ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОСТАТІ
ВОЛОДИМИР ГРИШКО: «ЗАВЖДИ ПРАГНУВ ПРАЦЮВАТИ ДЛЯ УКРАЇНИ»
Ім’я Володимира Гришка Україні представляти не потрібно. Всесвітньо відомий тенор, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, переможець численних конкурсів і премій, володар спеціальної нагороди Пласідо Домінго «Найкращий тенор», іспанської премії «Тенор-мілор» (ця нагорода присуджується лише італійцям, для Володимира Гришка зробили виняток). Багаторічну працю визначного митця відзначено орденами «Князя Ярослава Мудрого», «Святого Рівноапостольного Князя Володимира» ІV і ІІІ ступенів. Він гастролював у США, Канаді, Іспанії, Чехії, Бельгії, Франції, Японії, Австралії, Голландії, Угорщині.

У репертуарі Володимира Гришка понад 30 партій вітчизняного та світового оперного репертуару. Маестро співпрацював із такими видатними людьми, як Ірина Молостова, Франко Дзеффиреллі, Неллі Санті, Карло Ніцці, Дмитро Хворостовський, Лео Нуччі, Джеймс Конлон, Андрій Кончаловський, Галина Вишневська... Багато разів доля зводила українського співака з великими тенорами — Лучано Паваротті та Пласідо Домінго. Він співав разом із маестро Паваротті на сцені палацу «Україна». Тріумфальним був і виступ з Монтсеррат Кабальє. Він — народний артист України від Бога...
— Пане Володимире, пропоную наше спілкування почати з проекту, що феєрично й успішно стартував навесні цього року — «Обличчя нової опери». Останнім часом у Вас чимало приємних несподіванок і досягнень, які Ви щедро даруєте прихильникам.
— Найприємніше досягнення — відкрилася Перша міжнародна оперна студія Володимира Гришка, де навчаються четверо талановитих дітей з різних куточків України. Я оголосив набір учнів. Поштою приймаємо фонограми та кліпи, прослуховуємо їх. Спеціально для цього створили комісію. Крім того, розпочав роботу й успішно працює продюсерський центр Володимира Гришка. Сподіваюся, що ця студія стане «вікном» для просування українських «голосів». Успішно реалізуємо соціальний проект «Підтримай українське». Першим його кроком став вихід мого сольного альбому «Усім матерям присвячується». Минулий рік подарував мені приємну несподіванку — «Діамантову зірку». Нею відзначають визначних діячів мистецтв України. Не обійшлося і без жартів. Члени моєї команди вирішили приємно здивувати шанувальниць. Торік вони створили декоративну подушку, яка при натисканні моїм голосом «співає» пісні італійською мовою.
Окремо хочу спинитися на проекті «Обличчя нової опери». Це — сміливий соціальний проект. Довго до цього йшов. Пригадуєте, ще великий Курбас говорив, що театру потрібна новація, він має жити пошуками. Якось Монтсеррат Кабальє розповіла мені, що найяскравішим моментом в її житті стала зустріч із видатним Фредді Мерк’юрі. Після їхнього дуету «Барселона» опера завоювала мільйони прихильників у молодіжній аудиторії. Здається, щось подібне відбулося після нашого туру «Обличчя нової опери». Від традиційної опери в цьому проекті, здається, лишилося мало. Був рок, був поп-мюзикл, була цікава естрада, що вдало влилася у вічну класику. Особисто я, продюсер цього проекту, вельми задоволений. Хочу, щоб цей проект побачила вся Україна, і ми це зробимо. Сподіваюсь, що в цьому мені допоможуть партнери — «Райффайзен банк Аваль» та страхова компанія «Кредо-Класик».
— Цілком погоджуюся з вами. Особисто чула багато високих оцінок про яскравий експеримент, якого ще не було в Україні. Як на Вашу думку, чи може він сприяти громадянській меті — об’єднати українську спільноту, досягти миру і спокою в державі?
