадило б також визначити, якою хочемо бачити профтехосвіту через 10-20 років). Слід також законодавчо врегулювати відносини навчальних закладів і органів виконавчої влади на місцях, розробити чіткий механізм різнорівневого фінансування училищ, створити нову методику розрахунку вартості підготовки кваліфікованих робітників, щоб на місцях теж дбали про розвиток профтехосвіти. Аби рівень цієї освіти задовольняв сучасне виробництво, слід упровадити державні стандарти профтехосвіти за конкретними професіями. Необхідно також розвивати вищі професійні училища і центри профтехосвіти, бо, на думку фахівців, лише вони здатні підготувати спеціалістів, яких потребує ринок праці.
Останнім часом багато мовиться про соціальну відповідальність бізнесу. Чи мають роботодавці вкладати кошти в підготовку кадрів робітничих професій? Законом України «Про професійно-технічну освіту» (ст. 29) підприємства, установи, організації зобов’язано надавати учням ПТУ оплачувані робочі місця чи дільниці для практики. Замовники кадрів мають, відповідно до укладеної угоди, перераховувати училищам кошти на зміцнення навчально-виробничої бази, передавати приміщення, обладнання, техніку, інструменти, матеріали тощо. На жаль, роботодавець не має при цьому гарантій, що його кошти принесуть дивіденди і він одержить спеціалістів потрібної кваліфікації. От справа й загальмувала. Тож потрібні правові й економічні стимули для роботодавців та інвесторів. Перший крок до цього ніби було зроблено 2004 року ухваленням Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (в сфері вищої освіти)», відповідно до якого кошти, які направляються підприємством на підготовку кадрів, включаються у його валові витрати. Великі надії покладалися й на Закон «Про забезпечення молоді, яка одержала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю». На жаль, Законом «Про Державний бюджет України на 2007 рік» чинність його призупинено.
Тим часом конче потрібен закон, який би регулював відносини підприємств і навчальних закладів.
Уявімо, що всі питання розвитку профосвіти, підготовки кадрів вирішено. Як ви гадаєте, молодь поспішить вступати до ПТУ? Особисто я думаю, що ні. Колись молодь виховували в дусі, що будь-яка праця почесна, і більшість це сприймала нормально. У нинішніх молодих людей великі амбіції. Вони хочуть одержати відразу все і багато: гарантоване робоче місце, непогані умови праці й високу зарплату. А у нас служба зайнятості пропонує понад 2 млн вакансій, 59 відсотків із яких пропонують зарплатню до 500 грн. Лише п’ять відсотків — понад тисячу гривень. За радянської влади зарплати теж були скромними, але тоді діяли фонди суспільного споживання, які давали змогу людям вижити. Тепер цих фондів немає. Отже, вижити людям має сприяти гідна заробітна плата.
також у паперовій версії читайте:

• ПІЛЬГИ УЧАСНИКАМ НАРОДНОГО ОПОЛЧЕННЯ
• ЦЕРКВА І ГРОМАДА — ДІТЯМ

назад »»»