ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
БІЛОРУСЬ: ОПОЗИЦІЯ БЕЗ ЛІДЕРА
Білоруська опозиція невтомно проголошує, що її головною метою є боротьба з авторитарним режимом, а тим часом потопає у внутрішній боротьбі та чварах.

Невдовзі, 26–27 травня, має відбутись Конгрес демократичних сил Білорусі. Опозиціонери планують зібратися для обговорення політичної ситуації та визначення програми подальшої діяльності і боротьби. Однак головною проблемою, яка домінувала на регіональних конференціях, були не програмні питання, а проблема лідера. Чи повинна опозиція мати одного провідника, чи варто пристати на колективне керівництво? Відомо, що єдиним може бути Олександр Мілінкевич.
Незначна більшість делегатів з регіонів схиляється до колективного керівництва. Тобто йдеться про кількох осіб, які стануть співголовами нової політичної ради об’єднаної опозиції: лідера Об’єднаної громадянської партії Анатолія Лебедька, керівника комуністів Сергія Калякіна, лідера Білоруського народного фронту Вінцука Вячоркі, провідника соціал-демократів Анатолія Левовича і згадуваного уже Олександра Мілінкевича. Останній, проте, заявив, що не збирається бути одним із співголів.
Дехто з діячів опозиційних партій закидає Мілінкевичу, що він намагається підпорядкувати опозицію. Він, за твердженнями опонентів, всупереч обіцянкам, не створював руху «За свободу» з нових осіб, а залучав активістів уже відомих організацій. Мілінкевич відповідає, що всі звинувачення проти нього зумовлені особистими інтересами керівників окремих, як правило, невеликих угруповань. І ці політики не довіряють ні йому, ні будь-кому взагалі. А пошук нових членів поза сформованими структурами — дуже складна справа, бо люди просто бояться, через це коло опозиціонерів є невеликим.
Лідери демократичних рухів намагались знайти вихід із ситуації. Вони чудово розуміють, що в нинішніх умовах керівництво опозицією маловідомою особою є ризикованою «розкішшю», а Олександра Мілінкевича як колишнього кандидата в президенти добре знають у країні й за кордоном. Якщо він не стане формальним лідером всієї опозиції, то це буде не так його особистим програшем, як ударом по демократичному рухові.
Однак усі спроби порозумітися наразі завершились безрезультатно. Небажання Мілінкевича перебувати в колективному керівництві означає, що внутрішні розбіжності в опозиційному середовищі є досить значними.
Тому дуже ймовірною є ситуація, коли рух «За свободу» на чолі з Мілінкевичем опиниться в опозиції до «старих» політичних партій. Отже, замість об’єднаних опозиційних сил країна матиме протистояння двох, а може, й більше угруповань.
Найбільший виграш від розколу отримає президент Олександр Лукашенко. Він зможе вдатися до аргументації: опозиційні лідери борються передовсім за посади,— і ще ефективніше протистоятиме розколотій, а тому ослабленій опозиції. А друзі Білорусі, зокрема, Євросоюз і Сполучені Штати Америки, і далі з’ясовуватимуть, яка з конкурентних груп є справжньою опозицією і справжнім представництвом білоруського народу...

Данило ДАНИЛЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ІРАН НА ШЛЯХУ ДО ТИМЧАСОВОГО КОМПРОМІСУ?
• ПРОТИРАКЕТНІ СКАНДАЛИ
• РУМУНІЯ: ВНУТРІШНІ ЧВАРИ ЗАВАЖАЮТЬ ЄВРОПРОГРЕСУ

назад »»»