— Гадаю, так. Я говорив, що ідея це давня. Подібного навіть не бачила Європа. Вистава «Обличчя нової опери» успішно пройшла у Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові. Фінальний концерт відбувся у Києві. Здається, наш концерт увійшов в історію у Харкові. Нас там довго не відпускали зі сцени... До речі, в мене був досвід подібних експериментів, щоправда, поєднання опери та року,— в США я брав участь в проекті ROCK TENOR. У нашій виставі, яку організатори порівнюють з мюзиклом, є сюжетна лінія. Це вічна боротьба між «класикою» та «естрадою». У фіналі перемагає дружба. Концерт триває півтори години. Упродовж шоу декорації змінюються кілька разів. У виставі залучено понад сотню артистів. Це — Національний президентський оркестр, шоу-балет, артисти, режисери-постановники, звукооператори, технічні працівники.
— Знаю, Маестро, що багато часу приділяєте посаді радника Президента. Чи не заважає це творчим планам?
— Зовсім. Президент підтримує мої ідеї, сприяє їхній реалізації. Приміром, варто пригадати фестиваль «Київська Русь». Це перший міжнародний фестиваль. До України приїхали визначні люди планети — перший баритон світу Брін Терфі, перша скрипка планети Вадим Репін. Ми маємо намір провести другий фестиваль. Мета цього міжнародного фестивалю — зближувати культури народів, показувати всім, що Україна є європейською і яскравою столицею. Ми добре злагоджена команда. Маємо спільну мету — консолідувати спільноту. Я підтримую Президента в його прагненні досягти миру та спокою у державі, бо вважаю, що Україна має бути єдиною і неподільною, як Свята Трійця.
— Чому тоді, Володимире Даниловичу, ви вирішили залишити Дипломатичну академію?
— На превеликий жаль, у мене не вистачає часу, сил, аби успішно закінчити її. Я взяв академвідпустку і сподіваюсь, що наступного року успішно складу сесію і отримаю диплом бакалавра дипломатичних наук. Я щиро вдячний ректорові Дипломатичної академії за розуміння і ціную навчання в цьому закладі.
— Побутує думка, що нині у нашому суспільстві поступово зникає духовність, розмиваються споконвічні моральні цінності українців...
— Із цим я категорично не погоджуюсь. Навпаки, на мій погляд, спостерігається тенденція до зростання духовного рівня суспільства. У кожної людини в серці має бути Бог, який допоможе все здолати. Наші діти повинні виховуватися на українській культурі, вивчати свою історію, звичаї, традиції. Культура — основа основ. Українці — єдина родина!
— Можливо, Ви знаєте рецепт: яким чином, за допомогою яких важелів треба розвивати мистецтво? Що потрібно для того, аби українські меценати вкладали гроші саме у високе мистецтво?
— Передовсім має запрацювати закон про меценатство, щоб сприяти розвитку культурно-мистецьких проектів, дати їм трохи кисню. А ще слід розвивати свої таланти, яких на нашій українській землі надзвичайно багато. Мені хочеться, щоб українське було модним і елітарним — досить із нас шароварщини! До речі, нині в Україні змінюється ставлення до культури взагалі й до класичної — зокрема. Я хочу сприяти розвитку українців як європейської нації. Мені доводилось багато подорожувати, працювати за кордоном, чимало бачити. Повірте, набув колосального досвіду. Маю своє гасло — рухатися лише вперед, працювати задля розквіту рідної України.
— До речі, пане Володимире, чи ніколи не виникало бажання залишитися «там»? Адже важко в Україні бути поцінованим?
— Навіть перебуваючи тривалий час за кордоном, я завжди працював на імідж України і з гордістю заявляв, що я — українець! Чи важко бути в нас метром? Не важко, а думка про те, що у нас не цінують своїх,— помилкова. Варто згадати, як закінчилися зйомки мюзиклу «Запорожець за Дунаєм», де я зіграв головну роль — Андрія. Цей український проект відповідає усім світовим нормам!
Володимире Даниловичу, Ви маєте своїх учнів. А ось про Віктора Мельника навіть легенди ходять.
