ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ВРЯТУВАВ ПОДІЛ ВІД ЗРУЙНУВАННЯ
Фельдмаршал граф Петро Олександрович Рум’янцев доклав багато сил і знань, особливо в сфері адміністративно-державного управління під час реформ в Україні. Він керував тут з 1764 до 1796 року.

Петро Олександрович Рум’янцев народився 15 січня 1725 р. в Москві. Його мати — Марія Андріївна належала до знатних родин Матвєєвих та Наришкіних. Вона була статс-дамою при дворі імператриці Катерини ІІ. Його батько — Олександр Іванович — видатний дипломат, соратник Петра І. Батьки мріяли про дипломатичну кар’єру сина, але той став військовим.
Під час Семирічної війни (1756–1763) розкрився військовий талант молодого генерала. Командуючи бригадою, а згодом дивізією, Петро Олександрович відзначився під Грос-Єгерсдорфом та Кунерсдорфом, де його війська завдали нищівної поразки пруській армії під командуванням Фрідріха ІІ. Він брав участь у першій і другій російсько-турецьких війнах. За перемоги та мирний договір з Туреччиною Катерина ІІ щедро нагородила полководця. Рум’янцев отримав почесну «добавку» до прізвища — Задунайський, фельдмаршальський жезл. Петро Рум’янцев — визнаний реформатор військової справи.
1764 року Катерина ІІ скасувала гетьманство в Україні і затвердила «Малоросійську колегію». Імператриця призначила її президентом і київським генерал-губернатором графа Петра Олександровича Рум’янцева. При цьому вона висловила думку, що Україна має особливі привілеї. Проте справи там були занедбані, останній український гетьман Кирило Разумовський любив похизуватися своєю щедрістю і гостинністю, але зиску від нього для народу було мало.
Нова політика російського уряду викликала незадоволення і протест з боку населення. Але до серйозних заворушень це не призвело. Не полишаючи військової діяльності, Петро Рум’янцев прибув до Глухова і оселився в колишньому гетьманському палаці. Колегія, якій було передано управління краєм, затверджувалась більше для формальності. Справжнім правителем України був граф Петро Рум’янцев, який виявив адміністративні здібності. Він прагнув заглибитися в суть справ, розібратися в становищі краю, котрий був йому близький тим, що тут минуло його дитинство.
Для додержання прав народу Петро Рум’янцев запровадив інститут присяжних адвокатів при Колегії та Генеральному суді. Він розглянув також ситуацію з податками та зборами. Невдовзі всі відчули тверду руку нового правителя. Для розробки нового законодавчого положення і комісії відбулися вибори депутатів. Усім було надане право висловлювати пропозиції, спрямовані на поліпшення життя та побуту населення. Українська шляхта, козацтво, купці та міщани взяли участь у цьому процесі. Під час виборів у суспільстві зросли прагнення до відновлення автономії і порядків, які були за Гетьманщини.
Генерал-губернатор прагнув, щоб жителі України повірили в братерські почуття північних одновірців, непорушність наданих прав і привілеїв, підтримував ту частину перетворень, яка була позначена здоровим глуздом. Те, чого він не міг добитися завдяки просьбам задовольнити потреби України, здійснилось завдяки подарункам, піднесеним Катерині ІІ. Після цього імператриця вже не висловлювала незадоволення діяльністю графа.
Петро Рум’янцев працював з ранку до пізнього вечора і змушував так само працювати своїх підлеглих. Він приділяв неабияку увагу розвиткові культури. На той час чималу роль відіграла Київська академія, де вчився філософ та Григорій Сковорода, вивчав рукописи Михайло Ломоносов. Цей навчальний заклад виховав і підготував чимало видатних письменників, державних діячів і вчених. Петро Рум’янцев наполегливо займався розширенням мережі шкіл у містах краю. У селах шкільні хати споруджувались поблизу церков. На утримання цих навчальних закладів передбачались, зокрема, доходи за дзвін по померлих та від продажу ладану самими учнями.
