ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЦЕ ЦІКАВО
ТАЄМНИЦІ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ
1.
Всесвітньо відомий шедевр давньоруської архітектури — Києво-Печерська лавра — овіяна багатьма народними легендами й переказами. «З усіх церков найсвятіша церква — свята Печерська лавра» (це — початок легенди, записаної відомим дослідником давньої української культури Михайлом Возняком). У тій самій легенді йдеться про те, що план побудови лаври дала людям сама Пречиста Богородиця.

Вона з’явилась одному із священиків й повеліла збудувати церкву, запросивши для цього 12 найкращих майстрів. Незабаром такі будівничі — рідні брати — прибули й стали до роботи. Але щоранку, прийшовши до місця, де працювали напередодні, вони не знаходили навіть сліду вчорашньої роботи: церква ховалася під землею. Так тривало не один рік. Гадали, що це гріхи заважають людям мати нову величну церкву. Нарешті, майстри надумали кинути будівництво й утекти. Усю ніч вони пливли по Дніпру з Києва, але на світанку знов опинилися біля Печерської гори. Стало зрозумілим, що вищі сили не хотіли їхнього від’їзду — й вони знову взялися за свою працю. Нарешті однієї ночі майстрам явився Бог і велів наступного дня закінчити роботу — поставити склепіння й хрест. Тієї самої ночі сталося диво: церква, яку так довго й начебто безрезультатно будували, піднялася з землі й засяяла величчю й красою. Але піднялася вона не на ту висоту, на яку мала (а це, за легендою, мала бути найвища церква у світі): те чудо побачила вночі жінка й, злякавшись, закричала. Церква спинилася й більше не піднімалася (жінчин крик, а особливо гріхи тієї жінки не дали церкві піднятися на належну висоту).

2.
За одним з переказів, у Києво-Печерській лаврі деякий час був послушником (ченцем) навіть майбутній монголо-татарський хан Батий. Розповідають, що коли Батий спав, над його головою літав і сторожив сон великий чорний орел. Лаврські ченці не без підстав вважали це недобрим знаком. Передбачаючи, що незвичайний чернець у майбутньому може заподіяти святій лаврі лихо, монахи змусили його дати клятву не чіпати монастиря. Оскільки Батий був неписьменним, то на підтвердження своєї клятви він приклав до папера вмочену в чорнило руку. Згодом Батий на чолі великого монголо-татарського війська взяв Київ, зруйнував багато церков і нарешті підійшов до лаври. Ченці згадали про клятву. Вони вишли назустріч ворожому війську з хрестами й корогвами, а попереду йшов настоятель (ігумен) і тримав на довгій палиці папір, до якого колись Батий приклав руку на знак клятви. Батий, за легендою, хоч і був бусурманином, але не міг відректися від свого слова. (Як відомо, в давні часи слово й особливо клятва вважалися священними й недоторканними, а порушення обітниці загрожувало нещадною карою богів). Побачивши знак своєї клятви, Батий кинувся втікати... Це, звісно, легенда, у якій монгольського хана — історичну особу зображено як демонічну істоту, нечисту силу. Коротко переказана, легенда має, без сумніву, й повчальний зміст: святість Києво-Печерського монастиря надзвичайно велика, а божественна сила, котра охороняє лавру, така могутня, що навіть ватажок багатотисячної кочової орди чужоземців боїться її.

3.
Від легенд — до фактів. Лавра в Києві була побудована, як відомо, за зразком Іверського монастиря на горі Афон. «Іверський» означає «грузинський» (Іверією, або Іберією, ще стародавні греки називали Грузію, точніше, східну Грузію, оскільки західна Грузія у греків називалася Колхідою). На Афонській горі двічі побував один із засновників Києво-Печерського монастиря — знаменитий Антоній Печерський (983–1073).
Визначний дослідник історії української архітектури Г. Логвин (1910–2001) писав, що «важливі події художнього життя Києва (йдеться про Х–ХІІ ст.) корисно порівняти з аналогічними явищами в мистецтві Грузії ХІ–ХІІ ст. Русь і Грузія в цей час досягли блискучого розквіту...». Дві християнські держави з давньою високою культурою мали немало спільного у своїх мистецьких досягненнях, й архітектура не була винятком.
Надзвичайно цікаві відомості містяться у релігійно-літературній пам’ятці «Києво-Печерський патерик» (створена на початку XIII ст. збірка житійних оповідань про Києво-Печерський монастир, його святих отців, будівельників, живописців та ін.). У ній ідеться про участь грузинських живописців у розписуванні стін монастиря, зокрема його головного собору. «Відомості про запрошення грузинських майстрів живопису й мозаїки, що збереглися в давньоруських пам’ятках, не випадкові. Грузини, як і греки, у християнському світі були відомі як витончені майстри. Можна припустити, що до цього часу у Київському князівстві й Грузинському царстві вже досить добре були обізнані з культурним життям одне одного»,— пише сучасний учений-літературознавець, професор Отар Баканідзе (за багаторічні фундаментальні дослідження українсько-грузинських культурних зв’язків він був удостоєний звання почесного доктора Київського національного університету імені Тараса Шевченка).

4.
Логічним є важливий не лише для українського архітектурознавства, а й узагалі для історії української культури висновок про те, що Київська Русь, прийнявши християнство, мала не один православний орієнтир — Візантію, а ще й другий — Кавказ, а саме давньохристиянські держави Закавказзя: Грузію й Вірменію. Християнство стало офіційною релігією Грузинського й Вірменського царств навіть трохи раніше, ніж воно було узаконене в Римській імперії (325 рік), від якої згодом відокремилася Візантія. Не випадково Кирило й Мефодій, доводячи папі римському необхідність створення власної писемності для слов’ян (передусім з метою перекладу церковних книг), посилалися на наявність давньої писемності й християнської літератури у грузинів і вірменів. Та й перша слов’янська абетка — глаголиця, створена раніше за використовувану тепер кирилицю, була схожа на грузинське й вірменське письмо. Отже, кавказька християнська традиція приваблювала культурних діячів Київської Русі своєю давньою історією. Але ще тривалішою була традиція культурних зв’язків України й Закавказзя — вона започаткувалася ще за кілька тисячоліть до нової ери.
Такими є деякі штрихи до багатогранного історичного портрета Києво-Печерської лаври — визначної пам’ятки архітектури й мистецтва, яка поєднує Київську Русь із сьогоденням.

Юрій МОСЕНКІС, професор університету «Україна»
також у паперовій версії читайте:

• ДЕТЕКТИВ ІЗ СКРИПКАМИ
• «ПРИГОЩАЙТЕСЯ» АНТИЧНИМ ВИНОГРАДОМ
• «СОВА» ЧИ «ЖАЙВОРОНОК» — ВИЗНАЧАЄ ОДИН ГЕН
• ФОТОЛІТОПИС ВАТИКАНУ

назад »»»