— Віктор Мельник — саме той юнак, який заспівав у програмі «Шанс» і шокував усіх присутніх. Користуючись нагодою, хотів би подякувати усім, хто свого часу віддав голоси за Віктора і він переміг у фіналі. Коли його привезли до мене в студію, я не міг повірити, що переді мною такий скромний і обдарований юнак. До речі, я у його сімнадцять років не співав так, як він. Він — самородок. Сама доля подарувала його мені. Вірю, що він буде всесвітньо відомим тенором. Головне — вірити у свій талант. Свого часу один із моїх наставників, народний артист України Володимир Тимохін сказав: «Твій голос може змінити твоє життя». Дякувати Богові, я повірив учителю. Все так і сталося. Віктора Мельника я вже представив Європі. Цей обдарований юнак заспівав на сцені Ґранд-опери в Монте-Карло. Талант не може «варитися у власному соку», це неправильно. Гадаю, що університети потрібно проходити не лише в класах консерваторії, а й на великих оперних сценах. У Вікторові бачу українського Паваротті. У нього Богом закладена зернина любові до рідної землі. Він стверджує, що співатиме й працюватиме лише для України. Його вже прослуховував сам Паваротті, навіть хотів забрати під своє крило. Найближчий наш проект, де ми співатимемо разом із Віктором,— «Галактика». Там мій учень виконуватиме складні арії зі світового класичного репертуару в сучасному аранжуванні.
Хотів би сказати про Анну Данилюк. Це унікальне сопрано з можливістю співати естраду і класику. А ось Іван Царьков — це майбутній Кочерга. Велику перспективу має і Віктор Мастика. Хочу, аби весь світ знав, як співають українці. Для цього мені не шкода ні часу, ні енергії, ні коштів.
— Нинішній рік багатий на нові плани та проекти. Це гастролі в Європі й Америці...
— Так. У наступному сезоні повертаюся у Метрополітен-опера на дві постановки — «Гамлет-гравець» і «Війна і мир». У Парижі співатиму «Катерину Ізмайлову». Щоправда, відмовився від контрактів із Бонном, там потрібно працювати чотири місяці, а я не маю часу. Відмовив і Швейцарії, куди мене запрошували для участі у виставі «Трубадур». Доводиться вибирати гастролі, адже головне нині для мене — працювати в Україні й для українців. Мене тут поважають, а світ уже визнав. Працюю над новими кліпами, музичними альбомами, а ще пишу книгу «Щоденник Володимира Гришка». Та про це ще зарано говорити.
— Ви так багато працюєте: концерти, гастролі... Знаю, що родина посідає чи не найважливіше місце у Вашому житті. Чим займається Ваша дружина? Як спілкуєтеся з дітьми?
— Моя сім’я — це мій надійний тил, а мій дім — моя фортеця. Я переконаний, що не досяг би таких вершин без підтримки моєї чарівної дружини Тетяни, без наших дітей: Володимира та Анни-Стефанії. Вважаю, що родина має працювати як єдиний організм.
Тетяна часто каже мені, що лише після народження дітей жінка може повноцінно відчути смак життя. Вона з цікавістю пізнає світ разом із дітьми, відповідає на їхні запитання, разом вирішують безліч великих і дрібних проблем. Тетяна не лише смачно готує, доглядає за будинком, а й закінчує навчання з ландшафтного дизайну. До речі, практикує на власній домівці. Все, що вона створює, мені подобається.
Нещодавно всією родиною побували на перегляді фільму «Павутиння Шарлотти», дубльованого українською мовою. Нам дуже сподобалась ця стрічка.
— Звідки берете сили, щоб устигати так багато працювати? Чи вірите у долю, якісь прикмети?
— Сили беру від Бога. Я — людина віруюча і своїх дітей виховую в любові до Всевишнього, до рідної віри. До речі, часто співаю в храмах. Безумовно, я грішний, але набожний. Переконаний, що мій талант — дарунок від Всевишнього. Із оберегів — переважно ікони мої покровителі. Немає жодної сцени, на яку я вийшов, не окропивши її свяченою водою.
— Пане Володимире, кому найперше завдячуєте за вибір у житті?
— Багато було вчителів, багато кому маю завдячувати. Але передовсім Долі й Всевишньому. Звичайно, неабияку роль відіграли батьки. У сім’ї нас зростало п’ятеро. Треба було самому робити свій вибір. Батьки пройшли концтабори. До речі, я відмовляюсь від гастролей в містечку в Німеччині, де перебувала моя мама. Одначе з приємністю згадую, як дружно жила наша велика родина. Щиро й відкрито — все на столі. Двері хати ніколи не зачинялися. То був цілий родинний світ, окрема планета Гришків. Здається, нині в цьому плані українці багато втрачають. Тата і маму ми завжди називали на «ви». Так заведено і в моїй родині.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ
також у паперовій версії читайте:

назад »»»