ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
ПРО СЕРЕДНІЙ КЛАС ЗАМОВИМО СЛОВО
Ми повсякчас говоримо про бідність в Україні, переймаємося проблемами найнезахищеніших громадян. І надто мало дбаємо про те, де взяти кошти на соціальні програми, як зарадити людям із малими статками. Тим часом із досвіду розвинутих держав відомі два постулати: найбільшу частину прибутку до бюджету дають малий і середній бізнес, а соціальну стабільність у суспільстві визначає середній клас. Для того, щоб визначати, він має жити стабільно. Так от. Чи є в нас той середній клас? Чи визначає він соціальну стабільність?

Фахівці підрахували, що, скажімо, в першому кварталі поточного року вартість споживчого кошика українського середнього класу вдвічі обігнала зростання його зарплат. Адже індекс інфляції становив 4,7 відсотка, а індекс зростання заробітних плат — лише 2,4 відсотка.
До речі, до середнього класу, за висновками багатьох експертів, належать люди з особистим доходом від шести тисяч гривень і з доходом на члена сім’ї від 3,5 тис. грн. Коли виходити з таких підрахунків, можна твердити, що середнього класу, як такого, в Україні немає.
Може таке твердження передчасне? Так ні, воно збігається з результатами соціологічного опитування, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова. Вони свідчать, що п’ята частина жителів України ледь зводить кінці з кінцями. Майже 20 відсотків опитаних кажуть, що грошей їм не вистачає на необхідні продукти харчування, 38 відсотків респондентів твердять, що загалом на життя вистачає, але придбати меблі, побутову та електронну техніку (наприклад, телевізор) нелегко. 6,3 відсотка сказали, що живуть пристойно, а от купити житло, автомобіль для них проблематично. Лише 0,4 відсотка можуть дозволити собі придбати все, чого душа забажає.
Як гадаєте, читачу, яку частину наших громадян, виходячи зі згадуваного соціологічного дослідження, можна віднести до середнього класу? Відповісти на це запитання важко. Скільки спеціалістів рахує, стільки й висновків. Одні вважають, що середній клас починається з доходів від 300 доларів на місяць на члена сім’ї, інші називають суму вп’ятеро більшу. Одне слово, сума в кожного, хто рахує, своя. Проте коли зіставити всі точки зору, то виходить, що частка середнього класу в Україні — від 10 до 40 відсотків. До речі, цікава деталь: західні соціологи, хто б з них і як не лічив, роблять один висновок, що до середнього класу в них належить дві третини населення. Чому так? Бо в них людина, котра має високий рівень освіти, такий самий рівень професіоналізму, має відповідну винагороду за свою працю. Мабуть, це правильно й справедливо.
На превеликий жаль, у нашому суспільстві такі категорії, як рівень освіти, професіоналізм і винагорода за працю не мають прямо пропорційного зв’язку між собою (до речі, це часто спостерігається також у пенсійному забезпеченні, де пенсія ніби залежить від зарплати й стажу роботи, а по суті... Ще в 2004 році в пенсійне забезпечення на передвиборній хвилі закладено зрівнялівку. Як йтимуть справи далі, не відомо, адже нині теж затверджено низку рішень щодо збільшення пенсій на цій же популістській хвилі.
На Заході до середнього класу, приміром, належать вчителі, медики, вчені. В них — це забезпечені люди. А в нас? Тепер от взялися дещо за підвищення зарплат учителям і медикам (теж перед виборами). А до цього їхні зарплати були майже в два з половиною рази менші від середньої зарплати в галузях економіки, тобто, хоч як це дивно, вони належать до малозабезпечених. А от ті, хто зараховують себе до заможних, часом мають низьку освіту й низький рівень професіоналізму.
Чи хтось у нас досліджує розвиток середнього класу? Хто він? Які має освіту, професіоналізм, доходи? На підставі даних Держкомстату це робить багато років Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України. Він щороку проводить моніторинг середнього класу, класифікуючи за чотирма ознаками. Людина, що належить до середнього класу, мусить мати відповідну освіту (середню спеціальну, базову вищу, незакінчену або повну вищу), високий професійний статус — виконувати кваліфіковану роботу, відповідні доходи і психологічну самоідентифікацію із середнім класом. На думку науковців, середній клас в Україні впродовж багатьох років не перевищує 12 відсотків.
Цікавий такий момент. Відповідна приватна компанія теж проводила соціологічне дослідження з питання, що обговорюємо. На думку її фахівців, середній клас — це такий, якому «вистачає на харчування та необхідні одяг і взуття. Необхідні! А от придбати гарний костюм, побутову та електронну техніку — тут має позичати, брати кредит тощо. Як бачимо, українські реалії накладають свій відбиток і на середній клас: він у нас теж бідний порівняно із зарубіжними колегами.
Фахівці компанії звертають увагу на такий момент: в Україні середній клас відрізняється від закордонного своїм віком. У нас найбагатша група людей у віці 20–29 років. У розвинутих країнах, як мовиться, люди багатшають з віком (пам’ятаєте пісню: «Мої роки — моє багатство»?). Подібний висновок теж налаштовує на роздуми: там людина, щоб досягти успіху, працює все життя. А у нас...
Однак є фахівці, які твердять, що середнього класу в Україні взагалі немає. Чому? Бо якщо він є, то має бути домінуючим. А у нас він ще в дитячому віці. Мабуть-таки мають рацію експерти, котрі вважають, що цей клас може народитися та існувати лише в стабільних державах, а не в нас. Адже коли говорити про стратегію подолання бідності в Україні, то, крім глобального подолання бідності, обставини змушують нас говорити про подолання бідності серед працюючих. Звідси бідність нашого середнього класу і його нечисельність. Загалом, як на мене, вирішення проблем, про які ведемо мову, впирається, зокрема, у дешевизну нашої робочої сили, в необхідність перейти від моделі дешевої робочої сили до іншої моделі — з дорогою робочою силою. Прожитковий мінімум, на думку незалежних профспілок, має становити 2–2,5 нинішніх.
З 1 червня поточного року впроваджується другий етап тарифних коефіцієнтів Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій деяких галузей бюджетної сфери. Це — другий крок уперед від моделі дешевої робочої сили. Хочеться сподіватися, що він реально запрацює, а не тупцюватиме на місці, коли посилатимуться під час оплати праці за вимогами тарифної сітки на фінансові можливості. Поступово ми створимо середній клас, із яким у суспільство прийде соціальна стабільність.
також у паперовій версії читайте:

• ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МАМУ-«ДЕКРЕТНИЦЮ»?
• НЕ ПОСТУПИЛИСЯ В ТВОРЧОСТІ
• НЕСВОЄЧАСНА ВИПЛАТА ДОПОМОГИ

назад »»»