Чиновники губернатора зважали на тяжіння українського народу до наук. Після поразки з організацією Батуринського університету, П. Рум’янцев в 1765 і 1767 рр. наполегливо клопотався про відкриття університетів в інших містах. У зв’язку з цим генерал-губернатор склав записку «Про усмотренных у Малой России недостатках и непристроях» і подав її уряду і Катерині ІІ. Однак проекти відкриття університетів у Глухові, Чернігові і Києві не були здійснені...
Усі свята супроводжувалися парадом збройного корпусу. За кіннотою йшов магістратський оркестр. Генерал-губернатор любив паради, адже був військовою людиною. Як завжди, після параду починалося застілля.
Значних успіхів досягла музична освіта. Ще в 1786 році в Києві була заснована музична школа. Діти, які пройшли курс навчання, за статутом повинні були все життя служити в магістратському оркестрі, що грав під час святкових церемоній. Створювалися й музичні школи для навчання співу і гри на бандурі, гуслях, а також «скрипиці». Набиралися півчі — баси, тенори, «альцест» і «дишкантові» для придворної капели і хорів сановників-меценатів. Був виданий указ про організацію вокальної школи.
Відомо, що генерал-губернатор захоплювався музикою, любив інструментальні твори й особливо гру бандуристів. Він не міг слухати їх без хвилювання. Дібрані ним бандуристи мали великий успіх при царському дворі.
Адміністративно-територіальна реформа привела до посилення впливу дворянських корпоративних органів на апарат управління. Були створені губернії, намісництва. Реорганізовувалися адміністрація, митниця, пошта.
Граф Петро Рум’янцев був стурбований приїздом імператриці Катерини ІІ до Києва у 1787 р. й облаштував приміщення Царського (Маріїнського) палацу коштовними і вишуканими меблями. Імператриця зізналась, що Київ ніколи не любила, а от Царський палац і сад їй сподобались, як і краєвиди, які звідти відкривались. Катерина ІІ назвала їх «романтичними».
До речі, під час правління Катерини ІІ генерал Мілер та граф Шувалов розробили план, згідно з яким пропонувалося зруйнувати Поділ, оскільки його частково заливали дніпровські води. Після зустрічі П. Рум’янцева з імператрицею від задуму відмовились.
Петро Рум’янцев був одним з найбільших поміщиків. Тож не випадково, що згідно з волею уряду, він законодавчо оформив кріпацтво й поширив на всю Україну дію наданої дворянству грамоти. Граф, до речі, прищепив українцям любов до... картоплі.
В Україні сподівалися, що новий правитель наведе лад у краї, принесе користь народу. Власне кажучи, так і сталося. Правда, граф проводив політику, спрямовану проти автономії України, обмежуючи свободи і права населення. Катерина ІІ та уряд доручали генерал-губернаторові контролювати настрої старшини, народних мас. Він керував краєм і Києвом до кінця життя.
Петро Олександрович помер 19 грудня 1796 р. Його поховали з великими почестями в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, де знайшли останній притулок київські князі, а згодом великі магнати і вище духовенство. У цей час російський престол уже обіймав Павло І. Дізнавшись про смерть шанованого полководця, цар наказав носити по ньому траур протягом трьох днів. На могилі Петра Рум’янцева був встановлений скульптурний надгробок з білого італійського мармуру, виконаний І. Мартосом. На голові переможця — лавровий вінок.
Під час окупації Києва німецько-фашистськими військами у листопаді 1941 р. Успенський собор підірвали, внаслідок чого була пошкоджена й могила графа Рум’янцева. Пізніше з-під уламків дістали залишки надгробка. Нині храм відроджено. Зберігся опис склепу, де було поховано графа.

Лев КУДРЯВЦЕВ
також у паперовій версії читайте:

• ЧИЇ МИ ДІТИ?
• ПРЖЕВАЛЬСЬКИЙ ЖИВ У ПОЛТАВІ

назад »»»